Чи це любов? - Sava
Вони були на межі. І все, до чого вони йшли — віра один в одного, боротьба за їхнє майбутнє, ризиковані місії та незмінне бажання залишитися разом — почало руйнуватися, немов fragile стекло, що раптом тріскається під тиском часу і обставин.
Цей момент не був випадковим. Він зрозумів це лише, коли під час чергової зустрічі з Віктором Аліна зробила те, чого він не очікував. Вона залишила його, не попередивши, не сказавши ні слова.
Сергій повернувся в ту темну кімнату, де вони зазвичай збиралися, де обговорювали план дій, де навіть за ті кілька тижнів здалося, що все буде добре. Тепер, коли він ступив на поріг, у нього не було того відчуття безпеки, яке було раніше. Все було порожнім, холодним, і, як не дивно, ніяких знаків її присутності. І тоді він зрозумів — її більше немає.
Телефон загудів.
«Ти обманув мене. Я знала, що не можна довіряти таким, як ти. Тепер я йду. Більше не шукай мене.»
Ці слова різали його, як лезо ножа. Він не міг повірити. Як так вийшло? Як вона змогла? Що змінилося?
Це була не просто зрада. Це був крик її душі, на який він не зміг відповісти вчасно. Ще кілька годин тому вона була поряд, і вони разом розробляли план, а тепер вона залишила його в темряві, мовчки і без попереджень.
Насправді, вона не вірила йому з самого початку. Вона не була готова до того, що серйозні стосунки повинні були проходити через таку безжальну реальність. Але з іншого боку, він не був готовий до того, щоб постійно брехати і приховувати те, що не міг змінити. Все, чого він прагнув — це убезпечити її, але в той же час він не міг визнати своїх помилок. Він зробив величезну помилку, яку не змогли врятувати навіть його почуття до неї.
— Чому ти залишила мене? — прошепотів він, тримаючи телефон, не вірячи, що це відбувається.
Довіряти. Це було те, що було між ними, поки його минуле не почало затьмарювати майбутнє. Вона була тим єдиним, кому він відкривав душу, кому довіряв усе. І тепер навіть ця нитка була перервана.
Він набрав її номер. Не відповіла. Минула ще хвилина. І ще одна.
— Чому, Аліно? — знову прошепотів він, якось розуміючи, що відповідь вже не прийде.
Не було жодного сенсу шукати відповідей в її словах. Усі ті роки разом, усі емоції і миті, коли вони сміялися, ділилися переживаннями, у нього в голові відтворювались як кіноплівка. І тепер все це стало сном, який розвіявся, як тільки вона зробила цей крок. Не залишилося нічого.
Якщо вона пішла, то це був її остаточний крок — вона не довіряла йому більше. І, що гірше, він зрозумів, що все, що він робив, не змогло позбавити її сумнівів. Навіть його любов не була достатньою, щоб повністю знищити ту стіну, яку він сам для себе збудував. Це була справжня трагедія.
Він сидів в тиші, де кожен звук здавався криком з минулого. І в цей момент він відчув, як його серце стискається від болю — болю від втрати довіри, від зради. Втрата не була матеріальною, вона була духовною, глибокою і незворотною.
Довіра, на яку вони збудували все, була розірвана, і він не знав, чи зможе колись зібрати її знову.
Ніхто з них не міг повернути час назад. І навіть якщо вони обидва пережили цей момент, цей біль залишиться назавжди, як спогад про те, як важко було знову повірити, як важко віднайти шлях до того, що вже було втрачено.
Сергій сидів на дивані, тримаючи телефон в руках. В його голові була тільки одна думка — що він зробив не так? Чому вона вирішила піти? Чому все, до чого вони йшли, зруйнувалося за одну мить?
Його пальці безсило натискали на екран, намагаючись знайти її номер, але вона вже заблокувала його. Тільки кілька рядків тексту залишилося на екрані, наче вирок, і це були слова, які він не міг стерти з пам'яті:
«Ти обманув мене. Я знала, що не можна довіряти таким, як ти. Тепер я йду. Більше не шукай мене.»
Він відчував, як його груди стискаються. Слова були холодні і жорсткі, але разом з тим вони були правдою, яку він, мабуть, не хотів визнавати. Можливо, він і справді не заслужив її довіри, адже все, чим він жив, це була одна велика брехня. Брехня, щоб захистити її, брехня, щоб вберегти її від реальності, в якій він знаходився. Але ось тепер реальність була перед ним, і вона виглядала страшно самотньою.
— Як я міг так все зіпсувати? — прошепотів він, нахиливши голову. Він відчував свою безпорадність. Йому було важко прийняти, що це не просто чергова небезпека, яку можна було обійти. Це була їхня довіра, розірвана на шматки.
Він згадував її обличчя, її сміх, їхні розмови до пізньої ночі, моменти, коли вони були разом і він відчував себе справжнім, впевненим, коли відчував її поруч. Але тепер всі ці моменти стали далекими, наче вони існували в іншому світі, не в тому, де вони зараз. І зараз цей світ здавався йому порожнім, безсилим. Він подумки прокручував всі їхні останні розмови, кожну її реакцію, кожну незадоволеність, яку він не помітив. Як могла вона просто залишити його?
— Чому вона не могла залишитися? — запитав себе він. І знову відчув, як це питання проникає глибоко в душу. Його голос звучав відчайдушно і туманно, якби він сам не міг знайти відповіді.
Аліна сиділа в іншій кімнаті. Вона не знала, що робити з усіма емоціями, які зараз вирували в її серці. Її погляд був порожнім, і навіть коли вона дивилася в один і той самий екран телефона, вона все одно не могла повірити в те, що тільки що сталося. Як вона, що завжди так старанно оберігала своє серце, допустила таку помилку?
Вона не могла зрозуміти, чому це сталося. Чому, якщо він стільки разів запевняв її в своїй щирості? Чому він, з яким вона розділяла моменти щастя, який обіцяв захищати її від всіх негараздів, тепер виявився такою ж частиною того, від чого вона завжди прагнула втекти?
"Можливо, я просто надто довіряла йому. Може, я просто хотіла вірити в те, що він такий, яким я його уявляла", — думала Аліна, відчуваючи, як її серце важчає з кожною думкою про нього. Вона згадувала кожну деталь їхніх стосунків, як він виглядав, коли вона робила для нього щось особливе, і як він відповідав їй такою ж теплотою. Це все здавалось справжнім, але тепер вона розуміла, що він був просто частиною її уяви. Тієї ідеалізованої картини, яку вона сама ж і побудувала.
