Чи це любов? - Sava

Минув рік з того моменту, як їхні шляхи розійшлися, і хоча світ навколо здавався таким же, для Сергія та Аліни все змінилося. Їхні життя стали вишуканими масками, що приховували глибокі емоційні шрами. Вони обидва продовжували існувати, але це було більше існування, аніж життя.

Сергій

Сергій намагався забути. Він поїхав в інший місто, на нову службу, де було важливо тільки одне — виконувати свою роботу. В його світі більше не було місця для емоцій. Його дні були заповнені тренуваннями, завданнями і довгими нічними змінами. Він був сильний, як ніколи раніше, але ця сила була результатом його боротьби із власною совістю.

Якщо раніше він дивився на своє життя як на подорож, яку можна подолати разом, то тепер усе стало питанням тільки фізичної витривалості, що приховувала від нього біль. Той рік не приніс йому спокою, і хоча він намагався відволіктись, він не міг позбутися відчуття порожнечі. Всі його думки повертаються до неї, до того, що сталося.

Під час одного з завдань його група потрапила в засідку. Кулі свистіли в повітрі, і він не міг не думати про те, як це вже стало частиною його життя — постійне небезпечно для життя існування. Він не боявся смерті, але йому було страшно від того, що тепер усе, до чого він йшов, не мало значення. Він пригадав її погляд — сумний, розчарований, але таким відкритим і живим. І ця думка про те, що він так і не зміг виправити свої помилки, була сильнішою за будь-яку фізичну рану.

Іноді він писав їй. Без надії, без очікувань. Він просто писав, як в пориві душі. Його повідомлення були короткими, без глибоких емоцій, але кожне слово звучало, як спроба виправдати себе. Вона ніколи не відповідала.

Аліна

Аліна залишила місто, де все нагадувало про Сергія. Вона поїхала в іншу країну, намагаючись зібрати своє життя по частинах. Вона працювала в місцевому благодійному фонді, допомагаючи тим, хто потрапив в тяжкі ситуації, так як і вона колись. Але навіть тут, серед людей, вона почувалася такою ж самотньою.

Незважаючи на нове оточення, нову роботу, вона не могла позбутися відчуття втрати. Більше за все їй було важко прийняти те, що цей рік для неї став періодом внутрішньої боротьби. Вона постійно намагалася переконати себе, що зробила правильний вибір, залишивши його. Але щоразу, коли вона поринала в глибші роздуми, знову прокидалася та сама тривога — чи справді її відхід був правильним кроком?

Іноді, під час ночей самотності, вона думала про них обох. Про їхні обійми, про спільні мрії, які розсипались в порох після того, як він вирішив замовчати правду. Але саме в ці моменти вона відчувала, що немає повернення назад. Вона намагалася знайти новий сенс у своєму житті, але її серце все одно було загублене, немов у лабіринті, з якого неможливо було вибратися.

Одного разу, через кілька місяців після того, як вона залишила місто, Аліна отримала повідомлення від Сергія. Воно було коротким, як завжди. Тільки тепер в ньому було щось інше — не просто обмірковані слова вибачень, а щось відчутне, справжнє. Сергій писав про те, як він намагається прийняти те, що сталося. Як він не може змиритися з тим, що все це було частиною їхнього шляху, який вони не змогли пройти разом.

Аліна довго тримала телефон в руках, дивлячись на екран. Її серце забилося швидше, але вона не відповіла. Вона не була готова до цього. Вона не була готова повернутися в те місце, де все почалося.

Один рік після…

Один рік після того, як їхні життя розпалися на шматки, на одному з останніх завдань Сергій та Аліна знову зустрілися. Вони не планували цієї зустрічі. Це було просто випадкове стикування на полі бою — доля, що знову звела їх разом.

Їхні погляди перетнулися, і цей момент був наповнений тими ж емоціями, що і рік тому. Але тепер між ними не було вже ідеалізованих мрій про спільне майбутнє. Між ними була глибока тріщина, яка ніколи не заживе.

Аліна дивилася на нього, не знаючи, що сказати. В її очах було стільки болю і водночас прийняття. Вона знала, що вже не зможе знову відкрити своє серце для нього, навіть якщо це буде єдиним шляхом до зцілення.

Сергій, в свою чергу, дивився на неї з відчуттям глибокої втрати, не зважаючи на усі зовнішні обставини. Він хотів сказати їй, що все буде добре, що можна почати знову, але в глибині душі він знав: між ними вже немає того простору для любові, який був колись.

"Ми не можемо повернутися назад," — подумала Аліна, дивлячись на нього. І це рішення давалося їй важко, але вона не мала вибору. Вона не могла дозволити себе повернути в старі помилки.

Це був не просто рік, це був рік внутрішнього очищення, рік, у якому кожен із них шукав відповіді. І хоча вони більше не були разом, цей рік зробив їх сильнішими — інакшими, але сильнішими.

Вони залишили минуле позаду, кожен у своєму світі. Але обидва знали, що для того, щоб рухатися вперед, інколи треба залишити все, навіть любов.