Пісні далекої Землі - Кларк Артур

Та його хвилює, що незадоволення може розповсюдитися на решту екіпажу.

Тож він докладає зусиль, щоб прискорити спорудження щита. Тепер, коли відпрацьовано цілковиту автоматизацію виробництва й доставки і все йде гладко, ми плануємо замість одного робити два підйоми на добу. Якщо це вдасться, ми зможемо покинути Талассу за чотири місяці. Це ще не було оголошено, але сподіваюсь, що ніхто не протестуватиме — ані "нові талассіани", ані будь-хто інший.

А тепер про іншу справу, яка може здатися просто дурницею, але мене захопила. Пам'ятаєш, як ми, коли тільки стрілися, полюбляли читати одне одному різні художні твори? То був справді дивовижний спосіб пізнання, як жили та що відчували люди багато тисячоліть тому — задовго до того, як з'явилися сенсорні чи навіть відеозаписи…

Одного разу ти прочитала мені — хоч на рівні свідомої пам'яті я це давно забув — розповідь про високу гору в Африці з дивним ім'ям Кіліманджаро. Я поцікавився в корабельних архівах і тепер розумію, чому вона так мене переслідувала.

На великій висоті, вище снігової лінії, в цій горі була печера. А в тій печері лежало заморожене тіло великої хижої кішки — леопарда. Як це сталося, повито таємницею: ніхто сном-духом не відав, що міг робити леопард на такій височині, так далеко від своєї звичної території.

Знаєш, Евелін, я завжди пишався — чимало хто казав "хизувався" — своєю інтуїцією. Що ж, здається, дещо подібне відбувається й тут.

Вже неодноразово тут бачили — знов-таки далеко від природних місць проживання — велику й сильну морську тварину, а нещодавно її вперше спіймали. Це різновид гігантських ракоподібних, на зразок морських скорпіонів, що колись населяли земні океани.

Ми не певні, чи обдаровані вони розумом, та й подібне питання, може, взагалі нісенітне. Але, поза сумнівами, це високоорганізовані суспільні тварини з примітивними технологіями — хоч цей термін щодо них, мабуть, надто сильний. Наскільки нами виявлено, вони показують не більші здібності, ніж бджоли, мурашки чи терміти, але масштаби дій у них зовсім інші й вражаючі.

А найважливіше з усього — що вони відкрили для себе метал, хоч використовують його, здається, лише для прикрас, а єдиним джерелом постачання є крадіжки в талассіан. І такі випадки вже не раз зафіксовано.

Той недавно спійманий скорп уповз каналом прямісінько до серцевини нашої морозильної фабрики. Як досить наївно припустили, то він зробив у пошуках їжі. Але її було вдосталь там, звідки він прийшов, — принаймні за п'ятдесят кілометрів звідти.

Хотів би я знати, чому потрапив і що робив той скорп так далеко від дому; гадаю, відповідь на це питання була б вельми важлива для талассіан.

Цікаво, чи знайдемо її раніше, ніж розпочнеться моя предовга сплячка до Сагана-2.

40. Конфронтація

Тієї ж миті, як капітан Бей увійшов до кабінету президента Фаррадайна, він зрозумів, що не все гаразд.

Звичайно Едгар Фаррадайн вітав його по імені й одразу діставав карафку з вином. Цього ж разу капітан не почув "Сірдар", не побачив вина, зате йому було хоч запропоновано стілець.

— Щойно до мене надійшли деякі невтішні відомості, капітане Бей. Якщо не заперечуєте, я хотів би, щоб до нас приєднався прем'єр-міністр.

Це було, як на капітана, вперше, що президент одразу взяв бика за роги — про яке питання не йшлося б — і також уперше, що разом з Фаррадайном мав бути прем'єр.

— У такому разі, пане президент, чи можу я попросити посланника Келдора, щоб він теж до нас приєднався?

Президент, повагавшись якусь мить, відповів ствердно. Капітан з полегшенням побачив на його обличчі якусь тінь усмішки, начебто на знак визнання цих тонкощів дипломатичного етикету. Можна переважати запрошених рангом, але не чисельністю.

Прем'єр-міністр Бергман, як відав достеменно капітан Бей, являв собою реальну владу за спиною президента. За прем'єром стояв кабінет міністрів, а за кабінетом — Джефферсонівська Конституція. Така система з успіхом функціонувала протягом останніх кількох століть, хоч капітан Бей мав передчуття, що подібна рівновага збережеться недовго: стануться чималі зміни.

Келдора знайшли швидко в покоях пані Фаррадайн, яка на ньому, як на морській свинці, випробувала свої ідеї щодо переоздоблення президентського особняка. За кілька секунд з'явився й прем'єр-міністр з непроникним, як завжди, виразом обличчя.

Коли всі посідали, президент, склавши руки, відкинувся назад у своєму пишному кріслі-каталці й звинувачувально поглянув на гостей.

— Капітане Бей, докторе Келдор, ми отримали певну інформацію, яка нас надто схвилювала. Ми бажаємо знати, чи міститься правда в повідомленні, що нині ви намагаєтесь закінчити свою місію тут — а не на Сагані-2.

Капітан Бей відчув величезне полегшення — а відтак одразу роздратування: адже це свідчило про порушення інформаційної безпеки. Він сподівався, що талассіани ніколи не дізнаються про ту петицію та про Корабельну Раду, хоч, певно, чекати таке було занадто оптимістичним.

— Пане президент, пане прем'єр-міністр, якщо й дійшли до вас подібні чутки, я можу вас запевнити, що в них немає ні зернятка правди. Навіщо б це нам щодня піднімати нагору по шістсот тонн льоду для відбудови нашого щита, як ви гадаєте? Чи завдавали б ми собі такого клопоту, якби планували лишитися тут?

— Можливо. Якщо з якихось причин ви змінили свої плани, то навряд чи станете припиняти налагоджені операції, ризикуючи викликати наші підозри.

Це швидке заперечення шокувало капітана: він явно недооцінив цих милих людей. Тоді зрозумів, що вони — або їхні комп'ютери — вже заздалегідь, мабуть, проаналізували всі можливі варіанти.

— Щира правда. Але я хотів би вам сказати — хоч це рішення конфіденційне і ще не оголошене, — що ми плануємо подвоїти продуктивність праці, аби швидше закінчити відбудову щита. Тобто плануємо не тільки не залишитись тут, а, навпаки, розпрощатися з вами якомога раніше. Я сподівався повідомити вас про це за сприятливіших обставин.

Навіть прем'єр не зміг повністю приховати свій подив, а президент навіть не намагався. Не чекаючи, доки вони прийдуть до тями, капітан Бей продовжив наступ:

— І з вашого боку було б справедливо, пане президент, коли б ви подали нам докази цього… звинувачення. Бо інакше як ми маємо його спростовувати?

Президент глянув на прем'єр-міністра. Прем'єр-міністр глянув на гостей:

— Боюсь, це неможливо. Адже це виявить наші джерела інформації.

— Тоді ми з вами зайшли в глухий кут. Ми не зможемо вас переконати, доки насправді не відлетимо — згідно з переглянутим графіком, за сто тридцять діб віднині.

Настала глибокодумна похмура тиша; тоді Келдор промовив:

— Чи можу я коротко поспілкуватися з капітаном віч-на-віч?

— Звичайно.

Коли вони вийшли, президент спитав у прем'єра:

— Чи правду вони кажуть?

— Келдор брехати не стане, цього я певен. Але, можливо, він не знає всіх фактів.

Вести далі дискусію не було часу, бо представники землян повернулися перед очі своїх звинувачів.

— Пане президент, — сказав капітан, — доктор Келдор та я згодні в тому, що нам слід депрощо вам розповісти. Ми сподівалися, що вдасться це не розголошувати — бо річ не дуже приємна і, як ми вважали, вже вирішена. Та, можливо, ми помиляємось, і в такому випадку не виключено, що потребуватимемо вашої допомоги.

Він дав короткий огляд перебігу подій, які передували Раді, і наступних, а на закінчення сказав:

— Якщо бажаєте, я готовий показати вам записи. Нам нема чого приховувати.

— Обійдемося, Сірдаре, — мовив президент, який наче скинув з плечей величезний тягар. Прем'єр-міністр, проте, ще не міг потамувати занепокоєння:

— Е-е… хвилиночку, пане президент. Це не спростовує отриманих нами повідомлень. Вони ж були дуже переконливі, як пам'ятаєте.

— Не йму сумніву, що капітан зможе все пояснити.

— Тільки коли скажете мені, про що йдеться.

Настала ще одна пауза, після чого президент потягнувся за карафкою з вином.

— Спочатку хильнемо трохи, — бадьоро проголосив він, — а вже тоді я вам скажу, як ми дізналися.

41. Розмова на подушці

Все пройшло дуже гладко, мовив собі Оуен Флетчер. Звичайно, наслідки голосування принесли йому деяке розчарування, хоч він сумнівався, наскільки точно вони відображали розкид думок на борту корабля. Адже він проінструктував двох своїх товаришів-співзмовників, аби вони голосували проти, щоб не розкрити справжньої чисельності — досі мізерної — "нових талассіан".

А от що робити далі, становило, як завше, проблему. Він був інженер, а не політик — хоча швидко схилявся до того, щоб стати ним — і вже не бачив способу залучити нових прибічників, ховаючись у тінь.

Залишалось тільки дві альтернативи. Перша й найлегша — покинути корабель перед самим відльотом, тобто просто зникнути. Капітан Бей буде надто зайнятий, щоб полювати за ними — навіть коли матиме такий намір, — а їхні друзі-талассіани надійно сховають їх до відльоту "Магеллана".

Але це буде подвійним дезертирством — нечуваним у тісній сабрівській громаді. Бо довелося б покинути своїх сплячих колег — а серед них були його власні брат та сестра. Що подумають вони про нього три століття по тому, прокинувдиись на чужому Сагані-2, коли дізнаються, що він міг відчинити для них двері Раю, але не зробив цього?

Та зараз час працює не на його користь: усі ці комп'ютерні моделювання прискорених графіків підйому несли тільки загрозу його планам. Хоч із своїми друзями він цього навіть не обговорював, альтернативи активним діям він не бачив.

Та йому весь час муляло слово "саботаж".

Роза Кілліан ніколи не чула легенди про Далілу, і порівняння з нею викликало б у дівчини жах. Вона була проста, дещо наївна північанка, захоплена — як і чимало інших юних талассіанок — чарівними посланцями Землі. А її любовний зв'язок з Карлом Бозлі був породжений першим глибоким почуттям кохання, якого зазнав і він.

Вони обоє були пригнічені самою думкою про розлуку. Й однієї ночі, коли Роза ридала на Карловому плечі, він уже не в змозі був дивитися на її страждання.

— Обіцяй, що не скажеш жодній живій душі, — сказав він, гладячи пасма її волосся, що розкинулись на його грудях. — Маю для тебе приємну новину. Це велика таємниця — ще ніхто про це не відає. Наш корабель нікуди не полетить. Ми всі залишаємось тут, на Талассі.

Роза від подиву мало не впала з ліжка.

— Може, ти кажеш це тільки для того, щоб мене заспокоїти?

— Ні, це правда.