Хочу тільки тебе - Світлана Литвиненко

  Кіра прокинулася з ранку від шуму води, який доносився з ванної кімнати. Сіла на ліжкові з думками про те, як міцно вона спала, що навіть не чула, як вчора повернувся Тимур та ліг поруч. Він мабуть намагався її не розбудити і Кіра оцінила його турботливість.

-Прокинулася?- з ванної кімнати вийшов Тимур витираючи свою голову рушником.- Як спала?

-Добре,- відповіла Кіра не відводячи погляд від майже оголеного чоловіка, по тілі якого стікали краплі води.- А ти як?

-Норма. У мене сьогодні справи в місті,- сказав Тимур Кірі продовжуючи витиратися та скоса поглядати у її бік,- якщо хочеш, то можеш поїхати зі мною. У Реймсі є на що подивитися.  

-Я залюбки. О котрій годині виїжджаємо?- запита Кіра, відчуваючи, як її кинуло в жар.

-Після сніданку. Та спочатку я зайду до дідуся, а вже потім поїдемо… Подобається?- Тимур відкрив шафу та почав шукати чистий одяг.- Чому не відповідаєш?

-Що подобається?- та Кіра зрозуміла зміст запитання і тому швидко відповіла уникаючи прямої відповіді.- Мені подобається твоє тату. Чому саме тигр?

-Тому що мені імпонує характер цієї тварини. Знаєш, тигри зовсім не агресивні, але за себе та близьких завжди можуть постояти. Вони борці за правду та справедливість, вони полюбляють порядок в усьому, а брехню та лицемірство зовсім не переносять на дух,- Тимур почав одягатися незважаючи на відвертий погляд Кіри, яка врешті-решт змусила себе опустити очі,- а ще тигри пристрасні, щедрі, активні. Вони не ганяються за багатством, але люблять ситне та красиве життя. А у тебе є тату?

-Є,- Кіра встала з ліжка та зібралася йти до ванної кімнати.

-Справді?- Тимур з цікавістю пробігся поглядом по фігурі своєї фіктивної дружини.- І де саме вона знаходиться? І який має вигляд?

-А тебе що більше цікавить, який вона має вигляд чи де вона знаходиться?- запитавши про це Кіра схаменулася.- Хіба тобі не треба вже йти? Зустрінемося згодом.

  Тимур посміхнуся одягнувши чорну водолазку. Що ж? Ця дівчина подобається йому дедалі більше і більше. Приваблива, розсудлива, з тонким почуттям гумору… Та найголовніше вона його вивела з глибини смутку в якому він перебував і з якого йому здавалося, що не вибереться. А завдяки їй, тепер знову відчуває себе живим. Поруч з нею відступає біль минулого, з’являються плани на майбутнє. А що до тату, то він обов’язково отримає відповідь відразу на два запитання одночасно... Кіра запалила у ньому ту іскру… іскру пристрасті…

  Згодом Кіра відчинила двері, щоб вийти з їхньої кімнати та зупинилася, бо почула сварку тітки Люби зі своєю донькою, які стояли біля кухні. Звісно, що нечемно підслуховувати чужі розмови та Кірі кортіло дізнатися, чому вони не миряться.

-Олю, я сказала ні,- тітка Люба щось намагалася заборонити своїй доньці,- з твоєю хворобою ти повинна сидіти вдома, а не промишляти всякі авантюри.

-Мамо, мільйон людей по всій планеті страждають на астму і це їм не заважає жити нормальним та повноцінним життям,- Оля намагалася привести докази, щоб вибороти материнську згоду,- люди з цим захворюванням ходять на роботу, виходять заміж, народжують, живуть. А ти мене закрила у цих чотирьох стінах та тримаєш біля себе. І я не від хвороби задихаюся, а від твоєї черезмірної опіки. Ти мені зіпсувала все життя…

  Оля не витримала, заплакала та побігла на верх  до своєї кімнати.

-Доню, я хочу як краще для тебе,- крикнула їй у слід мати,- потім ти ще мені будеш дякувати…

  Кіра дочекалася, коли тітка Люба теж пішла і тільки тоді вийшла до коридору. Їй хотілося заспокоїти Олю та допомогти. І при першій нагоді обов’язково це зробить. Хто знає, можливо Оля і захоче бути з нею відвертою. І тоді можливо, вона, Кіра все ж зможе їй щось порадити та допомогти знайти порозуміння з мамою, вибороти незалежність.

  Поснідавши Кіра чекала на Тимура біля вхідних дверей. Екскурсія по місту Реймс без сумніву буде цікавою, подумала вона. Та головне, цей день проведе разом з Тимуром. Він же сам їй запропонував прогулятися містом, а це означає, що із задоволенням виділить їй час. Все-таки із задоволенням, принаймні Кіра розраховувала на це.

-Ну, що готова? – запитав Тимур у Кіри, взявши до рук свою шкіряну куртку,- П’єр вже підготував машину.

-Так я готова.

-Доброго ранку,- привітався Бед наздогнавши їх вже на порозі, який теж кудись зібрався.

-Доброго ранку. А ти куди це так летиш?- запитав Тимур у сина.- Можемо підвести.

-Ми з друзями сьогодні збираємося влаштувати пікнік,- відповів Бед,- канікули-то вже закінчуються і через пару днів треба повертатися до навчання.

-Тільки будь обережний…,- почав було Тимур та Бед перебив батька.

-Тату, прошу тебе давай тільки без проповіді, що можна, а чого не можна. Я все це давно знаю. Не маленький же,- поспішив запевнити Бед,- ніякого алкоголю, ніяких наркотиків, використовувати захист і вчасно бути вдома. Сподіваюся нічого не упустив.

-Все правильно синку. Головне будь розсудливим. Так тебе підвести?- Кіра помітила з якою любов’ю Тимур дивився на сина і це їй сподобалося.

-Не треба, за мною заїдуть,- відмовився Бед одягаючи навушники,- ну, нарешті.

  До будинку під’їхав друг Беда на мотоциклі. Він з усіма привітався та дав Бедові шлем на голову. І не затримуючись хлопці поїхали.

-Хай гуляє поки гуляється. Ну, що Кіро поїхали,- вони сіли до салону машини.

 Тимур наказав П’єрові вимкнути музику, бо мав передзвонити в Україну. Майже всю дорогу до міста Тимур розмовляв по телефону у справах і водночас переглядав папери, які прихопив з собою. Кіра намагалася дивитися у бокове вікно та час від часу затримувала свій погляд на ньому Який же він привабливий, думала про себе. А його очі зводять її з розуму, а серце готове вистрибнути з грудей, коли він до неї розмовляє. Це кохання… Та не варто забувати, що їхній шлюб це тільки домовленість і нічого більше. Після повернення додому вони мають розлучитися. Кіра відхилилася на спинку сидіння заплющивши очі. Невже вона б хотіла, не розставатися з ним?