Чи це любов? - Sava
— Може, я й з'явлюсь, тільки обіцяй, що цього разу я не буду тестувати шоколадні батончики, щоб не змусити тебе залишити все на півшляху, — він сміявся.
Вони обидва затихли на кілька секунд, усвідомлюючи, як багато часу пройшло від того часу, коли вони ще мали таку просту розмову, без хвилювання і без усяких зусиль. І хоча минуле обох досі мало свою важливість, вони все одно сміялися з того, як це виглядало сьогодні.
— О, та я пам'ятаю, як ти мене ображав своїми дзвінками в найнепотрібніший час, — Аліна підкинула ще одну тему, яка одразу стала їй дорогою для цього вечора. — Я тоді так нервувала! Ти вічно телефонував, коли мені треба було зібратись, і я вже була на межі нервового зриву.
Сергій розсміявся, притискаючи руки до грудей.
— Може, це і було трохи... хаотично, — він посміхнувся, — але ж ти точно пам’ятаєш, як я запитував: «Ти встигла підійти до дзеркала? Ти хочеш побачити себе, коли йдеш через двері?» Я думав, що ти просто забудеш про все, як завжди.
Аліна, не стримуючи сміху, ледь не забилася на столі.
— А ти чому так переживав за моє враження на виході? — запитала вона, зберігаючи зухвалий тон. — Я ж просто йшла кудись, а ти тримався, як перший фахівець у світі моди.
— Ти ж знаєш, що я завжди намагався вражати тебе, — він пожартував, — навіть якщо це було лише через твої ноги, які ти намагалася показати, але я тебе жодного разу не зловив! Я все чекав, коли ти насправді підеш в ті черевики, які я тобі вибирав.
— Ти не розумієш! Мені їх ніколи не було в моєму розмірі! І коли ти приносив черевики, які я точно не могла носити — я намагалася зберегти лице, але це було майже не можливо! — Аліна покачала головою, але в її очах була така ж енергія, як і в нього.
— Це ще не все! — Сергій підсміхнувся. — Я пам’ятаю, як ти вирішила всім нам показати свою «жорстку» сторону і сказала, що більше не зможеш на мене дивитись, а потім все одно забігала до мене з твоїми «непотрібними» питаннями. І я завжди бачив, як ти спостерігала за моїми руками, коли я намагався відновити ситуацію.
Аліна подивилася на нього, ображено піднявши брови, і все ж не могла стримати усмішку.
— Ти серйозно? Ти тоді насправді вірив, що я так сказала?
Сергій лише посміхнувся у відповідь, розуміючи, що, насправді, ці дрібниці не мали значення вже зараз. Важливим було те, що вони, по суті, все ще сиділи тут разом, сміючись з того, що було колись важливим, але вже не мало сили.
Тим часом вони забули, як пройшов час. Всі обставини залишалися позаду, і в цьому моменті вони були просто людьми, які сміялись від щирих спогадів. І хоча багато чого між ними змінилося, все ще можна було відчути, що між ними є щось особливе.
Ця зустріч була моментом, коли сміх повертав їх до того, що здавалося втраченим, і кожен жарт був на крок ближче до того, щоб знову відкрити двері до нового початку.
