Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова
- Що ти тепер зробиш, руда скалка? – хрипко запитав Артур мені г губи. Але в тім не поспішав цілувати.
- Скажу, що так зручніше, - я ухилилась від прямого поцілунку і торкнулась губами його носа.
- Беззаперечно, - він погодився і запустив руку між нами. Легко добрався до внутрішньої сторони моїх стегон.
На мені просто легкий сарафан. Такий легкий, що добратись до кицьки немає жодних проблем. І я сама його провокую. Відчувала себе при цьому справжньою божевільною. Але Артур не поспішав посилювати натиск. Навпаки. Його пальці ледь відчутно дражнили стегно, ніби вимагаючи від мене рішучих кроків.
Я завагалась. Ніколи ще у мене не було стільки свободи. Тож навіть не уявляла яким чином нею розпоряджатися.
- Ще я хотів сказати, - голос у Журби став на пів тону нижчим. Звісно всі мої нутрощі тут же вловили цю зміну. І відреагували. Я облизала губи, що стали дуже сухими. У відповідь Артур при двинув на сантиметр ближче пальці до моїх трусиків. І продовжив: - Моя ідея з весіллям була поспішною. І я розумію, чому ти її не сприйняла.
Погляд очі в очі. Темрява його зіниць забирає мене в рабство… Пальці торкаються ластовиці трусиків, погладжують мої складочки крізь тканину. І я несвідомо роблю рух їм на зустріч, щоб відчути сильніший натиск. Живіт відчуває, як впирається в мене його кам’яний стояк. Перед очима спалахують зірочки.
- Та це не значить, що я не хочу щоб ти була в моєму житті, скалка, - продовжує Артур говорити, гіпнотизуючи мне своїми словами. Натискає крізь тканину на горошину клітора, і мені стає байдуже що ми в саду. Що хтось із домашніх може побачити нас. Мене спалює з середини вогонь хіті. І ще щось…
Уловлюючи моє бажання Артур впевнено виводить кола по тканині моїх трусиків, і він не може не відчувати які вони вологі. Але я все ще відчуваю, що ініціатива в моїх руках. Якщо я зараз схоплюсь і втечу він не стане мене зупиняти.
- Ти мовчиш, це значить, ти не хочеш того, що і я? – допитується чоловік.
- А що саме ти пропонуєш? – я мурчу а не відповідаю, бо відчуття надто гострі. І мені не вистачає сили говорити впевнено.
- Жити разом. Кохатися. Працювати, - сьогодні він прямо фонтан красномовності, відмічаю єхидно я. І це я що трусь животом об його член? Ем… тіло ти що твориш? Думки - ви куди? Розбігаються, як молекули повітря з моїх легень. Артур знову робить важкий вдих, глибокий і різкий. Бачу, що йому важко стримуватись зважаючи на наші ігрища.
Я така розпусна в ці хвилини. Та не можу себе зупинити. Я вже являю, як можна продовжити нашу пригоду… Від зухвалості власних думок мені соромно і дахозривально збуджуюче одночасно.
- Що ти відчуваєш до мене, Віоло? – вривається туман моїх думок питання. І я не задумуючись відповідаю правду:
- Я люблю тебе.
Слова падають камінчиками і напружене до нестями повітря.
- А я одержимий тобою, - зізнається Артур. – Увесь твій. Роби що хочеш…
Він шепоче це мені на вушко. Від теплого подиху мене всю прошиває блискавками. Я тремчу і готова … до всього. Торкаюсь губами його губ. Так як завжди мріяла. Вільно. З повним правом.
Журба відповідає на мій поцілунок. Не жорстко, не з напором, а саме так як вимагаю того я. Але його нахабні пальці в цей час посилюють свій натиск на мій клітор. Нарешті відсувають смужку трусиків в бік. Розтирають вологу по пелюстках, підбираються до дірочки, яка вже стискається і вібрує від бажання.
- Ммм, - не можу стримати стогін насолоди.
Мої запобіжники, обережність, сором – все змиває гарячою лавиною хіті. Хочу його в собі. Тільки це зараз має значення. Тягнусь рукою до Артурових штанів, стискаю крізь тканину напружений член, і ледь не плачу від власної неумілості.
- Зараз, будь ласка, - шепочу йому, мріючи щоб замість його пальців в моїй кицьці був його член.
Він піддається. Піднімає мене над собою, і насаджує на вивільнений з шортів гарячий орган. Прутень проникає глибоко в мене без будь-якого спротиву. Наповнює до кінця. Артур кладе долоні мені на сідниці, розплавляючи пелену сарафану так, що зі сторони було не зрозуміло чим ми тут займаємось. А потім починає похитувати мене на собі.
Ці коливання… це не нахабні і жорсткі рухи, це ніжність в чистому вигляді. Моя шкіра палає від нестерпного вогню, що пожирає мене з середини. Дихати стає важче. Серце гупає. Відчуваю як краплини поту виступають на скронях від напруги. Хочеться прискорити рухи, та Артур не дозволяє. І від того світ стискається до відчуття його майже нерухомого, міцного як залізо, члена в мені.
Я таки знаходжу ледь відчутний ритм – при піднімання і розхитування. Одночасно обіймаючи і притискаючись всім тілом до Артура я повільно рухаюсь, впевнено збираючись на вершину. Несподівано Журба робить поштовх стегнами мені на зустріч, і різкий рух знаходить найважливішу точу в моєму тілі. Я стискаюсь навколо члена так, що у мене темніє в очах. А потім пружина зривається, і мене накриває хвилею оргазму. Артура теж.
Ми важко дихаємо сплавлені в одне ціле. Притиснуті одне до одного. Розплющені силою спільного задоволення.
- Так, це кохання, - видає щасливу посмішку Журба. – Беззаперечно. Я по вуха закоханий в тебе, скалка.
Все інше вже не має значення. Проблеми. Назар, Кітті, журналісти – все це повна дурня. Головне ось тут і зараз. Я і Артур. І його слова. Що перетворюють мене з гидкого каченяти на лебедя.
- А що далі? – тихенько питаюсь в нього.
- Давай я заберу тебе до себе, і ми будемо вирішувати разом, що далі? – він треться носом об мій ніс. – Впевнений рано чи пізно ми одружимось. І думаю це буде все-таки скоріше рано чим пізно…
- Ти такий переконаний? – мені хочеться його подражнити.
- Ти ж не хочеш, щоб наш син народився поза шлюбом?
- Що ти несеш?
- Віолетто, від сексу бувають діти, а ми все так само як підлітки не захищаємось.
- І ти хочеш дітей?
- Рудих, як ти? Я вже уявляю це маленьке торнадо… - він сміється, обережно переміщаючи мене з себе. І додає: - Так. Певно що хочу.
