На смак, як кохання - Кетрін Сі

Після обіду ми з Амалією вийшли з ресторану і вирішили пройтись, тут дуже гарна місцевість. Нам потрібно обговорити наступний комікс, що я буду малювати. Це буде історія кохання двох детективів. Амалі вже почали писати перші розділи. 
— То, ти хочеш, щоб я змінила трохи стиль замальовки? 
— Якщо не складно. 
— Ні, просто потрібно змінити кольорову гаму на більш темну. 
— Так, я хочу, щоб ця історія була дещо похмура. 
— Чому? — дивлюся на дівчину. —О, ні.. невже хочеш зробити історію без щасливого фіналу? 
— Ага. 
— Я сильно буду плакати? 
— Навіть не знаю..
— Стейсі? — нас перебивають і я дивлюся на чоловіка. 
Олівер стоїть з сигаретою у руці й спирається на машину. Він одягнений у робочу форму. Ми дійшли до ресторану, же він працює. 
— Привіт, ще раз. — підходжу до нього. 
— Це твоя подруга? — дивиться на Амалію, а я киваю. — Привіт, я Олівер.
— Привіт, я Амалія. — тиснуть руки. 
— Ви шукаєте, де перекусити?
— Ні, ми вже поїли. — дивується. — У ресторані, що трохи нижче по цій вулиці.
— Чому до мене не прийшла? — викидає недопалок у пусту бляшанку з під кукурудзи.
— Там мені більше подобається. 
— Бачу, моя сорочка тобі також дуже подобається. — вмить мені стає занадто спекотно.
— То вона твоя? — проводжу рукою по білій сорочці. — А я навіть не знала. — намагаюсь виглядати впевнено. 
— То, ти багато в кого крадеш речі? 
— Думаю, мені краще піти. Вам є що обговорити. 
— Ні. — я.
— Так, будь ласка. — Олівер. 
— Стейсі, я була рада зустрічі! — не встигає зрозуміти, як Амалія вже опиняється у таксі. 
— І що ти наробив? 
— То, ти часто використовуєш чоловіків? — від його погляду мені стає некомфортно.