Хлопчики з бантиками - Пікуль Валентин

А зараз... вивернути кишені!

Розрахунок був правильний: скільки було курців серед юнг, усі висипали тЮтЮн на землю.

— Юнгам курити не годиться,— заявив старшина. Вітька Синяков гучним басом запитав:

— А якщо я з одинадцяти років курю... здихати мені? ■— І здохнеш, яище з одинадцяти почав. Крок уперед!

— Мені? Виконувати команду.

Синяков ступив уперед. Як і слід було сподіватися, старшини виявили в нього тютюн, захований на майбутнє.

— За невиконання наказу — позачерговий наряді ■— За що-о? — обурився Синяков.

— Два наряди — за розмови. Повтори! Без "ну"!

— Єсть без "ну": два наряди... А за що-о?

Після обіду Синяков по-дружньому підсів до Савкиї

— Як тобі сподобалося на флотській малині?

— Мені поки що подобається. А тобі як?

— Шити можна,— відповів Синяков.— Якщо ти за мене . ще й гальюн видраїш, то й зовсім добре буде.

— А наряди ж одержував не я! — заперечив Савка.

— Але ж і силу богатирську не ти демонстрував у Екіпажі. А я ж тебе попереджав, що Вітька Синяков задарма нічого не робить. Не підеш гальюни драїти, я кому треба капну, що ти о'бдурив комісію. Тебе з флоту так турхонуть, що полетиш, не оглядаючись.

— Гаразд. Піду. Видраю.

— А ще з тебе десять пайок хліба,— додав Синяков, Доведеться віддати. Щоб не здіймав галасу.

Безперечно, народ зібрався різний... В основному — городяни, діти пролетарів та інтелігентів. Як це не дивио, дуже мало юнг вийшло з сімей моряків. Більшість з'явилася з провінції, де й моря ніколи не бачили. Але з російської історії відомо: знамениті флотоводці, як правило, народжувалися на привіллі полів і лісів, дитинство провели на берегах тихих, задумливих річок, де водилися скромні пічкурі, й ніколи не мріяли про океани.-

Були серед юнг і такі шибайголови, які перейшли лінію фронту, щоб не жити в окупації. Були з дитбудинків, серйозні лагідні хлопчаки, які втратили рідних або ніколи їх і не знали. Були й безпритульні, яких міліція підібрала на вокзалах, де вони гинули від бруду й холоду, просячи милостиню або щось крадучи. Нарешті, був один хлопчина з партизанського загону, який спізнав, почім ківш лиха,, нерш ніж збулася його мрія про море.

Ситих серед юнг не зустрічалось, а молоді організми вимагали багато їжі. Війна ж внесла свої жорстокі норми, і хліб по картках набув особливого смаку і зріс на ціні. Тому юнги, потрапивши на флотський пайок, вдихнувши ароматів камбуза, відчували вовчий апетит, чого не могли дозволити собі раніше. З'явилися й "шакали", які з ранку до вечора стовбичили біля камбуза, обіцяючи кокам вимити баки з-під супу, сподіваючись, що за це їм щось перепаде. Підлітки :< гордим характером канючити не могли, зате вигадували сво1 способи наїстися досхочу.

Доазгут Назипов перший подав Савці руку.

Здрастуй. Ти на мене не сердишся? __Ні. Я знайшов іншого.

— От і добре,— зрадів Мазгут.— Давай домовимося так: сьогодні* вечеряючи, ти з'їси мій і свій окраєць, а завтра я в'їм за тебе й за себе... Згоден?

_ А чого ж: два окрайці завжди краще.

До них підійшов гінкий гарний підліток, який випадково почув їхню розмову. Він сказав, що йому все це подобається.

— Візьміть і мене в свою компанію. З'їсти три порції одразу ще краще, ніж дві. До речі, будьмо знайомі — Джек Баранов, москвич, майбутній підводник.

— А чому ти, Джек? — запитали його.

— Насправді я чистокровний ЗКенька. Але я не розумію, .чому гірше називатися Джеком? Ви Джека Лондона читали?'

— Чудово пише!

— Збираюся сам писати не гірше від нього.

— Ого! Джек, а поки що не Лондон, а Лондоненя.

— Хай буде й так. Хіба я ображусь? Отже, кинемо жереб.

Але жеребкування довелося відмінити, бо не було пі монет, ні сірників. Домовилися на словах, що об'їдатися почне Савка: сьогодні він має вмолоти одразу аж три порції.

За вечерею юнгам оголосили: завтра будуть лікарі. У Савки тьохнуло в серці: знову почнуть крутити й мацати кожного. А якщо звернуть увагу, що ліва рука його не в порядку? Але старшини враз заспокоїли його: — — Завтра всім робитимуть уколи. Спробуйте уникнути...

Великі чайники передавали вздовж довгих столів, а перед Савкою лежали аж три окрайці хліба. Тільки-но він доторкнувся до шматка, як раптом ззаду підкрався Вітька Синяков:

— А-а, ось де ти сховався від суду історії... Побачив три окрайці і миттю згріб їх.

—— Oro, добряче ти, нациганив. З тебе ще сім таких.. Зрозумій моє трагічне становище: курити хочеться, а хліб принагідно можна виміняти на тютюн.— І поплескав Савку по плечу, щоб той не журився.— Не плач, дитино, не плач даремно. Запитай будь-кого, хто грамотніший, і тобі скажуть, Що наїдатися на ніч шкідливо.

Перед відбоєм Савку притисли в куток Джек і Мазгут:

~— Слухай, ти чого віддав наш хліб цьому пройдисвіту?

Ьавка зізнався: якби не цей Синяков з його розвинутими Щепсами, ие бачити б.йому флоту, як своїх вух.

"— Як на мене,— сказав на це Джек Баранов,— Вітьці хліба не давати, а краще гуртом набити йому пику.

— Набий! — заперечив Мазгут.— Ти йому синців наставиш, а він доповість, що Савка лікарів обдурив.

Зрештою друзі вирішили кілька вечорів поголодувати, щоб Савка міг розрахуватися зі своїм здирником.

— І більше не зв'язуйся з ним,— втокмачували вони йому.— Лікарям поки що не потрапляй на очі. Приживись на флоті, щоб тебе оцінили. Потрапиш на корабель, там лікарі ие такі живоїди, як у тилу. Там тебе підлікують і — будь здоров... Хлопці, ходімо вже спати.

Але від Синякова не так легко було відкараскатись.

— Уже кололи тебе? — запитав він Савку вранці, т— Ось який шприц... А тебе?

Ї-^ Моя ніжна натура цього не витримує. Будь другом, підстав лікарям свою попку й за мене. Назвись моїм прізвищем, як я колись назвався твоїм... Чи забув послугу?

Приставши до чергової партії юнг, Огурцов покірно опустив штани і прийняв другий укол. З болем відчуваючи, як входить у тіло голка, усвідомив для себе житейську істину: одна брехня чіпляється за іншу і з маленької брехні виростає брехпя велика...

За два дні Савка розрахувався з Синяковим хлібом:

— Ми квити. І більше до мене не чіпляйся.

— Наскільки я розуміюся на політиці,^— відповів Вітька, спантеличений чесністю Савки,— ти моїм вірним васалом бути не хочеш.

— Не хочу. Маю інших друзів.

Синяков одразу відкусив половину пайки. Жуючи хліб, промимрив:

— Що ж, побачимо, що з цього вийде. До речі, що в тебе з лапою? В яких дверях тебе прищикнули? Може, ти інвалід якийсь?

Савка стрімголов кинувся бігти. Ну й в'язкий, як реп'ях, клятий!

До кінця липня юнги поневірялись у бараках, відтяті від спілкування з містом. Листи писати заборонялося. Старшипи читали їм стройовий і дисциплінарний статути. Але ці книжки навівали на юнг глибоку нудьгу. Не веселішими здавалиг ся їм і стройові заняття, відшліфовування кроку й поворотів між стінами похмурих бараків. Нудьгу чекання інколи розсіювали лекції комісарів про славу та героїзм російського флоту. Вивчали юнги й гвинтівку з гранатою — це вже охоче! Жодної кінокартини юнгам не показали.

На всі запитання старшини відповідали:

— Умій чекати. Флот любить тершіячихі Серед юнг поповзли найбезглуздіші чутки.

— Щоб я вмер,— заприсягався один,— коли збрешу. Це вже напевно: усіх нас скоро запроторять на Землю Франца-Йосифа.

— Брехня! — відповідали йому.— Зараз кожного з нас нишком перевіряють, а потім готуватимуть у десант. Севастополь відвойовувати. Хто накладе головою — тому вічна пам'ять. А хто живим з десанту повернеться, того допустять до складання іспитів.

— Яких це іспитів? Чи мало ми їх у школі складали?

— Кажуть, по математиці ганятимуть. Ікс дорівнює ігреку, тангенс-котйнгенс, ну і всяка інша мура...

Якось почувся голос днювального:

— Юнго Огурцов — на вихід!

— З речами? — запитав Савка.

А серце, здавалося,' зламає й ребра у грудях. Чому на вихід? Невже дізналися, що з рукою негаразд?

— Без речей! Тебе батько на ка-не-пе жде.

Курці хапали Савку біля дверей, мучили проханнями:

— Татусь твій з цигарками? Поцуп для нас хоч по одпій.

— Не чіпляйтеся,— похмуро ухилявся Савка від прохачів.— Він же мене відлупцює, яищо я в нього закурити попрошу.

Батько, ще здалеку вгледівши сина, почав реготати. І справді, картина була прекумедна: маленький чоловічок у фланелівці до колін, рукави засукані, штани підгорнуті, а виріз фланелівки, в якому видно тільняшку, досягає аж до пупа. .

— Гарно ж тебе причепурили, брате! — сказав батько, сміючись,— Але не біда. Відійдімо вбік. Як тобі ведеться?

— Добре.

— Правду кажеш?

— Звичайно. Юнги, буває, й адміралами стають.

— Далеко тобі ще... до адмірала! Одного я боюся, синку. Навчання твоє у майбутньому може зірватися, ось що. Виростеш, а з кожним роком дедалі важче сідати за підручники. Це я по собі знаю!

Батько розпочав службу на "новинах" Балтики, мастильником у котельних відсіках. Природжений співак-артист, співаком він не став. Природжений математик, ученим він не став також. Флот заполонив його всього, і хоча пізніше перед ним були відкриті будь-які двері, він так і залишився на

32

кораблях. Пройшов нелегкий шлях від мастильника на есмінцях до комісара.

— Твій вчинок не засуджую,— сказав батько.— Хоч ТІЇ й не порадився зі мною. А я сьогодні прийшов попрощатися.

— їдеш? Знову в море?

— Так. Іду. Тільки не в море — під Сталінград.

— Невже,— запитав Савка,— у нас солдатів не вистачає? Батько відповів йому:

— Якщо добровольцями йдуть мої матроси, то мені, їхньому комісарові, відставати не до лиця. Становище па фронті зараз тяжке, як ніколи..Війна, синку, закінчиться не скоро... Запам'ятай мої слова: тобі доведеться воювати! А війна на морі — дуже жорстока річ. Як батько я бажаю тобі тільки всього найкращого. І не дай бог коли-небудь тонутн з кораблем. Привабливості в цьому мало. Все зовсім не так, як показують у кінокартинах.

— А... як? — запитав Савка.

— Цього тобі знати поки що не треба.— Відігнувши рукав кітеля, батько глянув на годинник, поляскав себе по кишенях, ніби щось шукаючи.— Навіть нема чого залишити —тобі... на згадку.

— А хіба, тату, ми вже не побачимося?

— Найближчим часом — навряд... Писатимемо один одному, але поки що я ще не знаю номера своєї пошти. А ти?

— Нам теж поки що номера не повідомляли.

— Тоді домовляємося,— вирішив батько.— Ти пиши бабусі в Ленінград на стару квартиру, і я теж писатиму туди.

■~— А якщо бабуся...