Іліада (переказ для дітей) - Гомер

Тоді підвівся поважний Нестор, володар пілоський, людина світлого розуму і красної мови. Щиро зичив він обом ахейським вождям добра, тож і звернувся до них із мудрим словом:

— Горе нам! Чорна туга пойняла ахейське військо. О, як би зраділи Пріам і Пріамові діти, та й інші троянці, коли б дізналися про чвари, що їх заводите ви, найкращі, найперші герої ахейські! Послухайте мене, діти, ви ж бо втричі молодші за мене. Багато зустрічав я на своєму віку могутніх героїв, допомагав їм і порадою, і мечем, а вони завжди зважали на моє слово. Тож послухайтеся і ви моєї ради. Не забирай, Агамемноне, вродливої бранки в Ахілла, бо вона дісталася йому в нагороду за воєнні звитяги. Вгамуй, царю, свій гнів і не забувай, що Ахілл — наша надія і захист у цій згубній війні. А ти, Пеліде, кинь сперечатися з державним Атрідом, його ж бо сам Зевс Громовержець звеличив славою ахейського володаря. І хоч тебе породила безсмертна богиня, ущедривши силою і мужністю, та все ж Агамемнон могутніший за тебе царською владою і військом.

Так казав старий Нестор. Та обидва герої не послухалися мудрої ради і не схотіли миритись. Вони підвелися, розпускаючи збори, і наостанок Ахілл гордо кинув:

— Я і гадки не маю битися за бранку. Це ваш дарунок, ахеї. Ви владні і назад його відібрати.

І Пелід разом із своїм любим другом Патроклом подався до табору, де стояли його мірмідонці. А цар Агамемнон звелів налаштувати швидкий корабель і відвезти на ньому до Хріса його чорнооку дочку та багаті дари, щоб уласкавити срібнолукого бога. За поводатаря на тім кораблі став сам Одіссей хитромудрий.

Швидко поплив крутобокий корабель від берега, де вже палали яскраві вогні,— то ахеї приносили Аполлонові в жертву найдобірніших кіз і баранів. Та лихопомний Агамемнон не вгамував свого гніву і не забув, чим нахвалявся перед Ахіллом. Покликав він двох вірних слуг і звелів їм іти до героя та й забрати в нього з намету красуню Брісеїду. [10]

Пішли слуги вволити Атрідову волю і невдовзі побачили Ахілла, що сидів із вірним другом Патроклом перед наметом. Злякалися героя слуги і мовчки стали віддалік, не зважуючись і слова мовити. Тоді Пелеїв син сам озвався до них:

— Підходьте ближче, Атрідові посланці. Та не бійтеся, не ви ж бо винні переді мною, а ваш володар. Я знаю, чого він послав вас сюди.

І коли слуги підійшли, вождь мірмідонців звернувся до Патрокла:

— Що ж, богорідний Патрокле, іди, приведи Брісеїду —

Хай забирають, та хай же і свідками будуть обидва

Перед богами блаженними, перед громадою смертних,

Перед упертим оцим владарем, коли я йому стану

Знову потрібен у скруті, щоб від ахеїв безславну Смерть одвернути...

Послухався вірний Патрокл свого друга, і невдовзі слуги повели до Атріда юну Брісеїду, що плачучи йшла проти волі. А хмурний Ахілл подався вздовж берега бурхливого моря і сів на камені близько води, аж докочувалося до нього біле шумовиння. Простяг герой руки до чорних хвиль і став голосно кликати рідну матір:

— Мати моя! Якщо ти, богине, спородила мене для недовгого віку, то чому всевладний Зевс не вселив у душі смертних пошани до мене? Ось і тепер скривдив мене Агамемнон, могутній володар, забрав мою воєнну здобич, а я мушу мовчки коритись.

Так він сказав, не тамуючи гірких сліз, і срібнонога богиня Фетіда, що сиділа в палаці свого батька Нерея на морському дні, зачула синові слова. Вмить знялася вона легкою хмаркою над священним морем, прилинула на берег і стала біля зажуреного Ахілла.

— Сину мій любий! — мовила богиня, ніжно пестячи йому кучері.— Чого ти сумуєш? Повідай усе мені щиро.

Тяжко зітхнув прудконогий Ахілл і розповів матері про сварку з царем Агамемноном. А ту розповідь закінчив він словами:

— Мати моя! Заступися за мене, коли маєш на те досить сили. Ще малим, у батьківській оселі, я часто чував мову про те, як ти, єдина серед безсмертних, змогла відвернути ганебну біду від чола темнохмарного Зевса в той час, коли Гера, Посейдон і Афіна хотіли його закувати. Тож тепер нагадай про це Зевсові, як піднімешся на засніжений Олімп, і, обійнявши могутньому богові коліна, ревно благай, щоб зглянувся на твого скривдженого сина та добре помстився [11] за нього. Хай троянці відженуть ахеїв аж до кораблів і хай тоді зухвалий Агамемнон гірко пожалкує, що образив найдужчого з-поміж ахейських героїв.

— Нещасний мій сину! — відказала крізь нестримні сльози Фетіда.— Невже я на горе тебе спородила? Знаю, недовго ще тобі жити на світі ясному, незабаром настане кінець. Тож я не хочу, щоб якесь темне лихо тьмарило тобі недовгий вік. Черед дванадцять днів повернеться Зевс, наш державець, з далекої країни ефіопів, де він тепер бенкетує з усіма безсмертними, тоді я полину на захмарний Олімп благати за тебе,— може, могутній батько зглянеться на нас. А ти йди до свого намету і, караючи гнівом ахеїв, більше не допомагай їм у битві.

І, наче прозора хмарка, щезла богиня, залишивши на березі свого смертного сина.

А тим часом в ахейському стані вже вщухла страшна моровиця, вже ніхто не падав із смертним зойком від Аполлонових згубних стріл. То жрець Хріс, прийнявши свою звільнену доньку, ублагав срібнолукого бога більше не чинити ахеям лиха.

Знову цар Агамемнон гуртував своє військо проти міцномурованої Трої, і всі ахейські вожді пристали до нього. Всі, крім Ахілла Пеліда.

Гнівний тим часом сидів при своїх кораблях швидкоплинних

Богонароджений син Пелеїв, Ахілл прудконогий;

Ані ходив він на раду, де слави мужі набувають,

Ані на подвиги ратні, лиш миле ятрив своє серце,

Нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової.

Так збігло одинадцять днів. На дванадцятий, тільки-но з імлистого моря засяяла вранішня зоря — рожевоперста Еос, державний Зевс із почтом безсмертних богів повернувся на свій сніжно-білий Олімп. І разом із ранковим туманом знялася із моря срібнонога богиня та й полинула вгору. На високій верховині Олімпу побачила вона Зевса, що самотньо сидів, оповитий прозорою хмарою. Впала Фетіда йому до ніг, шанобливо обняла їх ніжними руками й мовила:

— Батьку всевладний! Якщо будь-коли я догодила тобі добрим словом чи ділом, вволи мою волю — зглянься на мого смертного сина. З усіх великих героїв йому випало найменше жити на білому світі, тож зласкався над ним! Люто скривдив його цар Агамемнон, забрав бранку-красуню, ще й лихими словами ганьбив. Благаю тебе, помстися [12] за Ахілла. Зроби так, щоб ахеї тепер увесь час зазнавали поразок, аж поки зрозуміють свою провину і звернуться до мого сина у шані великій, благаючи допомоги.

Довго мовчав громовладний Зевс, та нарешті, тяжко зітхнувши, сказав:

— Знову доведеться мені сваритися з Герою! Вона і так увесь час дорікає мені за поміч троянцям. Тож вертайся додому так, щоб вона не завважила тебе. І не журись. Здайся на мене, я про все сам подбаю. Навіть, як хочеш, на знак згоди кивну тобі головою. Це найбільший мій знак, він свідчить не тільки про згоду, але і про успіх.

Мовив Кроніон, і чорно-густими кивнув він бровами.

І з голови владаревої кучерів пасма нетлінні

Впали на плечі безсмертні, й великий Олімп захитався...

Заспокоєна Фетіда полинула додому і зникла в морській безодні, а державний Зевс подався на бенкет, де зібралися вже всі олімпійці безжурні. Побачивши його, безсмертні підвелися назустріч — ніхто не зважився сидячи вітати могутнього батька.

Та тільки-но Громовержець сів на свій золотий трон, як дружина його, золотошатна Гера, що все-таки встигла завважити срібноногу богиню, приступила до нього і в'їдливо мовила:

— Хто це з богинь насмілився таємно з тобою розмовляти? І про що? Завжди ти криєшся від мене і з доброї волі ніколи не скажеш, що замислив зробити.

— Геро, хоч ти і дружина мені,— спокійно відказав Зевс,— та не сподівайся знати все, що діється на світі. Ніхто раніше за тебе — ні боги, ні смертні — не дізнається про мої задуми. Але того, що я хочу вирішувати сам один, не довідаєшся навіть ти.

— Таке кажеш, могутній державцю! Я ніколи не випитувала в тебе твоїх таємниць. Та сьогодні я бачила, як срібнонога Фетіда обіймала тобі коліна і палко про щось благала, а потім ти на знак згоди кивнув головою,— і тоді я злякалась: чи не надумав ти покарати ахеїв за скривдженого Ахілла?

Спохмурнів нараз Громовержець і гостро відмовив:

— Завжди ти вистежуєш мене і плекаєш чорну підозру. Та знай: краще тобі мовчки коритись і не втручатися в мої справи, бо коли я розгніваюся, то не допоможуть тобі навіть усі боги-олімпійці.

Так він сказав, і злякалася волоока Гера. Пойнята страхом, вона [13] не прохопилася більше ні словом. Мовчали й інші боги, тільки журно зітхали. Тоді підвівся кульгавий Гефест, славетний митець, і сказав, щоб розважити матір державну:

— Навіщо, батьки наші любі, сваритися нам через смертних? Ніякої втіхи і насолоди ми тоді не відчуємо від такого пишного бенкету. Люба матінко, не переч більше Зевсові, бо він, розгнівавшись, може усіх нас звергти з верховин Олімпійських. Пам'ятаєш, колись я завинив перед батьком, то він, схопивши мене за ногу, кинув з такою силою, що я летів цілий день і впав, ледь живий, аж на далекому Лемносі. Із Зевсом могутнім не можна сваритись.— Тож усміхнись йому і випий цей келих нектару.

І Гефест шанобливо підніс матері великий келих, повний по вінця небесного питва. Всміхнулася Гера, а мудрий син її узявся мерщій розносити нектар притихлим богам. Стали й ті усміхатися, дивлячись, як кумедно кульгає круг столу Гефест, поспішаючи кожного розважити. Ось уже хтось голосно засміявся, а за ним інший — і могутній регіт безжурних богів знявся над сніжно-білим Олімпом.

Так цілий день олімпійці до самого заходу сонця

Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку,

Ні у звучанні дзвінкої формінги в руках Аполлона,

Ні у мелодіях муз, що по черзі чудово співали.

НАРОДНІ ЗБОРИ

Темна ніч панувала над світом. Усі спали — і ахеї, і троянці, спочивали і боги безжурні на священному Олімпі, один тільки Зевс-егідодержавець ще не стуляв очей. Усе міркував він, як покарати царя Агамемнона за кривду, що той завдав смертному синові богині Фетіди, прудконогому Ахіллу.

Нарешті Зевс надумав. Гукнув він облудного Гіпноса, бога сну і звелів йому мерщій спуститися на землю до Атріда.

У царському наметі спокійно спав Агамемнон, та нараз став йому в головах облудний Гіпнос, прийнявши подобу мудрого Нестора — вождя, що його найдужче шанував мікенський володар.

— Ти спиш, Атріде, сміливий упокірнику коней! — промовив старий.— Прокинься, бо всемогутній Зевс велить негайно збирати вс( військо та рушати в наступ — сьогодні, нарешті, ти візьмеш непоборну досі Трою.