Іліада (переказ для дітей) - Гомер
Так кричать восени журавлині ключі, що летять через далеку ріку Океан, тікаючи на південь від зимової негоди і холодних дощів. А міднозбройні ахеї ішли мовчки, з лютою ворожнечею в серці, тільки грізно бряжчала їхня зброя та з-під ніг здіймалася така курява, що здавалось: усю долину оповив густий туман.
Майже зійшлися обидва війська і стали нарешті. Від троянців вийшов схожий на бога Паріс, син Пріамів, із барсовою шкурою на плечі, із гострим мечем та кривим луком при боці. Паріс високо підняв руки з двома мідногострими списами і став викликати найхоробрішого з-поміж ахеїв помірятися силою в герці.
Тільки-но помітив його Менелай, улюбленець грізного бога Арея, миттю зіскочив зі своєї бойової колісниці та, схопивши зброю, кинувся вперед, наче голодний лев, що угледів полохливого оленя. Радістю зблиснули очі спартанського володаря: адже тепер він по-мститься за смертельну образу, за викрадену дружину — прекрасну Єлену. [22]
Прудко підбігав він до Паріса. І той злякався, немов побачив перед себе чорного дракона — смерть неминучу. Блідий, настрашений, відступив Паріс назад і сховався за стрункими лавами троянців.
Завважив це його старший брат, шоломосяйний Гектор, і докірливо мовив:
— Ти тільки удаєш хороброго, нещасний Парісе! Краще б ти не народився на світ, ніж ганьбити себе і весь наш царський рід. Чуєш, як нестримно регочуться з тебе ахеї? Ти підступно викрав у володаря Спарти красуню-дружину на велике горе старому нашому батькові, й нашому місту, і всьому народові, а собі — на довічну ганьбу. Якби троянці були хоч трохи злостивіші, вони давно побили б тебе камінням за все лихе, що ти їм заподіяв. Тож іди, борони свою честь і честь священної Трої. Тільки знай: у цім герці не допоможуть тобі Афродітині милі дари — кучері й врода, тут потрібна сміливість і сила.
— Слушно ти свариш мене, Гекторе,— покірно відказав Паріс.— У тебе в грудях серце завжди тверде і несхибне, як залізна сокира у вправних руках дроворуба. Тільки не докоряй мені милими дарами золотої Афродіти — дари безсмертних богів ніколи не бувають ганебні і їх зрікатись не вільно. А тепер хай троянці трохи відступлять: я битимуся з Менелаєм. Хто з нас переможе, хай візьме собі прекрасну Єлену та всі її скарби, і хай на тому кривава війна припиниться.
Вийшов тоді перед троянські лави великий Гектор, блискаючи мідним шоломом. Ту ж мить від ахейського боку полетіли в нього стріли й каміння, та владно загримів голос царя Агамемнона:
— Стривайте, друзі! Послухаймо, що скаже нам шоломосяйний Гектор!
Вгамувалися міднозбройні ахеї, і тоді Гектор промовив слово крилате:
— Слухайте всі, троянці й ахеї! Брат мій Паріс, через якого знялась ця кривава війна, просить усіх воїнів покласти зброю на землю. Він хоче у двобої з Менелаєм вирішити долю війни. Нехай переможець візьме Єлену, а обидва ворожі війська складуть клятву вічної приязні.
Запала мертва тиша, а тоді вийшов наперед улюбленець бога війни Менелай і гучно мовив:
— Давно вже ятрить мені серце думка: годі воювати! Доволі горя зазнали усі через мою ворожнечу з Парісом. Один із нас має загинути — і хай гине той, кому така доля судилась. А ви, друзі, негайно [23] укладіть мир довіку. І хай сам троянський цар Пріам Дарданід спалить священну жертву громовладному Зевсові на знак вічної приязні між нами.
Так він промовив. І радість троян охопила й ахеїв —
Блисла надія усім, що війна осоружна скінчиться.
Зскочили всі з колісниць, поставили коней рядами,
Зброю із себе зняли й на землю одні проти одних
Склали близенько два війська лиш смужка мала розділяла.
Тим часом у Трої в палаці сиділа прекрасна Єлена, схилившись над пурпуровою тканиною, і гаптувала золотом картину битви ахеїв із троянцями. Нараз явилася їй золотокрила олімпійська вісниця Іріда в образі Лаодіки, найвродливішої Пріамової дочки.
— Піди, Єлено, поглянь,— сказала Іріда,— як зустрілися для смертельного бою наші славні троянці і міднозбройні ахеї. Але тепер вони мовчки стоять, спираючись на щити, а списи спокійно повстромляли в землю. Всі чекають двобою між красунем Парісом і Менелаєм, улюбленцем бога Арея.
Ці слова навіяли на Єлену солодку тугу за рідною домівкою, за далекою Спартою. Запнувшись у срібно-біле тонке покривало, вона вийшла з палацу, не тамуючи щирих сліз. Дві служниці поспішали за нею.
Ось нарешті і Скейська брама. Єлена піднялася на вежу, де сиділи круг царя Пріама всі старійшини міста, вже невдатні до бою, але наймудріші у раді державній. Ще здаля угледівши Єлену, вони почали стиха перемовлятися:
— Хіба ж можна ганити троянців, а чи ахеїв, що вони б'ються заради такої жінки? Вона схожа на безсмертну богиню!
— Справді, заради такої краси можна стерпіти і лихо. Тільки хай би Єлена вже відпливала мерщій додому...
Так перемовлялися стиха старі, а цар Пріам підкликав Єлену до себе і лагідно мовив:
— Люба дитино, підійди ближче і сядь біля мене. У нашій біді ти не винна; то безсмертні боги повели ахеїв на багатослізну війну. Тож сідай і скажи мені ім'я того велетня-мужа, що вирізняється серед ахеїв зростом і поставою. Є в ахейському війську і вищі за нього, та ніколи мої очі не бачили такого гарного і гідного героя. Він схожий на всевладного державця. [24]
— Шановний мій свекре,— відказала богорівна Єлена,— спасибі тобі на доброму слові. Тільки хай би краще чорна смерть забрала мене в той день, коли я подалася до священної Трої разом із твоїм сином Парісом, кинувши рідну домівку, маленьку дочку і всіх подруг. Тепер я караюся, плачу, та зарадити горю троянців не можу.
По тих словах підійшла Єлена ближче і, вдивляючись туди, де стояло ахейське військо, сказала:
— Ти хочеш знати, хто той могутній воїн? То син славетного Атрея, цар Агамемнон, мікенський володар. Він був родич мені, недостойній. А поруч, дивись, трохи нижчий за нього, але ширший грудьми і плечима — то Одіссей, син старого Лаерта, велемудрий і хитрий володар скелястого острова Ітаки.
— Одіссея я знаю і про хитрий розум його багато чував,— мовив цар Пріам.— А хто, скажи мені, отой воїн, що аж на голову вищий за всіх?
— То Еант, Теламонів син, сміливий і дужий воїн, справжній щит ахейського війська. Я знаю в обличчя всіх славетних ахеїв і навіть могла б кожного назвати за йменням. Двох тільки, хоч як пильно вдивляюсь, не бачу — Кастора, відважного упокірника коней, і могутнього бійця Полідевка, двох моїх рідних братів. Може, вони не схотіли покинути веселий Лакедемон, щоб не чути, з якою зневагою вимовляється в ахейському війську моє ім'я.
Так вона сумно казала, не відаючи, що обидва її любі брати давно вже лежать у рідній лакедемонській землі.
Саме в той час у місто в'їхали посланці великого Ректора до царя Пріама — тільки йому довіряли ахеї скласти священну клятву за всіх троянців. Почувши це, хутко звівся на ноги старий цар Пріам, і відразу ж за його знаком слуги підвели баских коней з блискучою колісницею. Пріам став на неї поряд із візничим, і вітроногі коні вилетіли крізь Скейську браму на широку долину.
Забачивши троянського володаря, підвелися йому шанобливо навстріч Агамемнон, вождь міднозбройних ахеїв, та Одіссей велемудрий. Одразу ж від кожного війська привели кілька білих і чорних ягнят — жертву безсмертним богам. Цар Агамемнон видобув ножа, що завжди висів у нього при боці, і відрізав по шматку вовни з голів у ягнят, а меткі оповісники пороздавали ті жмутки троянським і ахейським вождям. Могутній Атрід сам зарізав жертовних ягнят, усі вожді взяли кратери з променистим вином. Потім володар мужів Агамемнон урочисто промовив: [25]
— Зевсе, батьку наш всемогутній, ти, ясносяйне сонце, ти, земле родюча, і ви, бурхливі потоки,— всі свідками будьте, що ми клянемося покласти край цій згубній війні чесним двобоєм між Менелаєм і Парісом. А хто з нас клятву священну порушить — хай проллється кров його так, як ллється на землю оце темно-червоне вино.
Усі воїни — і ахеї, й троянці,— звели до неба руки і благали громовладного Зевса припинити криваву війну справедливим двобоєм:
— Зевсе, наш батьку, володарю Іди преславний, великий!
Дай, щоби той з них, хто винен у зваді оцій поміж нами,
Смертю побитий, зійшов у Аїдову темну оселю,
Ми ж всі у дружбі навіки складаємо клятви священні.
Тоді старий Пріам Дарданід став на свою блискучу колісницю і сам погнав мерщій коней до овіяної вітрами Трої — надто краялося йому серце зблизька дивитись, як битиметься син його любий Паріс.
А на смужці землі поміж обома військами Гектор разом із Одіссеєм заходилися вимірювати кроками місце двобою. Потім поклали в порожній шолом жереби, щоб знати, кому з ворогів першому кидати списа. Одвернувшись, блискучий Гектор простяг руку і вийняв із шолома жереб. Починати смертний герць випало Парісові.
Усі воїни, припнувши коней, посідали рядами на землю, а зброю дбайливо поклали поруч. Пильно дивилися воїни, як лаштуються до герцю Менелай і Паріс. Обидва герої вбиралися в обладунки чудової роботи, оздоблені золотом і сріблом, а на мідних шоломах у них грізно маяли кінські гриви.
От вийшли герої на місце і стали один проти одного такі непримиренні та грізні, що жах пойняв усіх глядачів. Розмахнувся щосили Пріамів син і кинув свого списа. Та Менелай миттю наставив щита, і довгий спис застряв у щиті, не пробивши міді. Тоді метнувся наперед Менелай, улюбленець бога Арея, волаючи гучно:
— Ось я помщуся нарешті тому, хто зневажив дружбу і злом віддячив мені за гостинність!
Пущений дужою рукою Менелая, спис пробив Парісові щит, коштовний панцир і роздер хітон до самого низу. Враз одхилившись, Паріс дивом уник чорної смерті. Та Менелай, не гаючись, витяг меча і вдарив Паріса по шолому з такою силою, що срібноцвяховий меч розлетівся вдрузки. І застогнав од безсилої люті ясночолий Менелай.
Зевсе могутній! — крикнув він.— 3 усіх безсмертних ти найлихіший. [26]
Не хочеш допомогти мені у справедливій помсті і навіть меча мого ламаєш. Та все одно я вб'ю того зухвальця!
Підбіг до Паріса спартанський володар і міцно вхопив його за кінську гриву на шоломі й поволік героя по землі до ахейського війська. Ремінь на шоломі так стиснув Парісові ніжну шию, що він тут би й сконав, а Менелай зажив би звитяги і слави. Але побачила те богиня кохання Афродіта.
