Утопія - Мор Томас

Річ у тім, що під час нашого плавання ця книга, якою ніхто не цікавився, потрапила до мавпи, а вона, пустуючи й граючись, повиривала там і сям декілька сторінок і подерла їх. Із авторів граматик у них є тільки Лас-каріс41, бо Федора42 я не привіз із собою; із словників мають лише Гесіхія 43 і Діоскоріда 44. УТОІІІІЇЦЯМ дуже по-

добаються твори Плутарха 45, захоплюються вони дотепами й витонченим стилем Лукіана 46. З поетів у них є Аріс-тофан47, Гомер48, Евріпід49 і Софокл50, надрукований дрібним шрифтом Альда51; з істориків — Фукідід 52 і Ге-родот53 ; є також Геродіан54. Мало того, мій товариш Тріцій Апінат 55 привіз із галузі медицини декілька невеликих творів Гіппократа 66 і "Мале мистецтво" Галена 57. Ці книги вони дуже цінують. Хоч, порівняно з іншими народами, утопійці відчувають далеко меншу потребу в медицині, все ж вона ніде не знайшла більшої пошани саме тому, що знання медицини вони цінують урівень з найкращими й найкориснішими галузями філософії. Досліджуючи за допомогою філософії таємниці природи, вони вважають, що не лише зазнають від цього незвичайної насолоди, а й здобувають прихильність її творця й правителя. На їхній погляд, він, подібно до того, як це роблять інші майстри із своїми творами, відкрив перед людиною будову цього світу для оглядання і споглядання (одну лише людину він зробив здатною для такого подиву). Тим-то йому по душі більше допитливий і вдумливий спостерігач, шанувальник його творіння, ніж той, хто, мов нерозумна тварина, байдуже і по-дурному нехтує таким величним і гідним подиву видовищем.

Тому природні здібності утопійців, підсилені науками, напрочуд яскраво виявляються у винаходах, які можуть допомогти якимсь чином створенню життєвих вигод. Проте двома винаходами вони зобов'язані нам, а саме: друкарством та виробництвом паперу, але й у цьому відношенні вони мають неабиякі заслуги. Хоч ми й показали їм літери, надруковані Альдом в паперових книгах, і розповіли, з чого виготовляється папір та про можливість друкувати на ньому літери, однак не зуміли як слід це пояснити, бо ніхто з нас достоту не тямив ні в одному, ні в другому. Але вони самі вмить проникливо зметикували, що і як. Досі вони писали на шкірі, корі та папірусі, а тепер невідкладно спробували виготовляти папір і друкувати літери. Щоправда, спочатку це в цих пе дуже виходило, проте невдовзі після неодноразових спроб вони досягли помітних успіхів у книгодрукуванні й у виготовленні паперу, настільки вражаючих, що якби в утопійців були інші грецькі книги, то вони мали б удосталь їх копій. А тепер у них з грецької літератури немає більше від того, що я вже згадав, але ті твори, які в них є, вони зуміли розмножити за допомогою друку в багатьох тисячах копій.

4* 83

Утопійці доброзичливо приймають кожного, хто приїжджає до них оглянути їхню країну, особливо того, хто відзначається винятковим талантом або ж знанням багатьох країн, здобутим у далеких подорожах. З цієї причини й наш приїзд був їм приємний. Вони з цікавістю слухають, що діється скрізь у світі. Зрештою, заради торгівлі не дуже часто до них причалюють кораблі. Бо що можна привозити їм, крім заліза? Адже золото й срібло кожний волів би радше вивезти з Утопії. Те, що треба вивозити від них, вони вважають за краще вивозити самі, ніж надавати це право іншим. Бо зацікавлені в тому, щоб докладніше пізнати навколишні народи, та й не втратити досвіду й навиків у мореплавстві.

Про рабів

Рабами утопійці не вважають ні військовополонених (крім тих, кого вони самі взяли в бою у полон), ні дітей рабів, ні, нарешті, тих, кого можна купити в інших народів як рабів. Але вони перетворюють на рабів тих, хто в них заплямується ганебним злочином, або тих, хто в чужоземних містах був засуджений до страти за вчинене ним тяжке злодіяння. Такого роду рабів у них найбільше, бо багатьох з них утопійці купують іноді за дешеву ціну, а частіше одержують безплатно. Усі раби постійно перебувають на роботі, до того ж закуті в кайдани. До рабів —г-своїх земляків, утопійці ставляться суворіше: вони, на їхню думку, є гіршими злочинцями і через те заслужили більшої кари, бо не змогли себе втримати від злочинності, хоч прекрасне виховання належно підготувало їх до чесного життя.

Інший рід рабів становлять працьовиті и бідні трудівники з іншої країни, що приїжджають в Утопію і доброхіть віддають себе в рабство. До них утопійці ставляться доброзичливо й поводяться з ними майже так само м'яко, як з громадянами, лише з тією різницею, що дають їм трохи більше роботп, до якої ті звикли. КОЛИ хтось з нпх хоче виїхати, що трапляється рідко, того не затримують проти волі і не відпускають з порожніми руками.

Хворих, як я сказав, утопійці доглядають дуже дбайливо й докладають усіх зусиль, щоб вернути їм здоров'я за допомогою ліків або відповідної їжі. Мало того, хворих на невиліковні недуги вони втішають як можуть: сидять біля них, розмовляють з ними, подають усіляку допомогу. Зрештою, коли хвороба не лише невиліковна, а й спричиняв постійні страждання, тоді священики й службові особи переконують хворого, що оскільки він уже неспроможний впоратися з будь-якими життєвими обов'язками, став тягарем для себе й інших і, так би мовити, пережив свою смерть, то йому слід не затягувати далі свою біду і погубу, а погодитися відважно вмерти 58, тому що життя для нього стало суцільною мукою. Цей вчинок його буде розумним, бо він смертю перерве не втіхи, а муки, до того ж його вчинок буде благочестивим і святим через те, що він послухається порад священиків, тобто тлумачів волі божої. Ті, кого вони перекопають, позбавляють себе життя добровільно: або голодуванням, або їх присипляють. Якщо ж невиліковно хворий хоче жити далі, то утопійці доглядають його з такою ж відданістю. Вони переконані, що відійти з життя в такий спосіб — це почесна смерть. Якщо ж хтось накладе на себе руку без згоди священиків та сенату, то його ніде не ховають і не спалюють, а із зневагою кидають у якесь болото.

Жінки виходять заміж не раніше вісімнадцяти років, а чоловіки одружуються, коли їм виповниться двадцять два роки. Якщо випадково виявиться, що юнак або дівчина до шлюбу перебували в любовному зв'язку, його і її суворо карають; їм не дозволяють одружуватись, хіба що правитель своєю милістю пробачить їм вину. Батько і мати сім'ї, в будинку яких стався цей ганебний вчинок, наражаються на велику ганьбу, тому що вони недобросовісно виконали свій обов'язок нагляду за дітьми. За цей вчинок утопійці карають дуже суворо, тому що турбуються про майбутнє наступного покоління. Адже якщо не утримувати людей від безладного любовного співжиття, то подружня любов рідко може з'єднати їх настільки, щоб вони прожили дружно все своє життя і терпіли всі труднощі, які воно приносить.

Далі. При виборі подружньої пари утопійці суворо й точно дотримуються, як нам здавалося, безглуздого й смішного звичаю. Річ у тім, що літня шановна матрона показує там женихові наречену — хай це буде дівчина чи вдова — голою, і, навпаки, якийсь поважний чоловік ставить перед дівчиною голого жениха. Коли ми зганили цей звичай і висміяли його як щось безглузде, утопійці, навпаки, не могли надивуватися неймовірній глупоті інших народів. Якщо йдеться про купівлю мула, кажуть вони, де треба витратити невелику суму грошей, люди бувають дуже обережні. Хоч мул і так майже голий, вони відмовляються його купити, поїш не знімуть з нього сідло і не стягнуть всієї збруї, щоб, мовляв, під цими покровами не було сховано якоїсь виразки. А при виборі дружини, який наперед має визначати щастя чи незгоди в їхньому сімейному житті, вони поводяться так безвідповідально, що всю жінку оцінюють лише по обличчю, яке не набагато більше за ширину долоні, в той час як решта тіла схована під одежею. Ось і одружується парубок, ризикуючи зробити своє життя нещасним, якщо потім помітить у дружини якусь разючу ваду. Адже не всі такі мудрі, щоб звернути увагу лише на вдачу. Зрештою, навіть мудреці не від того, щоб у їхніх жінок духовні прикмети поєднувалися з вродою. У всякому разі, під шатами може ховатися огидна потворність тіла, що здатна цілком відвернути серце чоловіка від жінки, коли вже не буде змоги її здихатись. Якби така бридота трапилася внаслідок якогось нещасливого випадку вже після одруження, то кожному треба коритися своїй долі, а взагалі закони не повинні допускати того, щоб хто-небудь до шлюбу потрапив у пастку. Подбати про це треба було тим більше, що утопійці — єдині із жителів тих країн, які задовольняються однією дружиною. Шлюб у них розривається дуже рідко й не інакше, як смертю; винятком буває перелюбство або нестерпна вдача. У цих двох випадках сенат дає ображеній особі право одружитися вдруге. Особа ж, винна в перелюбстві, приречена весь свій вік бути з тавром ганьби і в безшлюбності. Ні в якому разі не дозволяють покидати дружину проти її волі, якщо вона пі в чому пе провинилась, а тільки через те, що спіткало її якесь каліцтво. Вони вважають недопустимою жорстокістю покидати когось тоді, коли він особливо потребує втішення, і не виявити твердої п належної вірності до старості, яка приносить хвороби і сама є хворобою. Зрештою, іноді трапляється, що коли вдачі подружньої пари недосить схожі між собою й обидві сторони знаходять собі тих, з ким сподіваються жити щасливіше, ;*о, розлучившись за обопільною згодою, вони беруть повий шлюб. Але це можливе лише за згодою сенату, який пе допускає розлучень, поки його члени разом із своїми жінками не розглянуть справу якнайдокладнішо. Та й у цьому випадку справа не з легких, бо утопіііці знають, що легка надія на новий шлюб ніяк не сприяє зміцненню подружньої любові.

Порушників шлюбних узів карають тяжким рабством. Якщо обидві винні особи були одружені, то скривджені при бажанні можуть покинути перелюбників і взяти шлюб між собою або з ким захочуть. Але якщо хтось із скривджених і надалі любить свою половину, незважаючи на її недостойну поведінку, то закон не розриває шлюбу при наявності в скривдженого бажання супроводити засудженого на тяжкі роботи. Трапляється інколи, що розкаяння одного й щира відданість другого, викликавши співчуття правителя, повертають винуватцю волю.