Селище - Буличов Кір

Решту днів проведемо на Землі. Нічого страшного.

— Ти дурень, а я тебе кохаю, — сказала Саллі.

Павлиш спустився трапом, який вони привезли з собою. Сніг довкола корабля вони витоптали, але вітер швидко замітав сліди.

— Закрий шолом! — крикнув Павлиш знизу. — Застудишся.

Саллі зістрибнула. З трьох метрів вона упала у примерзлий сніг

так, що провалилася майже по пояс. Довелося її витягувати.

їй було весело. Тому що все було зрозуміло. Це було вирішення питання.

— Якщо вони йшли, — сказав Павлиш, тримаючи прилад у руці, — якщо вони залишили корабель, а я в цьому майже впевнений, вони повинні були вибратися з гір. Зійти в долину, до лісу. Взимку це завдання смертельне. Але в них іншого виходу не було. Якщо я правий, то ми знайдемо когось з них. Під снігом.

Веселість Саллі зникла.

— Не треба, — сказала вона.

Але Павлиш вже проводив довкола себе біошукачем, уважно дивлячись на стрілку. Він ніби не чув її.

— Потім, — сказала Саллі. — Не сьогодні. Залиши їх.

— Ти не зрозуміла, — сказав Павлиш. — Мені важливо дізнатися, у який бік вони пішли.

— Для чого?

Павлиш помітив, як смикнулася стрілка, і повільно пішов по твердому снігу у той бік.

Саллі йшла поруч.

— Тому що вони могли вийти звідси.

— Це смішно. Так не могло бути.

— Саллі, люба, ти накладаєш на інших людей власні відчуття. Тобі ця планета здається смертельною. Ти впевнена, що тут не можна прожити ані хвилини без скафандра. Ти думаєш так, оскільки живеш у комфортному помешканні, дихаєш стерилізованим повітрям, п'єш дистильовану воду. Але уяви собі, що у тебе немає виходу. Чи смерть, чи пристосування.

— Тоді краще смерть, — сказала Саллі впевнено.

— Смерть ніколи не краще.

Стрілка смикнулася. І пішла вліво.

— Це як дитяча гра, — сказала раптом Саллі. — Холодно, тепло, ще тепліше...

— У нього невеликий радіус дії, — відповів Павлиш. — Це зроблено для того, щоб не змазувати картину при багатьох об'єктах. Ти знаєш, — біошукач придумали альпіністи, рятувальні бригади. Спочатку з його допомогою шукали тих, кого завалило сніговою лавиною... Тут!

Павлиш зупинився перед невеликим горбком.

— Потримай. — Він передав біошукач Саллі, а сам почав рукавицями розгрібати сніг.

Саллі змушувала себе дивитися на руки Павлиша, але потім відвернулася. Вона не хотіла бачити того, що повинна була зараз побачити.

— Дивно, — сказав Павлиш.

Голос його був тільки здивований, не більше. Саллі подивилася.

Під снігом вони побачили жовтувату білу шерсть. Це була могила якоїсь великої тварини, схожої на білого ведмедя.

— Коли повернемося наступного разу, — сказав Павлиш, — ми відкопаємо його повністю.

— Навіщо?

— Є дві основні причини, мій ангеле, — сказав Павлиш. — Перша — цей звір невідомий науці. Друга — мені важливо дізнатися, чому він загинув. Але знадобиться лопата.

Все більш широкими колами вони обходили довкола корабля, віддаляючись від нього. Саллі втомилася, сніг дедалі частіше провалювався під ними. Вітер піддував усе сильніше і заважав йти. Він здирав поверхневий шар снігу, і деколи важко було що-небудь побачити за три кроки попереду.

За дві години пошуків вони нічого не знайшли.

Нарешті Павлиш зупинився. Подивився на Саллі і запитав:

— Втомилася?

— Так.

— Вибач, я захопився. — Він винувато посміхнувся.

— Я не серджуся.

— Полетіли на станцію. Після обіду я повернуся сюди і продовжу пошуки.

— Чому ти впевнений, що хтось міг залишитися живий?

— На кораблі немає жодного трупа, окрім захованих в анабіозному відсіку.

— Але навіть якщо вони пішли, то загинули в горах...

— А коли дійшли до лісу?

— Ти ж добре знаєш, що таке ліс на цій планеті.

— Знаю. Але хтось побував на кораблі зовсім недавно. Пам'ятаєш розгром на складі харчів?

— То були не люди.

— Не люди піднялися до люка, відчинили його, пройшли коридорами до складу, а коли йшли назад, зачинили люк за собою?

— Це твоє припущення.

— Досить вагоме, щоби покинути заради нього усі справи і шукати!

Вони підійшли до катера.

— Клавдія, напевно, божеволіє. Ми її забули.

— Нічого страшного, — вперто сказав Павлиш.

Саллі викликала станцію. Клавдія не відповідала.

Павлиш зачинив люк і сів у крісло пілота.

— Вона мовчить, — сказала Саллі.

— Вона могла відійти від пульта зв'язку, — спокійно відповів Павлиш. — На станції місця багато.

Павлиш підняв катер. "Полюс" перетворився на чорний гудзик на білому халаті долини. Саллі продовжувала викликати Клавдію. Клавдія мовчала.

Павлиш увійшов у крутий віраж і, набираючи швидкість над озером, піднявся у хмари, щоб спуститися вертикально до станції.

Під хмарами періщив дощ і було похмуро.

Павлиш поставив всюдихід біля купола лабораторії, вимкнув двигун і підняв велику сумку з речами, які вони взяли з "Полюса".

— Нічого не забула? — запитав він.

Саллі заперечливо похитала головою.

Вони пройшли просто до входу. Всередині горіло світло, і вікна станції, округлі, в один ряд, приємно і затишно світили, кидаючи тепле світло на сірі скісні струмені зливи.

Станція була замкнена. Клавдія не відчинила двері, коли катер приземлився.

Саллі натиснула клавішу на вхідних дверях. Було чути, як у станції пролунав дзвоник.

Павлиш зазирнув у люк.

Струмені води стікали по ньому і заважали дивитися.

Саллі набрала код. Двері у перехідний відсік відсунулися. Вони зайшли.

— Щось сталося, — сказав Павлиш.

Струмені безінфектанта уперіщили у скафандри. Саллі виключила душ, зірвала шолом. Вона першою кинулася у кают-компанію.

Павлиш почав вилазити зі скафандра, коли почув крик Саллі.

Він влетів у кімнату. Кімната була яскраво освітлена. При такому світлі картина видалася зовсім неймовірною.

Усе в кают-компанії було перевернуте. Наче тут воював цілий полк. Сліди битви були повсюди: меблі перевернуті, посуд і прилади розбиті. І посеред цього безладу на підлозі лежала Клавдія з анбластом в руках.

Саллі схилилася над нею, прослуховуючи серце.

— Зачекай, — сказав Павлиш.

Він припідняв повіки Клавдії. Реакція була.

— Вона жива, — сказав він. — Але без пам'яті.

Павлиш швидко провів руками уздовж її тіла, намагаючись зрозуміти, чи є рани, але серйозних пошкоджень не виявив.

— Вона відстрілювалася, — сказала Саллі.

Павлиш теж помітив сліди пострілів на меблях і стінах.

Руки Клавдії були скривавлені — всі у подряпинах і синцях. Павлиш не міг знати, що у припадку безумства, викликаного укусом снігової блохи, Клавдія билася з уявним ворогом. Павлиш вирішив, що вороги були реальні, що хтось увірвався всередину станції і мало не вбив Клавдію.

Павлиш переніс Клавдію на диван, потім склав портативний діагност, який, на жаль, нічим йому не допоміг — він лише подав загальну картину безпам'ятства, нервового виснаження, але ні перспектив, ні лікування подати не зміг, оскільки навіть за аналогією з такими хворобами не стикався.

Усі спроби Павлиша привести Клавдію до тями не давали жодного результату.

Час минав. Уже двадцять хвилин минуло, як вони на станції.

— Мені здається, пульс слабшає, — прошепотіла Саллі.

Павлиш поглянув на прилади і заперечно похитав головою.

— Я повинна була відчути, — бідкалася Саллі.

— Незрозуміло, — сказав Павлиш, — наче таємниця зачиненої кімнати. Двері були зачинені, замок працює бездоганно, чужих слідів на станції немає, а хтось пройшов через могутні стіни...

— Що ми тут знаємо! — гірко сказала Саллі. — Ми ледве зачепили поверхню цієї планети і не знаємо, що там у неї всередині.

— Але хто з нас ще був таким обережним, як Клавдія?!

— Ти краще скажи, що робити. Я так більше не можу.

— Напевно, вихід один, — сказав Павлиш. — Піднімаємо планетарний катер.

— Летіти до маяка?

— Так, на максимальній швидкості через три години ми будемо біля маяка.

Маяк був у відкритому космосі, за межами поля тяжіння планети, яке заважало космічному зв'язку.

— Напевно, так, — сказала Саллі.

З маяка можна було вийти на зв'язок з Галактичним центром і підключитися до діагностичного пункту, який дасть рекомендації, що робити.

Вони перенесли Клавдію у катер.

Потім Павлиш знову повернувся на станцію. Могло статися так, що їм доведеться йти на зближення з пролітаючим поруч кораблем і вони не скоро повернуться сюди. А можливо, взагалі не повернуться.

Павлиш увімкнув камеру — у нього було півхвилини, поки Саллі задавала катеру програму польоту, — і відзняв картину погрому. Фотографія зможе допомогти, коли в Галактичному центрі аналізуватимуть причину трагедії. Причина може виявитися достатньо серйозною, і тоді планету закриють для досліджень, перевівши її у категорію небезпечних світів.

Останнє, що зробив Павлиш, покидаючи станцію — увімкнув програму консервації. Станція сама збере себе у контейнери, складе, замкне і підготує до евакуації.

Все. Павлиш перебігло катера.

Саллі сиділа на підлозі, підтримуючи голову Саллі.

Павлиш обережно підняв катер у повітря.

***

— Дік, — покликала Мар'яна, — Дікусику.

Дік схилився над нею.

Збиралася гроза — ось-ось мав піти дощ. Дік якраз планував накрити Мар'яну рештками плівки.

— Я думав, ти спиш.

— Я не сплю. Я пливла... я була далеко... Де Казик?

— Сам хвилююся. Його давно немає.

— Йди до нього, з Казиком біда, розумієш?

— Ти звідки знаєш?

— Я нічого не знаю, мені погано, тому що з ним біда.

— Ні, я не можу тебе залишити.

— Зі мною нічого... нічого зі мною не станеться. Йди.

Мар'яна говорила наполегливо, наче ворожила, наче й не бачила ні Діка, ні передгрозового лісу — нічого; вона дивилася кудись удаль, всередину простору, в її голосі був наказ.

— Йде дощ, — сказав Дік, роздумуючи вголос, — він швидко змиває сліди. Якщо йти, то зараз.

— Швидше, — наполягала Мар'яна, — може бути пізно. Може й зараз вже пізно.

Дік підкорився. Але спочатку він нагнув верхівки трьох невеликих сосон, зв'язав їх мотузкою і підняв туди Мар'яну. Це було не вельми надійне ложе, і над землею вона вивищувалася на висоті метра, але наземні гади не зможуть добратися до Мар'яни. Вона терпіла і повторювала: "Йди швидше".

— Я тобі залишу бластер, — сказав Дік.

— Не потрібно. Я лежатиму тихенько, причаюся. — Мар'яні було важко говорити.

— Тут легенька кнопка, навіть тиснути особливо не потрібно, — сказав Дік. — У мене є арбалет. Мені так звичніше.

Він вклав бластер у руку Мар'яні.

Та промовчала.

— Я побіг, — сказав Дік.

— Швидше.

Дік побіг слідами Казика.

Хоча хмари нависли низько, йшов дощ і було темно, Дік помічав чи зламану гілку, чи перевернутий камінь.