Осколки честі - Буджолд Лоїс Макмастер

Від подібних думок в неї холола кров. Цікаво, думала вона, скільки часу можна витримати, піддаючись глибинному пошуку неіснуючих спогадів, перш ніж почнеш придумувати їх відповідно до вимог зондувальників? Або ще гірше — перше ж промацування витягне на світ божий те, чим зайняті всі її думки — її прихований біль: душевні рани Форкосигана... Вона зітхнула, зняла з обличчя подушку, притисла її до грудей і відкрила очі. Над нею з стурбованим виглядом стояла лікар Спрейг.

— Ви все ще тут?

— Я завжди буду тут, Корделія.

— Цього... цього я й боялася.

Після цього Спрейг не змогла ще чогось з неї витягнути. Тепер Корделія не давала собі заснути, побоюючись, що може заговорити або буде допитана уві сні. Вона лише дозволяла собі ненадовго задрімати, підхоплюючись від будь-якого шурхоту — наприклад, коли її сусідка виходила вночі в вбиральню. Корделія не відчувала захвату від таємних цілей і методів Езара Форбарри, але вони, принаймні, були вже досягнуті. Думка про те, що всі принесені жертви можуть виявитися марними, переслідувала її. Вона прийняла тверде рішення: не допустити, щоб через неї стала даремною загибель всіх солдатів Форкосигана — та нехай навіть і Форрат'єра та коменданта табору.

До моменту прибуття на Ескобар Корделія була значно виснаженіша і засмиканіша, ніж на початку польоту; вона буквально балансувала на грані нервового зриву, мучилася від головного болю, безсоння, незрозумілого тремтіння лівої руки і легкого заїкання.

Переліт від Ескобару до Колонії Бета минув значно легше. Він зайняв всього чотири дні, оскільки Корделія летіла на швидкісному кур'єрському кораблі — на її величезне здивування, присланому спеціально за нею. Вона подивилася новини по головізору в своїй каюті. Корделія смертельно втомилася від війни, але, випадково натрапивши на посилання про Форкосигана, вона не встояла й вирішила дізнатись, яка громадська думка стосовно його ролі в конфлікті.

І вона з жахом дізналась, що його співробітництво зі слідчими Міжзоряної судової комісії призвело до того, що бетанська й ескобарська преса в одноголосно звинуватили його в поганому поводженні з полоненими, немов він відповідав за це з самого початку. Заодно пригадали й стару неправду про Комарр. Корделію розлютила несправедливість всього цього, і вона, відчуваючи огиду, перестала дивитися новини.

Нарешті вони вийшли на орбіту Колонії Бета, й Корделія заходилася надокучати навігаторам проханнями: показати їй рідну планету.

— От нарешті й наша стара пісочниця. — життєрадісно вимовив капітан, вмикаючи для неї огляд. — За вами вислали катер, але над столицею зараз буря, тому він трохи затримується. Доведеться почекати, поки вітер затихне, щоб можна було вимкнути силові екрани в порту.

— Думаю, краще я зателефоную мамі вже з космопорту, — сказала Корделія. — Зараз вона, напевно, ще на роботі — нічого її смикати. Лікарня недалеко від порту. Я посиджу там, розслаблюся, вип'ю чогось, поки в неї скінчиться зміна — тоді вона за мною й заїде.

Капітан якось дивно на неї зиркнув.

— Хм... ну так.

Катер прибув без затримки. Корделія потисла всім руки, подякувала екіпажу за поїздку й перейшла на катер.

Стюардеса катера зустріла її зі стосом одягу в руках.

— Що це? Боже мій, та це ж нова форма Експедиційного корпусу! Нарешті ж! Що ж, краще пізно ніж ніколи.

— Може вам вдягти її безпосередньо зараз, — запропонувала стюардеса, широко посміхнувшись.

— Слушна думка. — Останнім часом вона носила ескобарську військову форму, і та вже встигла вкрай їй набриднути. Вона розгорнула небесно-голубу тканину, побачила сяючі чорні високі чоботи й розсміялася. — Задля Бога, навіщо ботфорти? На Колонії Бета коня зустрінеш хіба що в зоопарку. Хоча, треба визнати, виглядають вони, безсумнівно, шикарно.

Виявивши, що інших пасажирів на катері нема, Корделія переодяглася безпосередньо в салоні. Стюардесі довелося допомогти їй натягнути черевики.

— Того, хто їх придумав, треба було б змусити лягти в них спати, — пробурчала Корделія. — А може, він так і робить.

Катер почав знижуватися, і вона поспішила до ілюмінатора, палаючи бажанням швидше побачити своє рідне місто. Нарешті рудуватий серпанок розсіявся, і вони акуратно спустилися до космопорту і під'їхали до посадкового вузла.

— Схоже, тут сьогодні купа народу.

— Так, президент збирається виголосити промову, — сказала стюардеса. — Це так хвилююче. Хоч я за нього й не голосувала.

— Душка Фредді зміг зібрати таку кількість публіки на якусь свою промову? Дивовижно. Але це на краще. Я зможу загубитися в юрбі. Ця форма дуже яскрава, а мені сьогодні хотілося б зостатися непомітною. — Вона явно відчувала, як на неї навалюється смертельна втома, й гадала, як довго ця слабість протриває. Нехай лікар Спрейг й помилялася щодо фактів, але загалом мала слушність; Корделії ще доведеться розплатитися з емоційним боргом, який поки що приховався, згорнувшись вузлом десь у животі.

Двигуни катера востаннє завили й замовкли. Корделія встала і ніяково попрощалася з усмішливою стюардесою.

— Сподіваюся, мене там не чекає зустрічаюча д-делегація? Правду кажучи, я навряд чи зможу витерпіти це сьогодні.

— Вам допоможуть, — запевнила її стюардеса. — От він йде.

У катер, сяючи широкою посмішкою, увійшов чоловік в цивільному саронгу.

— Здрастуйте, капітан Нейсміт, — привітав її він. — Я Філіп Гоулд, прес-секретар президента. — Корделія була вражена: прес-секретар — посада на рівні кабінету міністрів. — Для мене велика честь познайомитися з вами.

В цей момент вона безпомилково відчула, як під нею розкривається прірва.

— Ви що, затіяли там якийсь цирк? Я просто хочу потрапити додому.

— Взагалі-то, президент запланував виступ. І в нього є дещо для вас, — додав він лагідно, немов обіцяючи дитині цукерку в обмін на гарну поведінку. — Насправді, він сподівався на кілька спільних виступів з вами, але це ми можемо обговорити пізніше. Звичайно, ми не думаємо, що героїня Ескобару може відчувати страх перед великою аудиторією, але, про всяк випадок, ми приготували для вас кілька реплік. Я постійно буду поруч з вами і підкажу, що робити. — Він простягнув їй портативний зчитувач. — Намагайтесь виглядати здивованою, коли будете виходити з катера.

— Я й дійсно здивована. — Вона пробігла очима текст промови. — Це п-просто купа брехні!

Гоулд виглядав стривоженим.

— У вас завжди був цей невеликий дефект мови? — обережно запитав він.

— Ні, це сувенір від ескобарської психослужби і війни, що минула. Але хто н-написав всю цю н-нісенітницю? — Їй відразу ж кинувся в очі рядок "полохливий адмірал Форкосиган і його зграя бандитів". — Форкосиган — найхоробріша людина з усіх, з ким мені доводилося зустрічатися.

Гоулд міцно взяв її за руку вище ліктя і повів до виходу з катеру.

— Нам пора йти, щоб потрапити у випуск новин. Може, ви просто пропустите цей фрагмент, добре? А тепер посміхайтеся.

— Я хочу побачитись з матір'ю.

— Вона з президентом. Все, виходимо.

Біля виходу з катера їх зустріла щільна юрба людей, озброєних знімальним устаткуванням. Всі вони одночасно почали викрикувати питання. Корделію затрясло: хвилі тремтіння виникали десь внизу живота й розбігалися по всьому тілу.

— Я всіх їх не знаю, — прошипіла вона Гоулду.

— Не зупиняйтеся, — прошипів він у відповідь крізь посмішку, яка проте не залишала його обличчя. Вони піднялися на перетворений у трибуну балкон, з якого відкривався вигляд на величезний вестибуль космопорту. Зал був набитий яскраво вдягненими і святково налаштованими людьми. Вони розпливалися перед очима Корделії. Нарешті вона розрізнила в юрбі знайоме обличчя — свою матір, яка посміхалась й плакала одночасно. Корделія кинулася до неї в обійми, викликавши повний захват преси, яка поспішила зафіксувати цю зворушливу сцену.

— Витягни мене звідси, швидше, — гаряче зашепотіла вона на вухо матері. — В мене зараз почнеться істерика.

Мати трохи відсунулася, не розуміючи, але продовжуючи посміхатися. Потім її замінив брат Корделії, за спиною якого схвильовано й гордо купчилась його родина; вони захоплено витріщалися на неї.

Корделія побачила членів свого екіпажу, теж вдягнених в нову форму, — вони стояли поруч з якимись урядовими чинами. Парнелл підняв великі пальці вгору, посміхаючись як пришелепуватий. Її виштовхали на трибуну, де вже стояв президент Колонії Бета.

Душка Фредді здався приголомшеній Корделії просто гігантом, величезним і гучним. Напевно, тому він так добре виглядав в головізорі. Він схопив її руку і підняв догори; юрба захоплено загуділа. Корделія відчула себе повною ідіоткою.

Президент чудово вимовив свою промову, навіть разу не заглянувши в підказувач. Ця промова була наповнена все тими ж ура-патріотичними заклинаннями, які сп'яняли людей перед її відльотом, і навряд чи хоч одне слово з десяти мало яку-небудь віддалену подібність до правди — навіть з бетанської точки зору. Не поспішаючи, з найвищим артистизмом президент підводив справу до нагороди. Серце Корделії заколотилося ривками, коли до неї дійшло, до чого він хилить. Вона повернулася до прес-секретаря.

— Це д-для мого екіпажу, за плазменні дзеркала? — безнадійна спроба сховатися від невблаганної правди.

— Вони свої вже отримали. (— Він коли-небудь перестане посміхатися?) — А це особисто для вас.

— З-зрозуміло.

З'ясувалося, що медаль вручалася їй за власноручно здійснене вбивство адмірала Форрат'єра. Правда, Душка Фредді уникав брутального слова "вбивство", воліючи м'якші формулювання, як, наприклад, "звільнення людства від розпусного чудовиська".

Промова підійшла до кінця, і блискуча медаль на різнобарвній стрічці, найвища нагорода Колонії Бета, була урочисто вдягнута президентом на шию героїні. Гоулд поставив її перед мікрофоном і вказав на яскравий зелений рядок телесуфлера, що висів у повітрі перед її очима.

— Починайте читати, — прошептав він.

— Мене чути? О... Хм... О народ Колонії Бета, моєї улюбленої батьківщини, — поки що все цілком терпиме, — Коли я залишила тебе, щоб прийти на д-допомогу Ескобару, нашому другу й союзнику, і зустрітися віч-на-віч з погрозою барраярської т-тиранії, я й не припускала, що мені судилася... судилася куди шляхетніша м-місія...

І в цей момент вона перестала йти за сценарієм і лише безпомічно спостерігала за собою, немов за приреченим суденцем, яке занурюється в морську безодню.

— Не бачу чогось ш-шляхетного в зарізуванні того недоумкуватого садиста Форрат'єра.