Любий друг - Мопассан Гі де

Тонка запашність ладану повивала повітря, а в олтарі відбувалась божественна відправа; богочоловік, з поклику свого священика, сходив на землю, щоб благословити тріумф барона Жоржа Дю Руа.

Любий друг, стоячи навколішки коло Сюзанни, схилив чоло. В цю мить він почував себе майже віруючим, майже релігійним, глибоко вдячним божеству, що так йому сприяло, що було до нього прихильне. І, не тямлячи гаразд, до кого саме звертається, він подякував йому за свій успіх.

Коли відправа кінчилась, Жорж подав руку дружині й перейшов до ризниці. Тоді почавсь безкраїй похід присутніх. Жорж, не тямлячись із радощів, уявляв себе королем, якого народ проголошує. Він потискував руки, бурмотів невиразні слова, відповідав на привітання: "Ви дуже ласкаві".

Зненацька він побачив пані де Марель, і як тільки він згадав про всі їхні поцілунки, пестощі, про її пустощі, згадав згук її голосу, смак її уст — йому у крові здійнялося раптове бажання знову нею володіти. Вона була гарна, елегантна зі своїм хлоп’ячим виглядом і жвавими очима. Жорж думав: "Яка ж все-таки чудова з неї коханка".

Вона підійшла трохи боязко, трохи стурбовано і подала йому руку. Він узяв її і затримав. Тоді почув обережний поклик від цих жіночих пальців, тихий потиск, що прощає і знову манить. І він теж цю ручку потиснув, мов казав: "Я досі люблю тебе, я твій".

Їхні очі скинулись, усміхнені, блискучі, закохані. Вона шепнула своїм ніжним голосом:

— До побачення, пане.

Він весело відповів:

— До побачення, пані.

І вона пішла.

Підходили інші. Юрба котилась до нього рікою. Нарешті порідшала. Відійшли останні з присутніх. Жорж знову взяв Сюзанну під руку й рушив із церкви.

Вона була повнісінька, бо кожен знову зайняв своє місце, щоб побачити, як вони вкупі йтимуть. Він ішов поволі, спокійною ходою, піднісши чоло, втупивши погляд в осяяний просвіт дверей. Почував, що по тілу йому котиться довгий дрож, той холодний дрож, що дає його безмежне щастя. Нікого не бачив. Думав тільки про безмежне щастя. Нікого не бачив. Думав тільки про себе.

Коли вийшов на поріг, побачив збиту юрбу, чорну, галасливу юрбу, що прийшла сюди задля нього, задля нього, Жоржа Дю Руа. Народ паризький дивився на нього й заздрив.

Потім, підвівши очі, побачив геть за майданом Згоди палату депутатів. І йому здалось, що зараз одним скоком перемайне з церкви в Бурбонський палац.{33}

Він поволі сходив приступками між двома живоплотами глядачів. Але їх не бачив; тепер думка його сягала в минуле, і перед його засліпленими сонцем очима плив образ пані де Марель, що чепурить перед дзеркалом кучері на скронях, завжди розкошлані після ліжка.

Примітки

1

Сен-Потен — святий пліткар (франц.).

2

Покаянна молитва (латин.).

3

Сповідаюся Богові всемогутньому… Блаженній Марії Пріснодіві… (латин.).

4

Форестьє (forestier) — лісник (франц.).

Коментарі

1

Мюзар (1793–1859) — французький музикант, організатор популярних балів і маскарадів у Парижі в 30–40 роках. (Тут і далі приміт. Кіри Шахової).

2

Італійці — так скорочено називали Італійську Оперу — театр у Парижі.

3

Сен-Лазар — паризька в’язниця для повій.

4

Лурсін — лікарня в Парижі для пацієнтів з венеричними захворюваннями.

5

Дюваль — кухмістер, який створив у Парижі цілу мережу дешевих їдалень, що існували з другої половини XIX ст.

6

Фервак — французький журналіст, писав у 70–80-х роках для газети "Фігаро" репортажі про світське життя.

7

Сорок дідів. — Стільки членів має постійно Французька академія, куди обирають видатних представників національної культури, науки і політичних діячів країни, їх ще називають "безсмертними".

8

Гійєме (1842–1918) — французький художник, приятель Мопассана.

9

Арпіньї (1849–1916) — французький пейзажист, один з представників "барбізонської школи".

10

Гійоме (1840–1887) — французький художник-орієнталіст і літератор.

11

Жервекс (1852–1929) — французький художник, малював жанрові та історичні полотна, друг Мопассана, автор портрета письменника.

12

Бастьєн-Лепаж (1848–1884) — французький художник.

13

Бугро (1829–1904) — французький художник-неокласик.

14

Жан-Поль Лоранс (1838–1921) — французький історичний живописець.

15

"Сині". — Французькі революційні війська XVIII ст. носили сині мундири і дістали прізвисько за їх кольором. У провінції Вандея контрреволюційні селяни чинили запеклий опір "синім", селянські загони очолювали місцеві дворяни і священики.

16

Жан Беро (1849–1935) — французький художник, знайомий Мопассана.

17

Ламбер (1825–1900) — французький художник-анімаліст.

18

Детай (1848–1912) — французький художник-баталіст.

19

Лелуар (1853–1940) — французький художник, друг Мопассана.

20

Цезарева жінка… — Відомий вислів "Цезарева дружина повинна бути вище всяких підозр" приписують самому Юлію Цезарю. Цими словами він начебто пояснив своє розлучення, запідозривши жінку в подружній зраді.

21

Гастін-Ренет — паризький зброяр.

22

Граф Паризький — титул онука короля Луї-Філіппа принца Луї-Філіппа — Альбера Орлеанського (1838–1894), який претендував на французький престол.

23

Базен (1811–1888) — французький маршал.

24

Кольбер (1619–1683) — міністр Людовіка XIV, видатний політик, відомий, зокрема, як реорганізатор французького флоту.

25

Сюфрен (1726–1788) — французький адмірал, переможно воював проти англійців у водах Індії.

26

Дюперре (1775–1846) — французький адмірал, один із завойовників Алжиру.

27

Поль та Віржині — герої популярного у Франції сентиментального роману-ідилії з тою ж назвою Бернардена де Сент-П’єра (1737–1814).

28

Ватто (1684–1721) — один з найвідоміших французьких художників, автор глибоко поетичних жанрових картин, так званих "галантних свят", костюми для яких вигадував сам.

29

Еск, тобто есквайр — англійський титул дворян-поміщиків.

30

Оран — назва алжирського міста.

31

Дідони, а не Джульєтти… — Дідона — цариця, легендарна засновниця Карфагена, кохала Енея, про що розповідає Вергілій в "Енеїді". Коли Еней покинув її для подальших мандрів, покінчила життя самогубством. Джульєтта — юна героїня трагедії В. Шекспіра "Ромео і Джульєтта", яка, дізнавшися про смерть коханого, випила отруту. В Мопассана протиставлено кохання зрілої жінки і зовсім молодої дівчини.

32

…мова… Камбронова… — Наполеонівський генерал П’єр Камброн (1770–1842), який командував одним з підрозділів гвардійців-ветеранів у битві при Ватерлоо, на пропозицію ворогів скласти зброю відповів брутальною лайкою.

33

Бурбонський палац — місцеперебування французького парламенту — палати депутатів.