Білий пароплав - Айтматов Чингіз

Ну, хіба це торгівля? Продавець плюнув услід жінкам і заходився збирати розкидані товари, щоб сісти за кермо й поїхати. І в цю мить він помітив хлопчика.

— Ти чого, вухатий? — спитав він. У хлопчика були відстовбурчені вуха, тонка шия й велика кругла голова.— Купити хочеш? То скоріше, а то зачиню. Гроші є?

Продавець питав так, аби спитати, але хлопчик відповів шанобливо:

— Ні, дядю, грошей немає,— і похитав головою.

— А я гадаю, що є,— з удаваним недовір'ям спроквола вимовив продавець.— Ви ж тут усі багачі, тільки прикидаєтесь бідняками. А в кишені в тебе що, хіба не гроші?

— Ні, дядю,— як і раніше, щиро й серйозно відповів хлопчик і вивернув драну кишеню. (Друга кишеня була наглухо зашита).

— Виходить, розгубив ти свої гроші. Пошукай там, де бігав. Знайдеш.

Вони помовчали.

— Ти чий будеш? — знову став розпитувати прода-вець.— Діда Момуна, чи що?

Хлопчик кивнув у відповідь,

— Онук його?

— Еге.— Хлопчик знову кивнув.

— А мати де?

Хлопчик нічого не сказав. Йому не хотілося про це говорити.

— Зовсім вона не дає звістки про себе, твоя мати. Сам не знаєш, чи що?

— Не знаю.

— А батько? Теж не знаєш? Хлопчик мовчав.

— Що ж це ти, друже, нічого не знаєш? — жартома дорікнув йому продавець.— Ну, гаразд, якщо так. Держи,— він добув жменю цукерок.— І будь здоров.

Хлопчик засоромився.

— Бери, бери. Не затримуй. Мені їхати пора. Хлопчик поклав цукерки в кишеню й намірився було

бігти за машиною, щоб провести автокрамницю на дорогу. Він покликав Балтека, страшенно лінивого, кудлатого пса. Орозкул усе погрожував застрелити його — навіщо, мовляв, тримати такого собаку. Та дід усе просив не поспішати: треба, мовляв, завести вівчарку, а Балтека завезти кудись і там лишити. Балтекові байдуже було до всього,— наївшись, спав, а голодний завжди підлизувався до кого-небудь, до своїх і чужих без розбору, аби тільки йому щось кинули. Отакий він був, пес Балтек. Та іноді він а нудьги бігав за машинами. Щоправда, недалеко. Тільки розженеться, потім раптом повернеться і потрухикає додому. Ненадійний собака. Але все ж таки бігти з собакою у сто разів краще, аніж без собаки. Який не є, а все ж собака...

Нишком, щоб не побачив продавець, хлопчик кинув Балтекові одну цукерку. "Гляди,— попередив він пса.— Довго будемо бігти". Балтек повискував, хвостом помахував — чекав ще. Але хлопчик не зважився кинути