Біблія - Невідомий Автор

Тож шануйте таких!

19 Вітають вас азійські церкви, Акила й Прискилла з хатньою церквою їхньою гаряче вітають у Господі вас.

20 Вітають вас усі брати. Вітайте один одного святим поцілунком.

21 Привітання моєю рукою Павловою.

22 Коли хто не любить Пана, хай буде проклятий! Марана та!

23 Благодать Пана нашого Ісуса хай буде з вами!

24 Любов моя з вами всіма у Христі Ісусі!

ДРУГИЙ ЛИСТ ПАВЛА ДО КОРИНТЯН2 до коринтян 1

1 Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої церкви в Коринті і до святих всієї Ахаї,

2 благодать вам і мир від Бога Батька нашого й Пана Ісуса Христа!

3 Благословенний Бог і Батько Пана нашого Ісуса Христа, Батько милосердя і Бог розради всілякої,

4 який в усіх негараздах нас підтримує, щоб і ми могли поділитися Божою підтримкою з тими, що в скруті перебувають.

5 Бо скільки примножуються в нас страждання Христові, стільки через Христа й підтримка наша примножується.

6 Бо як ми терпимо скруту, то на вашу розраду й порятунок, коли підтримують нас, то на вашу підтримку в терпінні тих самих страждань, які терпимо й ми.

7 А наше сподівання певне про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у скруті, так само й у розраді.

8 Бо не бажаємо, брати, щоб не знали ви про нашу скруту, що в Азії трапилася нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не сподівалися навіть жити.

9 Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не сподіватися на себе, а на Бога, що воскрешає мертвих,

10 що від смерті такої нас визволив і визволяє, і на нього й покладаємося, що й ще визволить він,

11 як допоможете разом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма, складали багато й дяку за нас.

12 Бо це нам хвала, свідчення нашого сумління, що в святості й щирості Божій, не в тілесній мудрості, а в Божій благодаті жили ми на світі, особливо ж у вас.

13 Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіваюсь, що ви й до кінця зрозумієте,

14 як частково нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала, як і ви нам, у день Пана нашого Ісуса.

15 І з певністю цією хотів я раніше прибути до вас, щоб ви і вдруге мали благодать,

16 і через вас перейти в Македонію, а з Македонії знову прибути до вас, а ви щоб у Юдею мене відпровадили.

17 Маючи задум такий, чи я вчинив легковажно? Чи те, що задумую, за тілом задумую, щоб було в мене і "так", "так", і "ні", "ні"?

18 Але вірний Бог, що наше слово до вас не було "так" і "ні".

19 Бо Син Божий Ісус Христос, що ми його вам проповідували, я з Силуаном і Тимофій, не був "так" і "ні", а в ньому було "так".

20 Скільки бо є Божих обітниць, то в ньому "так", і в ньому "амінь", Богові на славу через нас.

21 А той, хто нас з вами утверджує в Христа, і хто нас намастив, то Бог,

22 Який і ознаменував нас, і в наші серця дав завдаток духа.

23 А я кличу Бога за свідка на душу мою, що я, шкодуючи вас, не прийшов у Коринт дотепер,

24 не тому, ніби ми беремо владу над вашою вірою, але вашої радості помічники ми, бо ви встояли вірою!

2 до коринтян 2

1 А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку.

2 Бо коли я засмучую вас, то хто той, хто втішить мене, як не той, кого я засмутив?

3 І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися належало, про всіх вас будучи певний, що радість моя — то радість усіх вас!

4 Бо з великого горя та з туги сердечної я написав вам з рясними слізьми не на те, щоб були ви засмучені, а щоб дізналися про велику мою любов до вас!

5 А як хто засмутив, не мене засмутив, а почасти щоб не пригнітити і всіх вас.

6 Досить такому карання того, що від багатьох,

7 через те навпаки, краще пробачити і втішити, щоб смуток великий його не пожер.

8 Через те вас благаю: зміцніть до нього любов!

9 Бо на це я й писав, щоб дізнатися, чи в усьому ви слухняні.

10 А кому ви пробачаєте що, тому й я, бо й я, як пробачив що кому, то зробив те через вас від особи Христа,

11 щоб нас Сатана не перехитрував, відомі бо нам його задуми!

12 А коли я прийшов до Троади проповідувати Христову новину, і були двері для мене відчинені в Христі Ісусі,

13 не мав я спокою для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита, а попрощавшись з ними, я пішов до Македонії.

14 А Богові подяка, що він завжди робить нас переможцями в Христі, і пахощі знання про себе через нас виявляє на всякому місці!

15 Ми бо для Бога Христові пахощі серед тих, хто рятується і тих, які гинуть,

16 для одних — смертельні пахощі на смерть, а для інших — пахощі життєві в життя. І хто здатен на це?

17 Бо ми не такі, як ті, що Боже слово фальшують, наше слово щире, як від Бога, перед Богом, у Христі!

2 до коринтян 3

1 Чи нам знову розпочинати доручати самих себе? Чи ми потребуємо, як дехто, листів вірчих до вас чи від вас?

2 Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!

3 Виявляєте ви, що ви лист Христовий, нами написаний, написаний не чорнилом, а духом Бога живого, не на таблицях кам'яних, а на тілесних таблицях серця.

4 Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,

5 не тому, що ми здібні самі від себе, а тому, що наша здібність від Бога.

6 І він нас зробив бути здатними служителями нового заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.

7 Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитися на обличчя Мойсея, через славу обличчя його, що мала скасуватися,

8 скільки ж більш буде в славі те служіння духа!

9 Бо як служіння осуду слава, то служіння праведності тим більше багате на славу!

10 Не прославилося бо прославлене, у цій частині, заради слави більш вагомої,

11 бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!

12 Тож, маючи таке сподівання, ми повні сміливості,

13 а не як Мойсей, що покривало клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що скасовується.

14 Але засліпилися їхні думки, бо те саме покривало аж до сьогодні лишилося незняте в читанні старого заповіту, бо скасовується воно Христом.

15 Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало,

16 коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало знімається.

17 Господь же — то дух, а де дух Господній, там воля.

18 Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і змінюємося в той же образ від слави на славу, як від духа Господнього.

2 до коринтян 4

1 Ось тому, маючи за милосердям Божим таке служіння, ми не втрачаємо відваги,

2 але ми відреклися таємного сорому, не ходячи в хитрості та не перекручуючи Божого слова, а відкриваючи правду, доручаємо себе кожному сумлінню людському перед Богом.

3 Коли ж наша звістка й закрита, то закрита для тих, хто гине,

4 для невіруючих, яким бог цього світу засліпив розум, щоб для них не засяяло світло доброї новини про славу Христа, а він образ Божий.

5 Бо ми не себе самих проповідуємо, а Христа Ісуса, Пана, ми ж самі — раби ваші заради Ісуса.

6 Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб освітити нам знання слави Божої в особі Христовій.

7 А ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас.

8 В усьому нас тиснуть, та ми нездоланні, ми в скруті, але не впадаємо в розпач.

9 Переслідують нас, але ми не полишені, ми повалені, та не знищені.

10 Ми завжди носимо в тілі смерть Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове.

11 Бо завжди нас, що живемо, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилося Ісусове в нашому смертному тілі.

12 Тому смерть діє в нас, а життя в вас.

13 Та маючи того ж духа віри, за написаним: Вірив я, через те й промовляв, і ми віримо, тому й промовляємо,

14 знаючи, що той, хто воскресив Пана Ісуса, воскресить з Ісусом і нас і поставить з вами.

15 Усе бо для вас, щоб ласка, розмножена через багатьох, збагатила подяку на Божу славу.

16 Через те ми відваги не втрачаємо, бо хоч нищиться зовнішня наша людина, зате щоденно відновляється внутрішня.

17 Бо теперішні легкі наші негаразди постачають для нас у безмірному багатстві славу вічної ваги,

18 коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!

2 до коринтян 5

1 Знаємо, коли земний наш намет зруйнується, то маємо житло від Бога на небі, оселю нерукотворну та вічну.

2 Тому й зітхаємо, бажаючи одягнути наше небесне житло,

3 коли б тільки й одягнуті ми не знайшлися голі!

4 Ми стогнемо в цьому наметі під гнітом, бо не прагнемо звільнитися від нього, та одягнути інший, щоб наше смертне було проглинуте життям.

5 А той, хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завдаток духа.

6 Отож, будучи завжди відважі, та знаючи, що, маючи оселю в тілі, ми не перебуваємо в оселі Господній,

7 бо ходимо вірою, а не видінням,

8 ми ж відважні і раді покинути оселю тіла й мати оселю в Господа.

9 Тому ми й пильнуємо, чи залишаємося в оселі тіла, чи виходимо з неї, щоб мати його схвалення.

10 Бо мусимо всі ми з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе.

11 Отже, знаючи страх Господній, ми людей переконуємо, явні Богові, але маю сподівання, що ми явні і вашому сумлінню.

12 Бо не пропонуємо ми себе вам знову, а даємо вам привід хвалитися нами, щоб мали ви що проти тих, що хваляться обличчям, а не серцем.

13 Коли ж бо ми втрачаємо глузд, то Богові, коли ж при здоровому глузді, то для вас.

14 Бо Христова любов спонукає нас думати так, що коли помер один за всіх, то всі померли.

15 А помер він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для того, хто за них був помер і воскрес.

16 Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом, а коли й знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!

17 Тому, коли хто в Христі, той створіння нове, попереднє минуло і з'явилося нове!

18 Усе ж від Бога, що нас примирив із собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення,

19 бо Бог у Христі примирив світ із собою самим, не зважаючи на їхні провини, і поклав у нас слово примирення.

20 Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!

21 Бо того, хто не знав гріха, він зробив за нас гріхом, щоб завдяки йому, ми стали Божою правдою!

2 до коринтян 6

1 А ми, як співробітники, благаємо, щоб ви Божої ласки не брали даремно.

2 Бо каже: Приємного часу почув я тебе, і допоміг я тобі в день порятунку! Ось тепер час приємний, ось тепер день порятунку!

3 Ні в чому ніякого спотикання не робимо, щоб служіння було бездоганне,

4 а в усьому себе виявляємо, як служителів Божих, у терпеливості , у скорботі, у скруті, в утисках,

5 биті, у в'язницях, у безладі, у праці, у недосипаннях, у постах,

6 у чистості, у розумі, у лагідності, у доброті, у дусі святому, у щирій любові,

7 у слові істини, у силі Божій, зі зброєю правди в правиці й лівиці,

8 через славу й безчестя, через ганьбу й хвалу, як неправдиві, але все таки правдиві,

9 як незнані, але знані, як помираючі, але живі, як карані, та не до смерті,

10 як сумні, але завжди веселі, як убогі, але багатьох ми збагачуємо, як ті, що нічого не мають, але всім володіємо.

11 вуста наші відкрилися до вас, коринтяни, серце наше розширене!

12 У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях!

13 Тому віддавайте тим же, кажу немов дітям, будьте широкі й ви!

14 До чужого ярма не впрягайтеся з невірними, бо що спільного між праведністю та беззаконням, або що спільного у світла з темрявою?

15 Яка згода в Христа з Беліяаром? Або яка частка вірного з невірним?

16 Або яка згода між Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога живого, як Бог сказав: Осяду серед них і ходитиму серед них, і буду їм Богом, а вони будуть народом моїм!

17 Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, — каже Господь, — і не доторкайтеся нечистого, і я вас прийму,

18 і буду я вам за Батька, а ви за синів і дочок мені будете, — каже Господь Всемогутній!

2 до коринтян 7

1 Отож, мої любі, маючи ці обітниці, очистімо себе від усякої нечистоті тіла та духа, і творімо святиню у Божому страху!

2 Дайте місце для нас! Ми нікого не скривдили, нікого не зіпсували, нікого не ошукали!

3 Кажу не на осуд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам з вами чи померти чи жити.

4 У мене велика впевненість щодо вас, я пишаюся вами, я повен втіхи, збагачуюся радістю за всякого нашого лиха.

5 Бо коли ми прийшли в Македонію, тіло наше не мало спочинку ніякого, у всьому бідуючи: зовні боротьба, страхи всередині.

6 Але Бог, що тішить принижених, втішив нас приходом Тита,

7 і не тільки його прибуттям, а й втіхою, що нею він втішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так що я ще більше радів.

8 Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і тимчасово.

9 Я радію тепер не тому, що ви засмутилися, а що ви засмутилися на покаяння, бо ви засмутилися для Бога, щоб ні в чому не мати збитків від нас.

10 Бо смуток для Бога робить каяття на порятунок, а про нього не шкодуємо, а смуток світський приводить до смерті.

11 Ось бо той смуток задля Бога — яке то він спричинив у вас старання, яке ж виправдання, яке обурення, який страх, яке палке бажання, яку ревність, яку відплату! Ви в усьому показали свою невинність у цій справі.

12 А коли я й писав вам, то не через того, хто кривдить і не через скривдженого, а щоб виявилося для вас наше старання перед Богом.

13 Через те втішилися й ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспокоїли духа його.

14 Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоромився, а як ми вам казали все правду, так і наша хвала перед Титом правдива була!

15 І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли ви були зі страхом і тремтінням.

16 Отож, тішуся я, що можу покластися в усьому на вас!

2 до коринтян 8

1 Повідомляємо ж вас, брати, про Божу ласку, що дана церквам македонським,

2 що серед великого утиску вони мають велику радість, і глибоке їхнє убозтво не завадило багатству їхньої щедрості,

3 бо вони добровільні в міру сил своїх і над силу, засвідчую,

4 з ревним благанням вони нас просили, щоб ми прийняли дар та єднання служінню святим.

5 І не так, як сподівалися ми, а віддали себе перше Панові та нам з волі Божої.

6 Тому ми благали Тита, щоб він, як розпочав, так і скінчив би в вас оцю добру справу.

7 А ви, як в усьому, збагачуєтеся: вірою й словом, і розумом, і всяким старанням, і вашою любов'ю до нас, щоб збагачувалися ви і в справі доброчинності.

8 Я кажу це не як наказ, а щоб заради дбайливості інших випробувати щирість вашої любові.

9 Бо ви знаєте доброту Пана нашого Ісуса Христа, який, будучи багатий, збіднів заради вас, щоб ви збагатилися його убозтвом.

10 І пораду даю вам про це, ця справа вам на користь, з минулого року ви стали робити це з великим бажанням.

11 А тепер закінчіть роботу, щоб ви, як ревно бажали, так і виконали б у міру можливості.

12 Бо коли є бажання, то приймається воно згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має.

13 Я маю на увазі рівність для всіх, а не те, щоб вам було важко, а комусь легко.

14 Часу теперішнього ваші статки хай нестаткам їхнім допоможуть, щоб і їхні статки були на ваші нестатки, щоб рівність була,

15 як написано: Хто мав багато, той не мав зайвого, а хто мало, не мав нестачі.

16 Та Богові дяка, що він таку ревність дав у Титове серце для вас,

17 бо благання прийняв він, але, будучи ревним, відправився до вас добровільно.

18 А з ним разом послали ми брата, якого по всіх церквах хвалять за добру новину,

19 і не тільки оце, але обраний був від церков бути товаришем нашим у справі, якій служимо ми на славу самого Пана,

20 остерігаючись того, щоб хто не дорікав нам цими статками від пожертв, що в нашому віданні,

21 дбаючи про добро не тільки перед Богом, але й перед людьми.

22 А ми з ними послали були брата нашого, про ревність якого ми часто пересвідчувалися у речах багатьох, який ще ревніший тепер через велике довір'я до вас.

23 Щодо Тита, то він мій товариш, а ваш співробітник, а наші брати, вони посланці від церков, вони слава Христова!

24 Отож, дайте їм підтвердження своєї любові й нашої похвали щодо вас перед церквами!

2 до коринтян 9

1 А про службу святим мені зайво писати до вас,

2 бо знаю ваше бажання і ним хвалюся за вас македонянам, що Ахая готова з минулого року, а ваша ревність спонукала багатьох.

3 А я послав братів, щоб моя похвала, щодо вас, не даремна була в цьому випадкові, а щоб були ви готові, як я й казав,

4 щоб нам не осоромитися, коли македоняни прийдуть зі мною та знайдуть, що ви неготові.

5 Отож, я надумався, що треба вблагати братів, щоб пішли перше до вас та приготували заздалегідь обіцяний ваш щедрий дар, щоб був він, як щедрий дар, а не як річ примусова.

6 А до цього кажу: Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме!

7 Хай кожен дає, як серце йому дозволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!

8 А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, маючи завжди в усьому всілякі статки, збагачувалися всякими добрими вчинками,

9 як написано: Розсипав та вбогим роздав, його справедливість триває навіки!

10 А той, хто насіння дає сіячеві та хліб на поживу, хай дасть і примножить ваше насіння і хай він зростить плоди праведності вашої,

11 щоб усім ви збагачувалися на всіляку щирість, яка через нас стане Богові вдячністю.

12 Бо справа служіння цього не тільки вдовольняє нестатки святих, але й багатіє багатьма подяками Богові.

13 Згадуючи це служіння, вони будуть хвалити Бога за ваш послух у визнанні новини Христової та за щедрість вашого дару для них і для всіх,

14 вони моляться й тужать за вами, знаючи про надмірну Божу ласку на вас.

15 Дяка Богові за невимовний дар його!

2 до коринтян 10

1 А я, Павло, коли з вами — покірний, а коли далеко — сміливий проти вас, благаю вас лагідністю й ласкою Христовою.

2 І благаю вас, вчиняйте так, щоб мені прибувши до вас, не довелося бути сміливим проти деяких, котрі гадають, ніби наші вчинки за тілом.

3 Бо ходячи в тілі, не за тілом воюємо ми,

4 зброя бо наша, що нею воюємо не тілесна, а міцна Богом на зруйнування твердинь та задумів.

5 І впокорюємо всяку гордість, що повстає проти розуміння Бога, і беремо в полон всякий розум на послух Христові,

6 і покарати ми готові всякий непослух, коли здійсниться послух ваш.

7 Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, хай судить по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми.

8 Бо коли б я ще більше став хвалитися нашою владою, яку дав нам Пан на будування, а не на руйнування ваше, то не осоромлюся.

9 Та щоб не здавалося, ніби надумав лякати вас листами.

10 Бо листи його кажуть: Важкі та міцні, але сам присутній слабкий, а мова його непевна,

11 такий хай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми будучи, такі ми й насправді й присутні.

12 Бо не сміємо вважати себе чи порівнювати з іншими, що самі себе хвалять, вони нерозумно самі себе міряють собою, і порівнюють із собою себе.

13 Ми ж не будемо хвалитися над міру, а в міру мірила, що його Бог призначив на міру для нас, щоб і до нас досягти.

14 Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли ми до вас, бо ми досягли аж до вас з новиною Христовою.

15 Ми не хвалимося над міру чужою працею, але сподіваємося, що як буде рости ваша віра, то за нашим мірилом звеличимося і ми між вами,

16 щоб і в інших країнах проповідувати добру новину, а не хвалитися готовим, як це чужі стверджують.

17 А хто хвалиться, хай хвалиться в Господі!

18 Бо гідний не той, хто сам себе шанує, а хто в пошані у Господа!

2 до коринтян 11

1 О, коли б потерпіли ви трохи безглуздя моє! Але ви й так терпите мене.

2 Бо ревную про вас ревністю Божою, заручив бо я вас одному чоловікові, щоб Христові привести вас чистою дівою.

3 Та боюсь я, як змій звів був Єву лукавством своїм, щоб так не попсувалися і ваші думки, і ви не відхилилися від простоти й чистості, що в Христі.

4 Коли бо хто прийде і буде проповідувати про Ісуса іншого, про якого ми не проповідували, або приймете іншого духа, якого ви не отримували, або іншу звістку, якої ви не отримували, то радо терпіли б ви те!

5 Та думаю я, що нічим не лишаюся позад попередніх апостолів.

6 Хоч і неук я словом, але не знаннями, та всюди в усьому ми виявлені поміж вами.

7 Чи я згрішив, себе впокорюючи, щоб підвищити вас, бо я Божу новину проповідував для вас даремно?

8 Оббирав я інші церкви, приймаючи від них на оплату служіння вам.