Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

- Ви не зрозуміли, - я відірвала погляд від тарілки. Насправді мені давно не болить, коли я говорю про це. З часом можна звикнути до найжахливіших речей. – Мій батько помер багато років тому.

- Перепрошую, - жінка замовкла, і я зраділа перепочинку.

Звернула увагу, що з’їла майже всю рибу, і це стало для мене несподіванкою. Мене таки забалакали і відволікли.

У Артура дзвонить телефон. Він перепрошує і встає з-за столу. Відходить до перил, але мені все одно чути його радісне:

- Так, кохана!

Рот наповнюється гіркою слиною. Я безбожно ревную Журбу до його ідеальної Кітті, а Ліна Георгіївна раптом гучно кричить:

- Артур, це неввічливо з твого боку – вскакувати з-за столу! Дзвінок зачекає!

- Мам, це Кітті, - навіщось пояснює Артур.

- Та хоч сама Ангела Меркель! Ти сам не їсиш і нам псуєш апетит!

Артур відходе від нас далі, але за хвилинку повертається.

- Це терміново, мушу їхати! – цілує нахмурену матір в щоку. Переводить погляд на мене: - Був радий бачити, Віолетто.