Іліада (переказ для дітей) - Гомер

Знаю: так само, як я, прагнеш ти бою, тож посувайся із своїми воїнами вперед.

Тут, далеко від бойовища, стрівся Агамемнонові й Діомед, високодумний син славетного Тідея. Герой стояв на гарно кованій колісниці, а вірний візничий Стенел стримував за віжки вітроногих коней.

Знову лють пойняла Агамемнона, і він гостро кинув:

— Слухай-но, Діомеде! Невже ти лякливо ховаєшся від бою? Твій рідний батько, відважний Тідей, кажуть, ніколи не тремтів зі страху і завжди перший ішов на ворога. Та, певне, ти в нього не вдався!

Нічого не відказав на те Діомед, тільки шанобливо схилив голову. А тоді скочив із колісниці й кинувся туди, де ось-ось мав початися бій, тільки грізно забряжчала мідь його багато: зброї.

Згуртоване ахейське військо сунуло до високої Трої. Здавалося, то велетенські морські хвилі, збурені вітром, мчать до землі, огинають прибережні стрімчасті скелі і високо здіймаються вгору, вкриваючи берег білим шумовиння. Так одна за одною посувались ахейські шереги, мовчки, покірні наказам вождів. Ніхто б не подумав, що тут — безліч мужів і в кожного голос є в грудях, така панувала тиша над військом, тільки ясно виблискувала гарно оздоблена зброя. А над троянським військом стояв якийсь стугін, наче незліченна отара овець вибігала з кошари.

Грізна Афіна Паллада вела вперед ахеїв, а троянців надихав сам бог війни Арей. Та всіх однаково підбурювала його рідна сестра [32] і товаришка вірна — невситима Звада, та Звада, що з'являється на світ маленька і квола, а незабаром зростає до самого неба і владно ступає землею, сіючи горе та смерть. І от два війська зійшлися.

Щойно на місці однім супротивні дві раті зійшлися,

Разом зіткнулися шкіра щитів, і списи, і зусилля

Мідянозбройних мужів. Одні об одні ударялись

Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.

Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські

Тих, що губили і гинули, й кров'ю земля підпливала.

Так, як у повінь потоки, із пагір спадаючи буйно,

Котять ярами із сніжних джерел свої води бурхливі

І у долині просторій їх шумно зливають докупи,

А з-над бескету пастух іздалеку гомін той чує,-

Так і од військ протиборних брязкіт і крики лунали.

Ахеї так навально і нестримно йшли в наступ, що троянці на чолі з блискучим Ректором мусили відступити. Завважив це з твердині Пергама розгніваний Аполлон і гучно крикнув:

— Сміливіше, троянці! Не віддавайте звитяги ахеям, адже шкіра у них не з каменю і не із заліза, їй не затримати гострої міді! До того ж немає серед ахеїв наймогутнішого їхнього войовника — Ахілла. Скривджений, він не схотів допомагати Атрідам. Тож нумо вперед!

А серед ахейського війська в той час походжала Афіна Паллада й підбадьорювала потомлених героїв.

І битва тривала.

ДІОМЕДОВІ ПОДВИГИ

Могутньому Діомеду, синові славного Тідея, Афіна Паллада дала особливу силу й відвагу, щоб серед інших ахейських героїв він відзначився великим подвигом і здобув собі славу звитяжця. Навкруг його шолома й щита богиня запалила незгасне сяйво, ясне, мов та осіння зоря, що, вмившись у глибокій течії Океану, виблискує яскравіше за всіх на темному небі. Осяявши так Діомедові голову й плечі, Афіна Паллада спрямувала його в самісіньку гущавину бою.

Угледіли Діомеда два троянські герої, рідні брати Ідей і Фегей, сини Гефестового жерця Дарета, і помчали на бойовій колісниці йому навстріч. Та розмахнувся дужий Діомед, метнув щосили свого списа, і Фегей, смертельно поранений в груди, упав з колісниці Загинув би й другий юнак, та бог Гефест не схотів, щоб подвійна жалоба зігнула плечі й сиву голову його жерця Дарета, і не допустив юнакової смерті: густою млою укрив він Ідея і тим врятував. Діомед же забрав їхню бойову колісницю і звелів своїм воїнам, відвести її до ахейських кораблів.

А далі вже й не видно було, де б'ється Діомед — чи оточений [31] троянцями, а чи в шерегах ахейського війська. Він бушував у долині, наче бурхлива гірська річка. Як у весняну повінь рве вона греблі й мости, так рвав Діомед троянські шереги.

Тим часом Афіна Паллада наблизилася до буйного бога війни Арея і мовила гостро:

— Мужовбивче Арею, кров'ю людською умитий! Облишмо ахеїв і троянців, хай собі б'ються. Зевс Громовержець сам дасть перемогу тому, кому схоче. А нам краще піти звідси, щоб не накликати його нестримного гніву.

Мовивши так, Афіна вивела з бою Арея і посадовила на високому узбережжі Скамандру.

Звідти було добре видно все бойовище. Завзято наступають ахеї. Ось переможно б'ється володар мужів Агамемнон, ось нищить ворогів славетний списоборець Ідоменей, далі виблискує зброя звитяжного Менелая. А от знову Діомед, бурхливий, нестримний, із сяйвом навколо чола і рамен.

Угледів Діомеда найкращий троянський лучник Пандар і враз напнув свого величезного лука. Полетіла гостродзьоба стріла, пробила Діомедові панцир і вп'ялася в плече. Струменем ринула темна кров, заливаючи героєві обладунок і тіло. Пандар угледів це здаля і заволав, хизуючись:

— Троянці, .йдіть тепер сміливо вперед, я поранив на смерть найхоробрішого ахейського героя!

Але могутній Діомед і не думав коритися смерті. Гукнувши свого візничого Стенела, він звелів вийняти стрілу зі свого плеча. Той швидко витяг стрілу — і кров водограєм бризнула вгору. Тоді відважний Діомед став голосно благати Афіну Палладу:

— О яснозора дочко державного Зевса! Ти завжди допомагала батькові Тідею й мені під час грізного бою, тож зглянься на мене й тепер. Дай снаги здолати троянця Пандара, що поранив мене і, вихваляючись, усіх запевняє: не бачити мені вже сяйва блискучого сонця.

Почула ту благальну молитву Афіна Паллада і враз надала Діомедові сили. А сама стала поруч героя і мовила слово крилате:

— Іди, Діомеде, та бийся! Я вклала тобі в серце снагу і мужність твого батька, безстрашного Тідея. А ще я зняла тобі з очей полуду, щоб ти міг розрізняти богів од людей. Не личить тобі змагатися із безсмертними, тільки можеш здійняти свого гострого меча на Афродіту, богиню кохання. [36]

Кажучи так, одійшла відтіля ясноока Афіна.

Син же Тідеїв ізнов замішався у лави передні.

Прагнув душею й раніше-бо він із троянами битись,

Нині ж у нього побільшало втроє снаги, як у лева,

Що біля стад тонкорунних пастух не убив його в полі,

Тільки поранив, коли перескакував той у кошару.

Лють лише в нім розпалив і, овець боячись боронити,

Криється в хижі пастух, повну жаху лишивши отару.

Збившись докупи, лежать одна біля одної вівці,

Лев же розлючений скаче назад через вал огорожі,-

З люттю такою ж троян побивав Діомед премогутній.

Багато троянців загинуло тоді від дужої Діомедової руки. Побачив хоробрий Еней, смертний син богині Афродіти, як Діомед руйнує троянські лави, і погнав своїх коней через усе бойовище — шукати Пандара.

— Де твоя слава, Пандаре? — крикнув він, угледівши знаменитого лучника.— Де твої несхибні стріли і лук? Ніхто не може змагатися з тобою, неперевершеним стрільцем, тож ставай до мене на колісницю і готуй гостру стрілу на того зухвалого ахея, що сьогодні стільки нам лиха накоїв. Може, то навіть не смертний, а бог?

— Ні, то не бог, то Діомед, син славетного Тідея. Я впізнаю його щит і шолом,— відказав Пандар.— Та, мабуть, хтось із безсмертних стоїть, огорнувшись хмарою, поруч і відхиляє від нього мідногострі списи і стріли. Я вже раз улучив у Діомеда й гадав, що спровадив його до чорного Аїда, а він знову ось б'ється, наче нічого й не сталось.

— То спробуймо вдвох здолати зухвальця,— крикнув Еней, і Пандар хутко скочив до нього на колісницю.

Вірний Діомедів візничий Стенел перший завважив ту блискучу колісницю і вітроногих коней, що мчали просто на них, керовані вправною рукою боговидого Енея.

— Діомеде! — гукнув, уважно придивившись, Стенел.— Бачу могутніх мужів, що поспішають сюди битися з тобою. То троянські герої — Еней із Пандаром. Може, завернемо коней, щоб не стрічатися з ними?

Глянув спідлоба могутній Діомед і відмовив:

— Не кажи мені, друже, і слова про втечу. Не така в мене вдача, щоб перед ворогом ганебно відступати. Навпаки, я зійду з колісниці й пішки подамся їм назустріч. Грізна Афіна Паллада не дозволить [37] мені тремтіти. Ось побачиш — прудкі Енеєві коні вже не винесуть їх обох живими назад, хіба що один врятується. А ти пильнуй, і тільки-но буде нагода, хапай за віжки Енеєві коні та мерщій жени до наших кораблів, кращих-бо коней під сонячним сяйвом немає.

А блискуча колісниця вже наближалася. Розмахнувся Пандар і кинув свого довгого списа. Засвистів спис у повітрі, пробив Діомедові щит, але героя захистив дзвінкий панцир. Та в запалі бою Пан-дарові здалося, що тепер Діомед поранений на смерть, і він радісно загаласував. Аж тут Діомед кинув свого списа —— і поцілив славетному лучникові просто в голову. Впав той із блискучої колісниці, і загримів на ньому ясний обладунок.

Наполохані коні відразу ж сахнулися вбік. Швидко зіскочив із колісниці Еней і став біля мертвого Пандара, боронячи його своїм щитом і величезним списом. На всіх, хто наближався хоч трохи, він щосили кричав, нахваляючись убити на місці. Тоді Діомед схопив здоровенну каменюку, таку, що і двоє людей не могли б її разом підняти, і легко кинув в Енея.

Той камінь попав Енеєві в коліно, зламавши ногу, наче тонесеньку тріску. Поточився герой на землю, і чорна мла йому стала в очах.

Так би й загинув Еней, та угледіла свого смертного сина золота Афродіта, прекрасна Зевсова донька. Вмить опинилася вона біля Енея, обняла білими руками і вкрила своїми блискучими шатами, щоб жодна ахейська стріла, а чи спис не поранили любого тіла. Так Афродіта винесла свого славного сина з кривавого бойовища.

Тим часом вірний Стенел, не забувши Діомедового доручення, спіймав пишногривих Енеєвих коней із колісницею і сказав ахейським воїнам одвести їх до кораблів. А тоді знову скочив на свою колісницю і погнав вітроногих коней до Діомеда. Але той, піднявши важкого списа, переслідував ніжну Афродіту.

Довго він біг, та нарешті наздогнав прекрасну богиню.

І замахнувсь тоді син великого духом Тідея,

І, налетівши, руки її ніжної шкіру він списом

Гострим поранив. Дійшов аж до тіла той спис міднокутий

Крізь божественне одіння, самими Харітами ткане,

Вище долоні, й безсмертна богинина кров полилася...

Скрикнула з болю прекрасна богиня й випустила із сніжно-білих рук свого смертного сина.