Троянської війни не буде - Жироду Жан
Ось він ...
З'являється Мир.
О л е н а. Як він гарний!
Мир. На допомогу, Олено, на допомогу!
О л е н а. Але як він блідий!
Мир. Я блідий? Як блідий? Ти хіба не бачиш золото в моєму волоссі?
О л е н а. А хіба золото буває сірим? Ось ще новина!
Мир. Сіре золото! Хіба моє золото сіре? (Зникає.)
О л е н а. Він зник?
К а с с а н д р а. Я думаю, він пішов трохи причепуритися.
Мир з'являється в яскравому одязі.
Мир. А зараз?
О л е н а. Тепер я його майже не бачу. Мигцем і через паузу.
Мир. А тепер, я питаю?
К а с с а н д р а. О л е н а каже, що вона тебе майже зовсім не бачить.
Мир. Але ж ти мене бачиш, раз розмовляєш зі мною.
К а с с а н д р а. Це моя спеціальність — розмовляти з невидимками.
Мир. Що тут відбувається? Чому люди в місті і на березі так волають?
К а с с а н д р а. Мені здається, честь цих людей зачеплена, і в гру втрутилися їх боги.
Мир. Їх боги! Їх честь!
К а с с а н д р а. Так ... Ти хворий!
Завіса.
Дія друга.
Закрита площа палацу. На кожному розі спуск до моря.
У центрі величний монумент — широко відкриті ворота
війни.
Сцена перша.
О л е н а, юний Троил.
О л е н а. Гей, ти! .. Так, так це тебе я кличу! .. Підійди !! ..
Троил. Ні.
О л е н а. Як тебе звати?
Троил. Троил.
О л е н а. Підійди сюди.
Троил. Ні.
О л е н а. Підійди сюди, Троил!
Троил підходить.
А! Нарешті! Ти повинен слухатися, коли тебе звуть по імені: ти ж ще зовсім цуценя. Втім це дуже мило. І вперше в житті мене примусили при розмові з чоловіком кричати. Розумієш, що це означає? Чоловіки завжди так горнуться до мене, що варто лише ворухнути губами. Я кричу чайкам, коли вони літають, оленям, коли вони скачуть, кричу, щоб почути відлуння, але ніколи не кричу чоловіку. Ти мені заплатиш за це ... Що з тобою? Ти тремтиш?
Троил. Я не тремчу.
О л е н а. Ти тремтиш, Троиле.
Троіл. Так, я тремчу.
О л е н а. Чому ти завжди прямуєш за мною? Коли я йду спиною до сонця, варто мені лише зупинитися, тінь твоєї голови плутається завжди у моїх ніг. Вона їх ніколи не переступає і правильно робить. Скажи мені що ти хочеш....
Троил. Я нічого не хочу.
О л е н а. Троил, скажи, що ти хочеш.
Троил. Я все хочу, все!
О л е н а. Ти хочеш все. І місяць з неба?
Троил. Більше, ніж все.
О л е н а. Ось тепер ти висловлюєшся як справжній чоловік. Ти що, хочеш поцілувати мене?
Троил. Ні.
О л е н а. Ти хочеш поцілувати мене, чи не так, мій маленький Троиле?
Троил. Зараз же після цього я вбив би себе!
О л е н а. Підійди ближче ... Скільки тобі років?
Троил. П'ятнадцять. На жаль! ..
О л е н а. Браво за це "на жаль"! А ти вже цілувався з дівчатами?
Троил. Я їх ненавиджу.
О л е н а. А ти цілувався?
Троил. Їх всі цілують. Я віддав би моє життя, тільки щоб не цілував жодну з них.
О л е н а. О, у тебе, напевно, багато дівчат. Чому ти мені не скажеш відверто: Олено, я хочу вас поцілувати! Я не бачу нічого поганого в цьому. Поцілуй мене.
Троил. Ніколи.
О л е н а. До кінця дня, коли я зійду на фортечну стіну, щоб подивитися на захід сонця над островами, ти тихо підійдеш до мені, візьмеш в руки мою голову, повернеш її до себе, — лице моє відразу потемніє, і тобі воно буде не так добре видно, — ти поцілуєш мене, я буду дуже задоволена ... Ну, мій маленький Троиле, повторюю тобі, поцілуй мене! .. Поцілуй мене!
Троил. Ніколи.
О л е н а. Розумію, ти б зненавидів мене, якби поцілував.
Троіл. О! Як щасливі ті, хто вміє сказати, що хоче.
О л е н а. Ти сказав це досить складно.
Сцена друга.
О л е н а, П а р и с, юний Троил.
П а р и с. Будь обережна, Олено. Троил небезпечна особа.
О л е н а. Навпаки. Він хоче мене поцілувати.
П а р и с. Троил, знай, якщо ти хоч раз поцілуєш Олену, я тебе вб'ю.
О л е н а. О! Йому це абсолютно байдуже. І він готовий померти навіть кілька разів.
П а р и с. Але що з ним? .. Він, здається, зважився ... Готовий кинутися на тебе? .. Він дуже милий! Поцілуй Олену, Троиле. Я дозволяю.
О л е н а. Якщо ти зміг його вмовити, значить, ти ще хитріше мене.
Троил, який був готовий кинутися на Олену, тут же відступає.
П а р и с. Послухай, Троиле! Ось наші високоповажні старці, в повному складі з'явилися, щоб закрити ворота війни. Поцілуй Олену на їх очах. Ти станеш знаменитим. Ти ж хочеш прославитися?
Троил. Ні. Хочу бути невідомим.
П а р и с. Не хочеш стати знаменитим? Не хочеш бути багатим, могутнім?
Троил. Ні. Хочу залишитися бідним, непоказним.
П а р и с. Дай мені закінчити ... щоб володіти всіма жінками.
Троил. Не хочу жодної жінки, жодної.
П а р и с. Ось наші сенатори! Вибирай: або ти поцілуєш Олену у них на очах, або я поцілую Олену на очах у тебе. Ти волієш, щоб поцілував я? Прекрасно ... Дивись! ... О! Твій поцілунок, О л е н а, несказанно солодкий!
О л е н а. Це поцілунок, призначений для Троила.
П а р и с. Ти не знаєш, що ти втрачаєш, дитино! О! Ти йдеш? Спокійної ночі!
О л е н а. Ми ще будемо цілуватися, Троил. Обіцяю тобі.
Троил йде.
Троил!
П а р и с (трохи роздратовано). Ти дуже голосно кричиш,
Олено!
Входить Д е м о к о с
Сцена третя.
О л е н а, Д е м о к о с, П а р и с.
Д е м о к о с. О л е н а, одну хвилину! .. Подивися прямо на мене! Бачиш, у мене в руці чудова птиця. Я її зараз випущу ... От бачиш? Так, так, це вона ... Поправ зачіску і посміхнися своєю прекрасною посмішкою.
П а р и с. Не розумію, чому птах повинна полетіти швидше, якщо О л е н а зіб'є волосся і посміхнеться своєю чарівною посмішкою.
О л е н а. У всякому разі, це не зашкодить мені.
Д е м о к о с. Не рухайся ... Раз! Два! Три! Ось так ... Справу зроблено ... Можеш піти ...
О л е н а. А птах де?
Д е м о к о с. Це птах, яка вміє бути невидимим.
О л е н а. Наступного разу вимагай у нього рецепт ... (Виходить.)
П а р и с. Що це за фарс?
Д е м о к о с. Я пишу пісню про Олену, про її обличчя. Мені необхідно було знайти його вираз, відобразити в моїй пам'яті її посмішку, її локони ... Тепер все це я отримав.
Сцена четверта.
Д е м о к о с, П а р и с, Г е к а б а, М а л е н ь к а П о л і к с е н а, Абневос,
Г е о м е т р, кілька старців.
Г е к а б а. Зрештою ви закриєте ці ворота?
Д е м о к о с. Звичайно, ні. Та нам все одно доведеться відкрити їх сьогодні ж увечері.
Г е к а б а. Г е к т о р так хоче. Він переконає в цьому і П р і а ма.
Д е м о к о с. Ну, це ми ще подивимося. Втім, я готую Г е к т о ру один сюрприз.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. А куди ведуть ці ворота, мама?
Абнеос. На війну, моє дитя. Коли вони відкриті — значить, йде війна.
Д е м о к о с. Друзі мої...
Г е к а б а. Йде війна чи ні, але ваш символ дурний. за цими воротами, завжди відкритими, немає ніякого нагляду. Неохайно. Всі собаки зупиняються біля них.
Г е о м е т р. Мова йде не про чистоту біля воріт, а про війну і богів.
Г е к а б а. Я саме про це і кажу. Боги не вміють закривати дверей.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. А я їх міцно замикаю. Чи не правда, мамо?
П а р и с (цілуючи пальчики маленької Поліксени). Ти це робиш своїми пальчиками і можеш їх прищемити, дорога дівчинка.
Д е м о к о с. Можу я нарешті домогтися, щоб хоч трохи помовчали, П а р и се? .. Абнеосе, і ти, Г е о м е т ре, і всі ви, мої друзі, я скликав вас сюди в таку ранню пору для того, щоб мати з вами першу нараду. І хорошою ознакою є те, що ця перша військова рада складається не з генералів, а з інтелектуалів, людей думки. Бо для війни недостатньо викувати зброю солдатам. Необхідно ще довести до межі їх ентузіазм. Напоївши солдат вином, сп'янівши їх фізично, полководці не зможуть домогтися перемоги над греками, необхідно ще моральне сп'яніння, а це можемо зробити ми, поети. Якщо вже наш вік видаляє нас з поля битви, допоможемо принаймні зробити її нещадною. Я бачу, Абнеос, у тебе з цього приводу є свої міркування. Надаю тобі слово.
А б н е о с. Так. Нам потрібна пісня війни.
Д е м о к о с. Абсолютно справедливо. Війна вимагає військової пісні.
П а р и с. Досі ми обходилися без неї.
Г е к а б а. Війна сама доволі голосно співає.
А б н е о с. Ми обходилися без військової пісні, тому що воювали тільки з варварами. Це було просто полювання. Досить було мисливського рогу. З греками ми вступаємо в іншу область війни, більш піднесену.
Д е м о к о с. У нас же є національна пісня.
А б н е ос. Так, але це пісня миру.
П а р и с. Пісню миру досить заспівати жестикулюючи і кривляючись, щоб вона стала піснею війни ... Які слованашої пісні?
А б н е о с. Ти їх добре знаєш ... Ці слова нешкідливі ... "Ми ведемо жнива, вичавлюємо кров виноградної лози! .."
Д е м о к о с. Це, скоріше за все, пісня війни проти злаків та кущів. Ви не
налякаєте Спарту, погрожуючи залишити їй тільки гречку.
П а р и с. Заспівай цю пісню зі списом в руці і з мерцем біля твоїх ніг і подивишся, яким буде ефект!
Г е к а б а. Є одне слово — "кров", і воно визначає все.
П а р и с. Слово "жнива" теж непогане. Війна любить косовицю.
А б н е о с. Навіщо сперечатися. Адже Демокос за дві години складе нам зовсім нову пісню.
Д е м о к о с. Ну, дві години — надто короткий термін.
Г е к а б а. Не бійся! Це більше, ніж тобі потрібно. Після пісні ви отримаєте ще гімн, а після гімну — кантату. Як тільки війна оголошена, стримати натхнення поетів неможливо. Рима, мабуть, кращий барабанщик.
Д е м о к о с. І найбільш потрібний, Гекаба. Ти не могла сказати краще. Я знаю, що таке війна. Поки вона ще не оголошена, поки ще її ворота закриті, кожен може її ображати і поносити. Вона зневажає образи мирного часу. Але як тільки вона настає, — її гордість не можна зачіпати. Заслужити її милість можна тільки вихваляючи її. Ось тоді-то і настає місія тих, хто вміє говорити і писати, оспівуючи війну, лестити їй на кожному кроці, інакше можна збожеволіти. Подивися на офіцерів. Бути хоробрим перед ворогом, боягузами перед обличчям війни — такий девіз справжніх полководців.
П а р и с. А ти що-небудь придумав вже для своєї пісні?
Д е м о к о с. Мені прийшла в голову чудова думка і ти зрозумієш її краще за інших. Війні вже набридло вислуховувати порівняння з волоссям Медузи, устами Горгони. У мене нова ідея — порівняти обличчя війни з лицем Олени. Вона буде в захваті від подібної схожості.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. На кого схожа війна, мамо?
Г е к а б а. На тітку Олену.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Значить, вона дуже красива!
Д е м о к о с.
