Компромат на замовлення - Стейсі Браун

- Добре, - смиренно промовила я, й вже збиралась виходити з машини.

- Сашо, - промовив він щось уважно видивляючись в задньому дзеркалі, - схоже за тобою дійсно слідкують.

Мені стало моторошно і я повторюючи на ним, подивилась в дзеркало заднього виду. За нами стояла машина, яку я досі не помічала. Скло було тоноване, тому було не видно хто всередині.

- І що тепер робити? – розгублено спитала я.

- Вдавати закохану пару, - він подивився на мене, - ні у кого не має виникнути ніяких сумнівів, як саме ти добула флешку.

Його блакитні очі стали знов темно-синіми. Цей пристрасний погляд позбавляв мене самоконтролю. Серйозно дивлячись на мене, він промовив:

- Поцілуй мене.

- Що? Зараз? – розгублено дивилась я, то на нього, то на машину позаду нас.

- Ну як правило закохані пари цілуються на прощання. – він це говорив наче щось буденне. А в мене всередині серце виривалось з грудей, тільки невідомо чи від думки про поцілунок, чи через страх, що за мною стежать.

Я несміливо нахилилась до нього. Він в свою чергу сидів розслаблено, усміхнувшись й ніби чекав на будь-які дії з моєї сторони. Зібравшись з духом, я прилинула до нього й почала ніжно цілувати. Спочатку він нічого не робив і просто приймав мій поцілунок, але за кілька секунд схопив мене й міцно пригорнув до себе. Його рука пестила мою шию і спину, а інша сміливо тримала за сідницю й притягувала до нього ближче.

Мій мозок намагався контролювати тіло, але марно. Схоже коли Яр був поруч, лише він мав владу над моїм тілом. Декілька палких хвилин промайнули непомітно. Несподівано я почула звук сигналізації. Відірвавшись від Яра, я подивилась в дзеркало в машині і побачила двох хлопців, що підійшли до машини, що так мене налякала й сіли всередину на передні сидіння. Вони завели машину й рушили з місця.

Я стрімко звільнилась від обіймів Яра, поправляючи одяг, я намагаючись втамувати дихання, промовила:

- За нами ніхто не слідкував.

- Ну може і не слідкував, - сяючи від задоволення промовив він.

- Ти знав, - обурливо вирвалось з моїх вуст, - ти знав, що в машині нікого нема.

- Я не був певен на всі сто… - грайливо сказав він.

- Ах ти ж… ти мене обманув! – викрикнула я.

- Але ж це був приємний обман, - хитро всміхаючись, Яр розслаблено дивився на мене.

Я всміхнулась у відповідь, досі відчуваючи його палкий смак на вустах. Але вдаючи, що образилась, вийшла з машини й гучно хлопнула дверима. Не обертаючись, я йшла до входу якомога граціозніше. І дивувалась сама собі, як я можу бажати привернути увагу того, кого ще кілька годин тому боялась до смерті.