Пісні далекої Землі - Кларк Артур

Та не прохопись жодним словечком нікому. Це має бути цілковита таємниця!

— Звичайно, коханий.

Але її найближча подруга Маріон теж ридала на плечі свого коханця-землянина, тож їй слід було сказати…

…а Маріон поділилась доброю звісткою з Поліною… яка не могла не шепнути Світлані… а та — знов-таки конфіденційно — розповіла Крістал.

А Крістал була дочка президента.

42. Уцілілий

"Справа ця аж надто неприємна, — подумав капітан Бей. — Адже Оуен Флетчер — людина хороша; я ж сам схвалив його призначення. Як він міг таке скоїти?"

Жодне пояснення, мабуть, не буде задовільне. Якби він не був сабра і не кохав ту дівчину, цього, мабуть, і не сталося б. Який термін означає сукупну дію двох чи більше чинників? Син… — ах, так: синергія. І все ж він не міг позбутися відчуття, що тут уплутані ще якісь чинники, опріч згаданих, але про них, либонь, він не дізнається ніколи.

В його пам'яті зринули слова Келдора — той завжди знаходив влучний вислів на кожен випадок — коли одного разу вони розмірковували над психологічним кліматом в екіпажі:

— Ми всі тут духовні каліки, капітане, визнаємо це чи ні. Жоден, хто пройшов крізь оті останні земні роки, не може лишитись чистеньким. І ми всі поділяємо однакове почуття провини.

— Провини? — спитав він тоді з подивом та обуренням.

— Так, хоч провина й не наша. Ми ж уцілілі — єдині вцілілі. А вцілілі завжди відчувають провину за те, що лишились живі.

То були неприємні слова, але вони можуть допомогти зрозуміти феномен Флетчера — та й багато іншого.

Ми всі — духовні каліки.

Цікаво, а в чому полягає твоє каліцтво, Мозесе Келдор, — і як ти долаєш його. Своє я знаю, і я спромігся використати його на благо своїх же побратимів-людей. Воно привело мене сюди, і я можу пишатися тим.

Може, колись у давні часи я став би диктатором чи полководцем. Замість цього я з успіхом виступав як Шеф континентальної поліції, як Головний комендант космодрому, і нарешті — як командир космічного корабля. Так мої диктаторські амбіції здійснилися в ідеалізованому вигляді.

Він підійшов до капітанського сейфа, до якого лише сам мав ключа, й просунув у проріз кодовану металеву пластинку. Дверцята плавно відчинились, там лежали паки паперів, медалі та сувеніри, а також маленький плаский дерев'яний футляр з викарбуваними сріблом літерами С.Б.

Коли капітан поклав футляр на стіл, то з радістю відчув добре знайоме збудження у стегнах. Відкривши кришку, втупився поглядом у блискучий інструмент влади, що лежав у своєму затишному оксамитовому ложі.

Колись цим збоченням хворіли мільйони. І звичайно воно було аж ніяк не шкідливе — а в примітивних суспільствах навіть корисне. І чимало разів змінювало хід історії — на краще чи на гірше.

— Знаю, тебе вважають фалічним символом, — прошепотів капітан. — Але ж ти ще й пістолет. Я використовував тебе раніше, можу використати й знову…

Погляд у минуле не міг тривати більше ніж частка секунди, однак охопив, здавалося, цілі роки. Він усе ще стояв біля столу, коли все згасло; але, хай на мить, уся ретельна праця психотерапевтів зійшла нанівець, і ворота пам'яті розчахнулись навстіж.

Він озирнувся з жахом — але водночас був зачарований видовищем тих шалених останніх десятиріч, які винесли на поверхню все найліпше та все найогидніше, що притаманне було людству. Він згадав, як ще молодим поліцейським інспектором у Каїрі вперше віддав наказ відкрити вогонь по збунтованому натовпі. Кулі мали лише вгамувати бунтівників, але двоє тоді загинули.

Що то був за бунт? Про це він так ніколи й не дізнався — стільки наплодилося в ті останні роки всіляких політичних та релігійних рухів. А ще то була плідна пора для суперзлочинців: вони не мали чого втрачати, не мали й майбутнього, щоб заглядати в нього, тож із готовністю йшли на будь-який ризик. Більшість із них були психопати, але декотрі — мало не генії. Він подумав про Джозефа Кіддера, який мало не вкрав цілий космічний корабель. Ніхто не знав, куди він потім подівся, й подеколи капітан Бей прокидався від жахного сну: "Тільки подумати, що один із моїх сплячих — то насправді…"

Примусове скорочення населення, цілковита заборона народжень після 3600 року, абсолютний пріоритет, який надавався розвиткові квантового двигуна та будівництву космічних кораблів класу "Магеллан", — всі ці утиски, а також і знання про неминучу приреченість, викликали такі стреси в суспільстві Землі, що здавалася дивом можливість бодай для когось уникнути долі, покинувши Сонячну систему.

Капітан Бей із захопленням і вдячністю згадав тих, хто самовіддано присвятив свої останні роки цій справі, про успіх чи невдачу якої їм так і не доведеться дізнатись.

Він знову побачив у своїй уяві останнього всесвітнього президента — Елізабет Віндзор, коли та, вкрай стомлена, але горда, покидала корабель після інспекційного огляду, повертаючись до планети, якій лишалось жити лічені дні. Втім, їй особисто судилося жити ще менше: бомба в її космольоті вибухнула якраз перед тим, як він мав приземлитися на космодромі Канаверал.

Кров усе ще холонула в капітанових жилах, коли він згадував це: адже бомба, як з'ясувалося, призначалась якраз для "Магеллана", і лише помилка з розрахунком часу врятувала цей корабель. Тепер можна було лише іронічно всміхнутися, згадавши, що відповідальність за цей замах узяли на себе обидва культи-супротивники…

Джонатан Колдуелл та його дедалі менша, але ще голосиста зграя прихильників проголошували з усе більшим відчаєм, що все буде гаразд, що Бог просто перевіряє людство, як колись перевіряв Іова. Попри те, що коїться із Сонцем, скоро, мовляв, усе повернеться до норми і людство буде врятовано — якщо тільки ті, хто не вірує в його милосердя, не викличе його гніву. Та й тоді Він може змінити вирок…

Культ "Волі Господньої" вірував якраз у протилежне. Нарешті прийшов Судний день, і ніяких спроб не слід робити, щоб уникнути його. Навпаки, його слід вітати, бо після Страшного суду ті, хто заслужив спасіння, житимуть у вічному блаженстві.

Таким чином, хоч і з цілком протилежних міркувань, обидва культи — як колдуелліти, так і ВОГи, дійшли однакового висновку: людська раса не повинна намагатись уникнути своєї долі. Тож усі космічні кораблі мають бути знищені.

То було, мабуть, щастя, що через своє гостре суперництво ці два культи не об'єднали зусиль хоча б заради мети, яку поділяли. Фактично, після загибелі президента Віндзор, їхня ворожість переросла у смертельний двобій. Розійшлися чутки — напевно породжені Всесвітньою службою безпеки, хоч Беєві колишні колеги ніколи цього не визнали, — що бомбу підклали ВОГи, а зіпсували часову програму колдуелліти. Популярною була й зовсім протилежна версія; одна з них цілком могла бути вірною.

Все це було історією, відомою лише йому та ще купці його товаришів; скоро вона зовсім піде в небуття. Але як дивно, що "Магелланові" знову, удруге загрожує саботаж.

У протилежність до ВОГів та колдуеллітів, сабри були вельми кваліфіковані фахівці, які не могли піддатися ніякому фанатизму. Через це вони могли створити серйозніші проблеми, але капітанові Бею здавалося, що він знає, як їх вирішити.

"Ти хороша людина, Оуене Флетчере, — подумав хмуро. — Але мені свого часу доводилося вбивати й кращих. А коли я не мав інших способів, застосовував і тортури".

Щоправда, насолоди від цього не відчував ніколи й неабияк пишався цим; втім, зараз існує ліпший спосіб.

43. Допит

І ось на "Магеллані" з'явився новий член екіпажу; передчасно пробуджений від свого глибокого сну, він намагався розібратися в складній ситуації — так само, як рік тому це робив пробуджений Келдор. Пробудили його, певна річ, лиш з огляду на надзвичайні обставини. Згідно з даними, закладеними до комп'ютерів, лише доктор Маркус Стейнер, колись на Землі головний науковець Всесвітнього Бюро Розслідувань, володів знаннями та уміннями, які, на жаль, необхідні були нині.

Там, на Землі, його часто запитували, чому він обрав собі такий фах, ставши професором кримінології. І він завжди відповідав однаково: "Бо єдиною альтернативою для мене було б стати злочинцем".

Майже тиждень пішов у Стейнера на те, щоб дещо модифікувати стандартне енцефалографічне обладнання корабельної клініки й перевірити комп'ютерні програми. Тим часом четвірка сабрів перебувала під домашнім арештом, вперто відмовляючись бодай деякою мірою визнати себе винними.

Оуен Флетчер мав не дуже веселий вигляд, коли дивився, як готуються до його допиту: надто вже багато в цьому було спільного з електричним стільцем та іншими знаряддями тортур, якими рясніла кривава історія Землі. Та доктор Стейнер швидко його заспокоїв з удаваною фамільярністю досвідченого слідчого:

— Нема чого турбуватись, Оуене: обіцяю, що ти нічого не відчуєш. Навіть не усвідомлюватимеш, які даси мені відповіді, — але сховати правду будеш неспроможний. Оскільки ти людина освічена, я тобі розповім, що саме збираюсь робити — не криючись. Як не дивно, такий підхід допомагає мені в роботі: подобається це тобі чи ні, але твоя підсвідомість довірятиме мені — й співробітничатиме зі мною.

"Що за нісенітниця, — міркував лейтенант Флетчер, — напевно ж він не гадає, що може мене так легко обдурити!" Та промовчав, коли сідав у крісло, а санітари закріпляли, не натягуючи, шкіряні ремені навколо його талії та передпліч. Він і не думав чинити опір: позаду переступали з ноги на ногу, уникаючи стрічатися з ним поглядом, двоє найкремезніших його екс-колег.

— Якщо хочеш пити чи до туалету, скажи одразу. Цей перший сеанс триватиме рівно годину; пізніше нам, можливо, потрібні будуть повторні, але коротші. Нам треба, щоб ти почувався розслаблено і зручно.

Коли зважити на обставини, останнє зауваження було надто вже оптимістичне, але всі, здавалося, сприйняли його всерйоз.

— На жаль, нам довелося поголити тобі голову, бо скальп-електроди не полюбляють волосся. І ще доведеться надіти тобі пов'язку на очі, бо інакше візуальна інформація все нам зіпсує… Тепер ти почнеш впадати у дрімоту, але будеш цілком притомним… Ми надамо тобі серію запитань, на які можливі лише три відповіді: "так", "ні" або "не знаю". Та відповідати тобі буде не потрібно: за тебе відповідатиме твій мозок, а закладена в комп'ютер трійковологічна система розпізнає його відповіді.

І не існує абсолютно жодної можливості, що ти нам збрешеш: будь ласка, спробуй! Повір мені, цей прилад винайшли найсвітліші уми Землі — й навіть вони ніколи не спроможні були його обдурити.