Шість невдалих побачень - Ангеліна Кріхелі

— Чим я можу бути корисним? — уточнив співробітник банку, варто було їм увійти й попрямувати до менеджера для VIP-клієнтів.

— Нам потрібен доступ до комірки, — гордовито заявив Мирон, до болю стиснувши лікоть Анфіси.

З боку здавалося, що вкрай цікавий чоловік підтримує дорогу йому супутницю.

— Одну хвилиночку, — заметушився співробітник і помчав у надра установи, щоб за кілька хвилин повернутися в супроводі старшого менеджера.

Кажуть, що всі люди однакові під сонцем. Але ось перед нею стояло наочне спростування цих слів. Два менеджери були настільки ж різними за зовнішнім виглядом і поведінкою, що здавалося, ніби навіть промені сонця поводяться з ними по-різному: одного нещадно палять, а іншого шанобливо погладжують.

Анфіса навіть позаздрила старшому за рангом. Завжди думала, що з такою самоповагою можна тільки народитися. Але ніяк не виховати її в собі без природного фундаменту.

— Добрий вечір! На жаль, ми закриваємося через п'ять хвилин. Але якщо вам потрібен доступ до особистого осередку, банк із радістю надасть його, — лицемірно посміхаючись, заявив чоловік, холодно дивлячись тільки на Мирона.

Анфіса ображено заскреготала зубами. Обидва чоловіки ніби й не помічали її. Хто взагалі вселив їм, що жінка без них — ніщо? Казка про ребро Адама? Навряд чи Адам став би розкидатися настільки недбало власними ребрами.

— Для доступу до скриньки необхідні документи, що засвідчують особу, і договір із банком із зазначеним номером скриньки, — ввічливо вимовив банківський службовець.

Анфіса розгублено глянула на Мирона. Ніякого договору в них не було. Можливо, тепер колишній чоловік відпустить її? Адже не з її вини доступ неможливий. Нехай сам урегулює свої проблеми! Створював же їх сам.

— Під час переїзду договір було загублено, — із чарівною посмішкою нахабно заявив цей гад, трохи сильніше здавлюючи лікоть.

Анфіса не без зусиль розтягнула губи в усмішці й кивнула на підтвердження його брехні.

— У нас є код доступу. Ми ніколи не користувалися коміркою.

— Розумієте, це подарунок мого батька на наше весілля, — підхопив чоловік. — Але тільки зараз дійшли руки, як то кажуть, подивитися, що там узагалі таке.

Менеджер з розумінням кивнув, зберігаючи на обличчі непроникну маску спокою.

— Паспорт у вас із собою? — поцікавився.

Анфіса злякано округлила очі. Посвідчення особи-то в неї майже завжди із собою. Але прізвище там стоїть уже зовсім інше. Дівоче.

На щастя дуже швидко з'ясувалося, що до весілля свекор і не міг відкрити комірку на їхнє прізвище для неї. Навпаки, саме цим старий шахрай і скористався. Понадіявся, що в разі чого бандити не шукатимуть невідоме їм прізвище. Бандити й не стали. Усі, крім одного — його сина.

— Відпусти мене, я нікуди не втечу, — гнівно прошипіла Красько, скориставшись тим, що банківські клерки пішли на кілька кроків уперед, показуючи їм дорогу.

— Мовчи, — відрізав Мирон, зосереджено слідуючи за двома чоловіками.

Опинившись у залі з комірками, колишнє подружжя спантеличено озирнулося. Жоден із них ніколи раніше в подібних місцях не бував, і як поводитися і що робити, поняття не мали.

— Це ваша комірка, — максимально ввічливо провів рукою старший менеджер, вказуючи на одну з численних дверцят. — Ваші документи справжні, фахівці вже в цьому переконалися. А ми поки що залишимо вас, — він кивнув і коректно вийшов із приміщення сам, наполегливо потягнувши за руку цікавішого колегу.

Анфіса тремтячою рукою набрала код. Невеликі дверцята пілікнули, відкриваючи в буквальному сенсі глибокий внутрішній світ осередку. На оксамитовій обшивці виявився всього лише один крихітний папірець.

— Може, там чек? — побоюючись і водночас із надією, припустив уголос Мирон, простягаючи руку за листком. — Що за!..

Чоловік не договорив, злісно жбурнувши нещасну записку на підлогу і стрімголов кинувшись геть.

Анфіса провела його здивованим поглядом і підібрала папірець, що спікірував на підлогу.

«Гроші у їхнього власника. Якщо є питання, телефонуй. Слідчий Борцов».

Далі додавався номер телефону.

Красько сіла на єдиний у кімнатці стілець іта істерично розреготалася, періодично поглядаючи на записку якогось слідчого.

*історію Борцова читач і слухач знайде в романі «Адреналінове кохання»