Війна і мир (том 1) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев

Винценгероде повинен був не тільки прийняти перемир'я, але і запропонувати умови капітуляції, а між тим Кутузов послав своїх ад'ютантів назад квапити наскільки можливо рух обозів всієї армії по Кремсько-цнаймській дорозі. Змучений, голодний загін Багратіона один повинен був, прикриваючи собою цей рух обозів і всієї армії, нерухомо залишатися перед ворогом у вісім разів сильнішим.

Очікування Кутузова збулися як щодо того, що пропозиції капітуляції, що ні до чого не зобов'язують, могли дати час пройти деякої частини обозів, так і щодо того, що помилка Мюрата повинна була відкритися дуже скоро. Як тільки Бонапарт, який перебував в Шенбрунні, в 25 верстах від Голлабруна, отримав повідомлення Мюрата і проект перемир'я і капітуляції, він побачив обман і написав наступний лист до Мюрату:

Князю Мюрату. Шенбрюнн, 25 брюмера 1805 г. 8 годині ранку.

Я не можу знайти слів щоб висловити вам моє незадоволення. Ви командуєте тільки моїм авангардом і не маєте права робити перемир'я без мого наказу. Ви змушуєте мене втратити плоди цілої кампанії. Негайно розірвіть перемир'я і йдіть проти ворога. Ви оголосите йому, що генерал, який підписав цю капітуляцію, не мав на це права, і ніхто не має, виключаючи лише російського імператора.

Втім, якщо російський імператор погодиться на згадану умову, я теж погоджуся; але це не що інше, як хитрість. Ідіть, знищіть російську армію ... Ви можете взяти її обози і її артилерію.

Генерал-ад'ютант російського імператора обманщик ... Офіцери нічого не значать, коли не мають владні повноваження; він також не має їх ... Австрійці дали себе обдурити при переході віденського мосту, а ви даєте себе обдурити ад'ютантам імператора.

Наполеон.

[Au prince Murat. Schoenbrunn, 25 brumaire en 1805 a huit heures du matin.

"II m'est impossible de trouver des termes pour vous exprimer mon mecontentement. Vous ne commandez que mon avant—garde et vous n'avez pas le droit de faire d'armistice sans mon ordre. Vous me faites perdre le fruit d'une campagne. Rompez l'armistice sur—le—champ et Mariechez a l'ennemi. Vous lui ferez declarer, que le general qui a signe cette capitulation, n'avait pas le droit de le faire, qu'il n'y a que l'Empereur de Russie qui ait ce droit.

"Toutes les fois cependant que l'Empereur de Russie ratifierait la dite convention, je la ratifierai; mais ce n'est qu'une ruse.Mariechez, detruisez l'armee russe ... vous etes en position de prendre son bagage et son artiller.

"L'aide—de—camp de l'Empereur de Russie est un ... Les officiers ne sont rien quand ils n'ont pas de pouvoirs: celui—ci n'en avait point ... Les Autrichiens se sont laisse jouer pour le passage du pont de Vienne, vous vous laissez jouer par un aide—de—camp de l'Empereur.

Napoleon ". ]

Ад'ютант Бонапарта щодуху скакав з цим грізним листом до Мюрата. Сам Бонапарт не довіряючи своїм генералам, з усією гвардією рухався до поля бою, боячись втратити готову жертву, а 4.000-ний загін Багратіона, весело розкладаючи багаття, сушився, обігрівався, варив в перший раз після трьох днів кашу, і ніхто з людей загону не знав і не думав про те, що треба було йому.

XV

О четвертій годині вечора князь Андрій, наполігши на своєму проханні у Кутузова, приїхав в Грунт і з'явився до Багратіона.

Ад'ютант Бонапарта ще не приїхав в загін Мюрата, і бій ще не починався. У загоні Багратіона нічого не знали про загальний хід справ, говорили про мир, але не вірили в його можливість. Говорили про битву і теж не вірили і в близькість битви. Багратіон, знаючи Болконського за улюбленого і довіреного ад'ютанта, прийняв його з особливою начальницькою відмінністю і поблажливістю, пояснив йому, що, ймовірно, нині або завтра буде бій, і надав йому повну свободу перебувати при ньому під час битви або в ар'єргарді спостерігати за порядком відступу, "що теж було дуже важливо".

— Втім, нині, ймовірно, діла не буде, — сказав Багратіон, як би успокоюючи князя Андрія.

"Якщо це один із звичайних штабних франтиків, що посилаються для отримання хрестика, то він і в ар'єргарді отримає нагороду, а якщо хоче зі мною бути, нехай ... стане в нагоді, коли хоробрий офіцер", подумав Багратіон. Князь Андрій нічого не відповівши, попросив дозволу князя об'їхати позицію і дізнатися розташування військ з тим, щоб в разі доручення знати, куди їхати. Черговий офіцер загону, чоловік красивий, елегантно одягнений і з алмазним перстнем на вказівному пальці, що погано, але охоче говорив французькою, запропонував провести князя Андрія.

З усіх боків виднілися мокрі, з сумними обличчями офіцери, які чогось начебто шукали, і солдати, що тягли з села двері, лавки і огорожі.

— От не можемо, князь, позбутися від цього народу, — сказав штаб-офіцер, вказуючи на цих людей. — Розпускають командири. А ось тут, — він вказав на розкинутий намет маркітанта, — зіб'ються і сидять. Сьогодні вранці всіх вигнав: подивіться, знову сповнена. Треба під'їхати, князь, шугонути їх. Одна хвилина.

— Заїдемте, і я візьму у нього сиру і булку, — сказав князь Андрій, який не встиг ще поїсти.

— Що ж ви не сказали, князь? Я б запропонував свого хліба-солі.

Вони зійшли з коней і увійшли під намет маркітанта. Кілька людей офіцерів з розчервонілими і стомленими обличчями сиділи за столами, пили і їли.

— Ну, що ж це, панове, — сказав штаб-офіцер тоном докору, як людина, яка вже кілька разів повторював одне й те саме. — Адже не можна ж відлучатися так. Князь наказав, щоб нікого не було. Ну, ось ви, п. штабс-капітан, — звернувся він до маленького, брудного, худого артилерійського офіцера, який без чобіт (він віддав їх сушити маркітанту), в одних панчохах, встав перед тими, що ввійшли, не зовсім природно посміхаючись.

— Ну, як вам, капітан Тушин, не соромно? — продовжував штаб-офіцер, — вам би, здається, як артилеристові треба приклад показувати, а ви без чобіт. Заб'ють тривогу, а ви без чобіт дуже гарні будете. (Штаб-офіцер посміхнувся.) Прошу відправлятися до своїх місць, панове, всі, всі, — додав він начальницьки.

Князь Андрій мимоволі посміхнувся, глянувши на штабс-капітана Тушина. Мовчки і посміхаючись, Тушин, переступаючи з босої ноги на ногу, запитально дивився великими, розумними і добрими очима то на князя Андрія, то на штаб-офіцера.

— Солдати кажуть: роззувши спритніше, — сказав капітан Тушин, посміхаючись і гублячись, мабуть, бажаючи зі свого незручного становища перейти в жартівливий тон.

Але ще він не договорив, як відчув, що жарт його не прийнято і не вийшов. Він зніяковів.

— Звольте відправлятися, — сказав штаб-офіцер, намагаючись утримати серйозність.

Князь Андрій ще раз глянув на фігурку артилериста. У ній було щось особливе, зовсім не військове, трохи комічне, але надзвичайно привабливе.

Штаб-офіцер і князь Андрій сіли на коней і поїхали далі.

Виїхавши за село, безперестанку обганяючи і зустрічаючи солдатів, офіцерів різних команд, що йдуть, вони побачили наліво червоніючі свіжою, щойно скопаною глиною укріплення, що будуються. Кілька батальйонів солдатів в одних сорочках, незважаючи на холодний вітер, як білі мурави, копошилися на цих укріпленнях; через вал невидимо ким безперестанку викидалися лопати червоної глини. Вони під'їхали до укріплення, оглянули його і поїхали далі. За самим укріпленням натрапили вони на кілька десятків солдатів, які безперестанку перемінялись, збігаючи з укріплення. Вони повинні були затиснути ніс і рушити коней риссю, щоб виїхати з цієї отруєної атмосфери.

— Ось задоволення табору, князь, [Voila l'agrement des camps, monsieur le prince] — сказав черговий штаб-офіцер.

Вони виїхали на протилежну гору. З цієї гори вже видні були французи. Князь Андрій зупинився і почав розглядати.

— Ось тут наша батарея стоїть, — сказав штаб-офіцер, вказуючи на найвищий пункт, — того самого дивака, що без чобіт сидів; звідти все видно: їдьмо, князь.

— Покірно дякую, я тепер один проїду, — сказав князь Андрій, бажаючи позбутися від штаб-офіцера, — не хвилюйтеся, будь ласка.

Штаб-офіцер відстав, і князь Андрій поїхав один.

Чим далі посувався він вперед, ближче до ворога, тим пристойніше і веселіше ставав вид військ. Найсильніший безлад і зневіра були в тому обозі перед Цнаймом, який об'їжджав вранці князь Андрій і який був в десяти верстах від французів. У Ґрунті теж відчувалася деяка тривога і страх чогось. Але чим ближче під'їжджав князь Андрій до ланцюга французів, тим самовпевненіше ставав вид наших військ. Вишикувані в ряд, стояли в шинелях солдати, і фельдфебель і ротний розраховували людей, тикаючи пальцем в груди крайнього по відділенню солдата і наказуючи йому піднімати руку; розсипані по всьому простору, солдати тягли дрова і хмиз і будували балаганчик, весело сміючись і перемовляючись; біля вогнищ сиділи одягнені і голі, сушачи сорочки, онучі або лагодили чоботи й шинелі, юрмилися біля котлів і кашоварів. В одній роті обід був готовий, і солдати з жадібними лицями дивилися на котли, що димились і чекали проби, яку в дерев'яній чашці підносив каптенармус офіцеру, який сидів на колоді проти свого балагану.

В іншій, більш щасливій роті, так як не у всіх була горілка, солдати, товплячись, стояли близько рябого широкоплечого фельдфебеля, який, нахиляючи бочонок, лив у кришки манірок, що підставлялися по черзі. Солдати з побожними лицями підносили до рота манірки, перекидали їх і, полощучи рот і утираючись рукавами шинелей, з повеселілими обличчями відходили від фельдфебеля. Всі лиця були такі спокійні, як ніби все відбувалося не на виду ворога, перед ділом, де повинна була залишитися на місці, щонайменше, половина загону, а як ніби десь на батьківщині в очікуванні спокійної стоянки. Проїхавши єгерський полк, в рядах київських гренадерів, молодцюватих людей, зайнятих тими ж мирними справами, князь Андрій недалеко від високого, балагану полкового командира, який відрізнявся від інших, наїхав на фронт взводу гренадерів, перед якими лежав оголений чоловік. Двоє солдатів тримали його, а двоє махали гнучкими прутами і розмірено били по оголеній спині. Караний неприродне кричав. Товстий майор ходив перед фронтом і, не перестаючи і не звертаючи уваги на крик, говорив:

— Солдату ганебно красти, солдат повинен бути чесний, благородний і хоробрий; а коли у свого брата вкрав, так в ньому честі немає; це мерзотник.