Війна і мир (том 1) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев
На початку дій він знав тільки те, що по всьому його полку стали літати ядра і гранати і бити людей, що потім хтось закричав: "кіннота", і наші стали стріляти. І стріляли досі вже не в кінноту, яка зникла, а в піших французів, які показавшись в долині, стріляли по нашим. Князь Багратіон нахилив голову в знак того, що все це було абсолютно так, як він хотів і припускав. Звернувшись до ад'ютанта, він наказав йому привести з гори два батальйону 6-го єгерського, повз яких вони зараз проїхали. Князя Андрія вразила в цю хвилину зміна, що сталася в лиці князя Багратіона. Обличчя його виражало ту зосереджену і щасливу рішучість, яка буває у людини, готової в жаркий день кинутися в воду і яка бере останній розбіг. Не було ні невиспаних тьмяних очей, ні удавано-глибокодумного виду: круглі, тверді, яструбині очі захоплено і трохи презирливо дивилися вперед, очевидно, ні на чому не зупиняючись, хоча в його рухах залишалася колишня повільність і розміреність.
Полковий командир звернувся до князя Багратіона, прохаючи його від'їхати назад, так як тут було занадто небезпечно. "Даруйте, ваша світлість, заради Бога!" говорив він, за підтвердженням поглядаючи на офіцера почету, який відвертався від нього. "Ось, як бачите!" Він давав помітити кулі, які безперестанку верещали, співали і свистіли біля них. Він говорив таким тоном прохання і докору, з яким тесля каже панові, що взявся за сокиру: "наша справа звична, а ви ручки намозолите". він говорив так, як ніби його самого не могли вбити ці кулі, і його напівзакриті очі надавали його словами ще більш переконливий вираз. Штаб-офіцер приєднався до умовлянням полкового командира; але князь Багратіон не відповідав їм і тільки наказав перестати стріляти і перешикуватись так, щоб дати місце двом батальйонам, що підходили. У той час як він говорив, ніби невидимою рукою потягнувся справа наліво, від вітру, що піднявся, полог диму, який приховував балку, і протилежна гора з рухомими по ній французами відкрилася перед ними. Всі очі були мимоволі спрямовані на цю французьку колону, що рухається до нас і звивається по уступах місцевості. Вже видно було волохаті шапки солдат; вже можна було відрізнити офіцерів від рядових; видно було, як тріпався об древко їх прапор.
— Славно йдуть, — сказав хтось у свиті Багратіона.
Голова колони спустилася вже в балку. Зіткнення повинно було статися на цьому боці спуску ...
Залишки нашого полку, що був у справі, поспішно шикуючись, відходили вправо; через них, розганяючи відсталих, впорядковано підходили два батальйони 6-го єгерського. Вони ще не порівнялися з Багратіоном, а вже чути був важкий, відповідальний крок, відбиваний в ногу всією масою людей. З лівого флангу йшов ближче всіх до Багратіона ротний командир, кругловидий, ставний чоловік з дурним, щасливим виразом обличчя, той самий, який вибіг з балагану. Він, мабуть, ні про що не думав в цю хвилину, крім того, що він по-молодецьки пройде повз начальства.
З фрунтовим самовдоволенням він йшов легко на м'язистих ногах, ніби він плив, без найменшого зусилля витягаючись і відрізняючись цією легкістю від важкого кроку солдатів, які йшли по його кроку. Він ніс у ноги вийняту тоненьку, вузеньку шпагу (гнуту шпажку, не схожу на зброю) і, озираючись то на начальство, то назад, не втрачаючи кроку, гнучке повертався всім своїм сильним станом. Здавалося, всі сили душі його були спрямовані на те, щоб найкращим чином пройти повз начальство, і, відчуваючи, що він виконує цю справу добре, він був щасливий. "Лівою ... лівою ... лівою ...", здавалося, в нутрі примовляв він через кожен крок, і з цього такту з різноманітне строгими лицями рухалася стіна солдатських фігур, обтяжених ранцями і рушницями, як ніби кожен з цих сотень солдатів подумки через крок примовляв : "лівої ... лівою ... лівою ...". Товстий майор, пихкаючи і розрізнюючи крок, обходив кущ по дорозі; солдат, що відстав, захекавшись, з переляканим обличчям за свою несправність, риссю наздоганяв роту; ядро, натискаючи повітря, пролетіло над головою князя Багратіона і свити і в такт: "лівою— лівою!" вдарилося в колону. "Зімкнись!" почувся голос ротного командира. Все ще хизується. Солдати дугою обходили щось в тому місці, куди впало ядро; старий кавалер, фланговий унтер-офіцер, відставши близько убитих, наздогнав свій ряд, підстрибнувши, змінив ногу, потрапив в крок і сердито озирнувся. "Лівою ... лівою ... лівою ...", здавалося, чудлося з-за загрозливого мовчання і одноманітного звуку ніг, що одночасно гупали об землю.
— Молодці, хлопці! — сказав князь Багратіон.
"Ради ... ого-го-го-го-го! ..." пролунало по рядах. Похмурий солдат, що йшов зліва, кричачи, озирнувся очима на Багратіона з таким виразом, наче говорив: "самі знаємо"; інший, не озираючись і як ніби борячись розважитися, кричав роззявивши рота, і проходив.
Велено було зупинитися і зняти ранці.
Багратіон об'їхав ряди, що пройшли повз його, і зліз з коня. Він віддав козакові повіддя, зняв і віддав бурку, розправив ноги і поправив на голові картуз. Голова французької колони, з офіцерами попереду, показалась з-під гори.
"З Богом!" промовив Багратіон твердим, чутним голосом, на мить обернувся до фронту і, злегка розмахуючи руками, незграбним кроком кавалериста, як би працюючи, пішов вперед по нерівному полю. Князь Андрій відчував, що якась непереборна сила тягне його вперед, і відчував велику щастя. Тут відбулася та атака, про яку Туєр каже: "Росіяни вели себе відважно, і річ — рідкісна на війні, дві маси піхоти йшли рішуче одна проти іншої, і жодна з двох не поступиться до самого зіткнення; [ Les russes se conduisirent vaillamment, et chose rare a la guerre, on vit deux masses d'infanterie Mariecher resolument l'une contre l'autre sans qu'aucune des deux ceda avant d 'etre abordee ";] а Наполеон на острові Св. Олени сказав: "Кілька російських батальйонів проявили безстрашність. Слова Наполеона: [ Quelques bataillons russes montrerent de l'intrepidite"]
Уже близько ставали французи; вже князь Андрій, який ішов поруч з Багратіоном, ясно бачив перев'язі, червоні еполети, навіть лиця французів. (Він ясно бачив одного старого французького офіцера, який вивернутими ногами в черевиках з трудом йшов в гору.) Князь Багратіон не давав нового наказу і все так же мовчки йшов перед рядами. Раптом між французами тріснув один постріл, другий, третій ... і по всім розстроєним ворожим рядам рознісся дим і затріщала стрілянина. Кілька людей наших впало, в тому числі і кругловидий офіцер, що йшов так весело і старанно. Але в ту ж мить як пролунав перший постріл, Багратіон озирнувся і закричав: "Ура!"
"Ура-а-а-а!" протяжним криком рознеслося по нашій лінії і, обганяючи князя Багратіона і один одного, безладно, але веселою і оживленим юрбою побігли наші під гору за дезорганізованими французами.
XIX
Атака 6-го єгерського забезпечила відступ правого флангу. У центрі дія забутої батареї Тушина, який встиг запалити Шенграбен, зупиняла рух французів. Французи гасили пожежу, що розносилась з вітром, і давали час відступати. Відступ центру через яр відбувалося поспішно і шумно; проте війська, відступаючи, не плуталися командами. Але лівий фланг, який одночасно був атакований і обійдений потужними силами французів під начальством Ланна і який складався з Азовського і Подільського піхотних і Павлоградського гусарського полків, був розстроєний. Багратіон послав Жеркова до генерала лівого флангу з наказом негайно відступати.
Жерков жваво, не віднімаючи руки від кашкета, торкнув коня і поскакав. Але тільки-но він від'їхав від Багратіона, як сили змінили йому. На нього найшов нездоланний страх, і він не міг їхати туди, де було небезпечно.
Під'їхавши до військ лівого флангу, він поїхав не вперед, де була стрілянина, а став відшукувати генерала і начальників там, де їх не могло бути, і тому не передав накази.
Командування лівим флангом належало по старшинству полковому командиру того самого полку, який представлявся під Браунау Кутузову і в якому служив солдатом Долохов. Командування ж крайнього лівого флангу було призначене командиру Павлоградського полку, де служив Ростов, внаслідок чого сталося непорозуміння. Обидва начальника були сильно роздратовані один проти одного, і в той самий час як на правому фланзі давно вже йшов бій і французи вже почали наступ, обидва начальника були зайняті переговорами, які мали на меті образити один одного. Полки ж, як кавалерійський, так і піхотний, були вельми мало приготовлені до майбутньої справи. Люди полків, від солдата до генерала, не ждали битви і спокійно займалися мирними справами: годуванням коней в кінноті, збиранням дров — в піхоті.
— Є він, однак, старше мого в чином, — говорив німець, гусарський полковник, червоніючи і звертаючись до ад'ютанта, що під'їхав, — то оставляй його робити, як він хоче. Я своїх гусар не можу жертвувати. Трубач! Грай відступ!
Але справа ставала до поспіху. Канонада і стрілянина, зливаючись, гриміли справа і в центрі, і французькі капоти стрільців Ланна проходили вже греблю млина і шикувалися на цій стороні в двох рушничних пострілах. Піхотний полковник ходою, що здригається, підійшов до коня і, влізши на нього і ставши дуже прямим і високим, поїхав до Павлоградського командира. Полкові командири з'їхалися з чемними поклонами і зі приховуваною злістю в серці.
— Знову-таки, полковник, — говорив генерал, — не можу я, однак, залишити половину людей в лісі. Я вас прошу, я вас прошу, — повторив він, — зайняти позицію і приготуватися до атаки.
— А вас прошу не вмішуватися у не своє діло, — відповідав, гарячячись, полковник. — Коли б ви був кавалерист ...
— Я не кавалерист, полковник, але я російський генерал, і якщо вам це невідомо ...
— Дуже відомо, ваше Превосходительство, — раптом скрикнув, рушивши коня, полковник, і стаючи червоно-багряним. — Чи не бажаєте пожалувати в ланцюг, і ви будете посмотрейть, що цей позиція нікуди негідний. Я не хочу винищити своя полка для ваше задоволення.
— Ви забуваєтесь, полковник. Я не задоволення своє оберігаю і говорити цього не дозволю.
Генерал, приймаючи запрошення полковника на турнір хоробрості, випрямивши груди і насупившись, поїхав з ним разом у напрямку до ланцюга, як ніби вся їх розбіжність мала вирішитися там, в ланцюзі, під кулями.
