Убивство під час дощу - Чандлер Реймонд

— І ступіть крок-два вперед. Можете поки що перевести дух. —т— Він говорив навмисно зневажливо.

Усередині в мене все кипіло, але я ; всміхнувся й промовив:

— Сьогодні ви вже другий, хто вважає, що пістолет у руці вирішує все. Сховайте його і поговоримо спокійно.

Брови в Марті зійшлися на переніссі, а підборіддя випнулося трохи вперед. У його карих очах світилося невиразне занепокоєння.

Ми втупилися поглядами один в одного. Я намагався не дивитись на гострий носок чорної пантофлі, що показався з-під портьєри на дверях ліворуч від мене.

На Марті був темно-синій костюм, синя сорочка й чорна краватка. На тлі темного одягу його смагляве обличчя здавалося похмурим. Розтягуючи слова, він тихо сказав:

— Зрозумійте мене правильно. Я не злочинець, я просто обережний. Чорт, адже я вас зовсім не знаю! Ви можете бути грабіжником.

— Ви не дуже обережні, зауважив я. — Витівка з книжками вийшла невдала.

Він глибоко вдихнув повітря й тихо видихнув. Потім перекинув одну через одну довгі ноги й поклав на коліно "кольт". [121]

— Не сумнівайтеся, я ним скористаюсь, якщо доведеться. Що вам потрібно?

— Нехай увійде ваша подруга в пантофлях, — запропонував я. — їй набридло ховатися.

Не повертаючи голови, Марті покликав:

— Заходь, Агнес.

Портьєра на дверях розсунулась, і до кімнати ввійшла зеленоока блондинка із Стейнерової книгарні. Я не дуже здивувався, побачивши її тут. Вона гірко посміхнулася.

— Чорт забирай, я знала, що ви за нами стежите! — сердито сказала вона мені. — Я попереджала Джо, щоб був обережний.

— Відчепись! — огризнувся Марті. — Джо дуже обережний. Увімкни світло, щоб я краще бачив цього типа, якщо доведеться в нього стріляти.

Блондинка ввімкнула торшер з квадратним червоним абажуром. Потім сіла під ним у велике плюшеве крісло й силувано всміхнулася. Вона була страшенно налякана.

Я згадав про сигару у своїй руці й узяв її в рот. Поки я діставав сірники й припалював сигару, "кольт" у Марті у руці був націлений на мене.

Я випустив дим і промовив:

— Список клієнтів, про який я казав, зашифрований. Тому я поки що не можу прочитати імен. Одначе їх близько п'ятисот. Ви вивезли дванадцять коробок з книжками — припустімо, там їх три сотні. А якщо давати в тимчасове користування, то вийде набагато більше. Скажімо, п'ятсот, це за найскромнішими підрахунками. Давайте оцінимо кожну книжку не дорожче за долар. Долар — це зовсім не багато. Якщо список справжній і вам пощастило б вивезти всі книжки, то це дало б чверть мільйона прибутку. Купа грошей як на теперішні часи. Цілком досить, щоб пожертвувати однією людиною.

Блондинка пронизливо зойкнула:

— Та ви з глузду з'їхали!

— Заткни пельку! — Гримнув на неї Марті.

Агнес замовкла й відкинулася на спинку крісла. її обличчя було спотворене від напруження.

— Це діло не для слабаків, — вів далі я. — Тут потрібні залізні нерви. Особисто я вважаю, що до погроз вдаватися не варто. Я за те, щоб усе з'ясувати.

Темно-карі очі Марті холодно дивилися мені в обличчя.

— А ви цікавий суб'єкт, — розтягуючи слова, спокійно проказав він. — У кого ж це таке прекрасне діло?

— У вас, — відповів. — Майже у вас. [122]

Марті промовчав.

— Щоб заволодіти ним, ви застрелили Стейнера, — додав я. — Учора ввечері, коли йшов дощ. Чудова погода для стрілянини! Погано тільки, що він був не сам, коли це сталось. Або ви цього не помітили, або злякалися. Ви втекли. Та у вас вистачило зухвальства повернутись і десь сховати труп. Отож, поки ніхто не довідався про вбивство, вам пощастило забрати книжки.

Блондинка ахнула й відвернулася до стіни. Покриті сріблястим лаком нігті вп'ялися їй у долоні. Вона закусила губу.

Марті й оком не кліпнув. Він не ворушився, і "кольт" лежав у його руці нерухомо. Смагляве обличчя Марті здавалося вирізьбленим із дерева.

— Ви ризикуєте, чоловіче, — нарешті тихо проказав він. — Вам пощастило, що я не вбивав Стейнера.

Я посміхнувся, але не дуже весело.

— І все ж таки ви могли піти на це, — зауважив я.

— Гадаєте, вам удасться звинуватити мене у вбивстві? — байдужно спитав він.

— Я певен.

— Чому?

— Є людина, яка може це підтвердити. І тут Марті вибухнув лайкою.

— Та... мала ідіотка! Вона... То така, що може... Атож, чорти б її забрали!..

Я мовчав. Я давав йому можливість подумати. Нарешті його обличчя проясніло, він поклав "кольт" на стіл, але руку від нього не забрав. .;

— Наскільки я знаю шантажистів, ви на такого не схожі, — неквапно сказав Марті, і його очі під прижмуреними темними повіками трохи зблиснули. — І поліцаїв я тут не бачу. Що вам потрібно?

Я затягся сигарою й подивився на його руку біля пістолета.

— Віддайте фотопластинку зі Стейнерової камери. І всі надруковані фотографії. Просто тут і зараз же. Вона у вас, а то як би ви дізналися, хто там був учора ввечері?

Марті трохи повернув голову до Агнес. Вона все ще дивилася в стіну. Марті перевів погляд на мене.

— Приятелю, це ви попали пальцем у небо, — сказав він.

Я похитав головою.

— Ні. Не будьте дурнем, Марті. Вас можна підвести під вирок за вбивство. Це дуже просто. Якщо Дівчину примусять розповісти про цю історію, фотографії вже не матимуть ніякого значення. Та вона не хоче розповідати. [123]

— Ви детектив? — спитав він.

— Так.

— Як ви потрапили до мене?

— Я працював на Стейнера. А він працював на Дравека. Дравек розкидається грішми. Вам дісталася частина з них. Я простежив за книжками, коли їх везли сюди із Стейнерової книгарні. Після розмови з Кармен решта мені не коштувала ніяких зусиль.

— І вона каже, що я застрілив Стейнера? Я кивнув головою й промовив:

— Але вона могла помилитись. Марті зітхнув.

— Вона мене смертельно ненавидить, — пояснив він. — Я залишив її з носом. Правда, мені за це заплатили, та я б усе одно її покинув. Вона для мене надто мудрована.

— Віддайте фотографії, Марті, — сказав я.

Він неквапно підвівся, поглянув на "кольт" і сховав його до бічної кишені. Потім його рука потяглася до нагрудної кишені.

Раптом пролунав довгий дзвінок у двері.

11

Марті це не сподобалося. Він закусив нижню губу й спохмурнів.

Дзвінок усе лунав і лунав.

Блондинка рвучко підвелася. Від нервового напруження її обличчя стало старим і негарним.

Не зводячи з мене очей, Марті різко висунув шухляду у письмовому столі, дістав невеликий автоматичний пістолет з білою рукояткою і простяг його Агнес. Вона підійшла й неохоче взяла зброю.

— Сядь поруч із детективом, — роздратовано сказав Марті. — І тримай його під прицілом. Якщо спробує брикнутися, приведи до тями.

Блондинка сіла на тахту за футів три від мене з боку, протилежного від дверей, і наставила пістолет на мою ногу. Мені не подобався непевний вираз її зелених очей.

Дзвонити перестали, і хтось легенько, але часто й нетерпляче постукав у двері. Марті пішов відчиняти. Праву руку він сховав у кишеню піджака, а лівою швидко розчинив двері.

До кімнати, штовхнувши Марті, ввійшла Кармен Дравек і націлила в смагляве обличчя господаря дуло маленького револьвера. [124]

Марті поквапно відступив від неї. Рот у нього був розтулений, на обличчі з'явився переляк. Він добре знав Кармен.

Дівчина причинила за собою двері і пройшла вперед. Вона не дивилася ні на кого, крім Марті, і, здавалося, нічого, крім нього, не бачила. Погляд у неї був божевільний.

Блондинка здригнулася всім тілом, рвучко піднесла автоматичний пістолет із білою рукояткою і навела на Кармен. Я перехопив її руку, відвів убік і спробував притримати. Між нами зав'язалася коротка сутичка, але ні Марті, ні Кармен не звернули на нас уваги. Нарешті я видер в Агнес пістолет.

Вона важко дихала й мовчки дивилася на Дравекову дочку. Кармен зблиснула на Марті шаленими очима й зажадала:

— Віддай фотографії!

Марті проковтнув слину, спробував усміхнутись і сказав:

— Ну звісно, дівчинко.

Ці слова він вимовив тихим, рівним голосом. Зі мною Марті розмовляв інакше.

Кармен мала майже такий самий божевільний вигляд, як і в Стейнеровому кріслі вночі. Одначе тепер вона володіла своїм голосом і тілом. Дівчина промовила:

— Ти застрелив Гела Стейнера!

— Стривай хвилинку, Кармен! — крикнув я.

Дравекова дочка навіть не обернулась. Зате блондинка раптом отямилась і почала чинити шалений опір. Вона швидко нахилила голову, наче збиралась буцнути мене, й учепилася зубами в мою праву руку, в якій був її пістолет.

Я зойкнув. І знов ніхто не звернув на це уваги.

— Слухай, дівчинко, я не... — сказав Марті до Кармен.

Блондинка пустила мою руку й плюнула в мене моєю власною кров'ю. Потім спробувала вкусити мене за ногу. Я легенько вдарив її пістолетом по голові й підвівся. Тоді вона звалилася мені під ноги і обхопила руками мої щиколотки. Я впав на тахту. Божевільний страх додав Агнес сили.

Марті спробував схопити лівою рукою револьвер Кармен, та це йому не вдалося. Маленький револьвер видав глухий, важкий, але не дуже гучний звук. Куля пролетіла повз Марті й розбила шибку в одному з високих вікон.

Марті навіть не ворухнувся.

— Крутнись і збий її з ніг, триклятий бовдуре! — крикнув я йому. [125]

Потім я ще раз стукнув блондинку по голові — вже багато сильніше, — вона пустила мої ноги, і я вирвався від неї.

Марті й Кармен усе ще стояли обличчям одне до одного, наче дві статуї.

Раптом щось велике й важке вдарило з того боку в двері, і вони тріснули навскіс.

Це привело Марті до тями. Він вихопив з кишені "кольта" й відскочив назад. Я вистрілив йому в праве плече, але, не бажаючи дуже поранити його, схибив. Та важка річ знов ударила в двері з таким гуркотом, що, здавалося, хитнувсь увесь будинок.

Я кинув маленький автоматичний пістолет і дістав свого револьвера, а в цю мить до кімнати разом із розбитими вщент дверима вдерся Дравек.

В очах у нього палахкотіла лють, він був геть п'яний. Його великі руки молотили повітря, очі налилися кров'ю, на губах виступила піна.

Дравек ударив мене по голові, навіть не глянувши в мій бік. Я впав під стіну між тахтою і розбитими дверима.

Я ще трусив головою і намагався підвестися, коли Марті раптом почав стріляти.

Піджак у Дравека ззаду настовбурчився — як видно, куля пройшла навиліт. Батько Кармен спіткнувся, враз випростався і рушив, мов бик, уперед.

Я підніс револьвер і вистрілив у Марті. Той похитнувсь, але "кольт" у його руці й далі шарпався й гримів.