Утопія - Мор Томас

Духу приписують ту приємність, яку породжує споглядання істини. Сюди ж належить приємний спогад про гарно прожите життя й непохитна надія на майбутнє блаженство.

Тілесні насолоди поділяються на два види. Перший — той, що дає почуттям очевидну приємність. Це буває тоді, коли відновлюються клітини, які використала внутрішня теплота, а відновлюються вони за допомогою їжі й питва. Інший вид насолоди має місце тоді, коли з тіла виводиться надмір чого-небудь. Це буває при очищенні нутрощів від калу, при пологах чи коли заспокоюємо сверблячку чуханням або тертям. Але інколи насолода постає незалежно від того, чи задоволено потребу членів нашого тіла, чи звільнено їх від страждань; тоді насолода лоскоче, вражає й приваблює до себе наші почуття якоюсь таємною активною силою; такої насолоди ми зазнаємо, наприклад, слухаючи музику.

Другий вид тілесної насолоди полягає, на думку утонійдів, у спокійному і врівноваженому стані тіла, тобто у вдоров'ї, не підірваному недугами. Справді, якщо людину не мучить ніякий біль, то здоров'я тішить її само собою навіть без участі насолоди ззовні. Щоправда, хоч насолода такого роду пе така помітна і не так відчутна, як непоборне прагнення їстп або пити, проте багато людей вважають здоров'я за найбільшу насолоду. Майже всі утопійці обстоюють погляд, що здоров'я — це велике благо, основа й передумова всіх радощів, бо тільки здоров'я забезпечує нам спокійні й бажані умови життя, без нього й мови не може бути про будь-яку насолоду. А такий стан, коли людина, щоправда, не страждає, але й не має здоров'я, утопійці називають швидше заціпенінням, ніж насолодою.

Після жвавого обговорення утопійці вже давно відкинули думку тих, що радили не вважати міцне й непорушне здоров'я за насолоду, мовляв, наявність насолоди можна відчути лише при дії зовнішнього чинника. І сьогодні майже всі вони погодились на тому, що здоров'я є основною умовою насолоди. Якщо, кажуть вони, з хворобою пов'язаний біль, який є такий невблаганний ворог насолоди, як хвороба — здоров'ю, то чому, в свою чергу, хороший стан здоров'я не може нас радувати? На їхній погляд, тут немає значення, чи ми скажемо, що хвороба є стражданням, чи страждапня — супутником хвороби, все ж наслідок в обох випадках той самий. Тому якщо здоров'я є само собою насолодою і неминуче породжує її, як вогонь створює тепло, то так чп інакше немає сумніву, що насолода супроводить тих, хто втішається здоров'ям. Крім того, коли ми їмо, кажуть вони, хіба тоді не відбувається боротьба здоров'я, яке почало занепадати. І їжа тут вірний помічник проти голоду. Коли ж здоров'я поступово міцнішає, то саме завдяки цьому ми відчуваємо ту насолоду, що додає нам бадьорості. Невже здоров'я, яке знаходить радість у боротьбі, не радітиме, здобувши перемогу? Невже, повернувши собі нарешті колишню силу, до чого вперто прагнуло впродовж довгої боротьби, воно зразу заціпеніє, замість того щоб пізнати свої переваги й оцінити їх як слід? Тим-то утопійці вважають, що твердження, начебто здоров'я не можна відчути, дуже далеке від правди. Хто, питають вони, будучи бадьорим, не почуває себе здоровим, якщо він справді здоровий? Невже хто-не-будь може перебувати в етапі такого заціпеніння або летаргії, що ие визнає, як дороге і втішне йому здоров'я? А що таке втіха, як не інша назва насолоди?

Утопійці високо цінують духовні насолоди, їх вони вважають першими й найголовнішими. Переважна частина духовних насолод походить, на їхній погляд, із вправ у чеснотах і свідомості бездоганного життя. З-поміж насолод, що їх дає нам тіло, пальму першості вони віддають здоров'ю, бо до смачної їжі й напоїв, а також до всього, що може дати нам чуттєву насолоду, ми повинні прагнути, але лише заради здоров'я. Усе це приємне само собою, але настільки, наскільки воно протидіє недузі, яка непомітно підкрадається. Тому мудра людина скоріше буде уникати хвороб, ніж звертатися до лікарів, радше буде приборкувати біль, аніж шукати втішепня в людей. Тому краще обходитися бел нікчемних насолод, ніж бути на поводі в них. Але якщо хтось все-таки вважає, що насолоди такого роду дають йому задоволення, то неодмінно повинен погодитися, що він лише тоді ночуватиме себе найщасливі-шим, коли доведеться йому впродовж життя постійно відчувати голод, спрагу, сверблячку й заспокоювати їх їдою, питвом, чуханням та натиранням. Хто, однак, не бачить, що таке життя не тільки огидне, а й жалюгідне? Певна річ, ці насолоди найнікчемніші із усіх, оскільки найменш чисті. Вони ніколи не з'являються інакше, як у супроводі протилежних прикрощів. Так, з насолодою від їди пов'язаний голод, причому в нерівній мірі; чим настирливіше почуття голоду, тим воно довше триває: воно виникає раніше від насолоди і зникає лише одночасно з її припиненням. Так ось такі насолоди, як гадають утопійці, не слід дуже цінити, хіба що настільки, наскільки вони конче потрібні. Все ж утопійці радіють і цим насолодам, безмежно вдячні природі, яка, мов добра мати, з найніжнішою ласкою вабить своїх дітей навіть до того, що треба виконувати постійно з необхідності. Справді-бо, як гидко було б жити, якби як і інші хвороби, що рідше нам дошкуляють, так і нестерпне відчуття голоду та спраги довелося б нам заспокоювати прийманням отрут і гірких ліків.

Утопійці дбайливо бережуть красу, силу, моторність, як особливо цінні й приємні дари природи. Мало того, природа так уже влаштувала, що ті пасолоди, яких ми зазнаємо за посередництвом слуху, зору та нюху, стали виключно властивістю і особливістю людини, бо жодне інше живе створіння не дивується предпвній будові й красі всесвіту і не насолоджується приємними запахами (у тварин нюх

служить лише для того, щоб розпізнати потрібну їжу), а також не відчуває різниці між гармонійними і негармонійними сполученнями звуків — все це, підкреслюю, утопійці розглядають як якусь приємну приправу до життя. У всьому цьому дотримуються такого правила: менша насолода не повинна стояти на заваді більшій, насолода не повинна породжувати будь-яке страждання, яке, за їхніми словами, є неминучим наслідком бридкої насолоди. Далі, вони вважають, що з погордою ставитися до краси, ослабляти силу, перетворювати свою проворність у лінощі, виснажувати тіло постами, шкодити здоров'ю, нехтувати різними принадами природи є ознакою вершини безумства, жорстокості щодо себе самого й неймовірної невдячності щодо природи. Це значить відрікатися від усіх її доб-родійств і відмовлятися від своїх зобов'язань перед нею. Це можна сяк-так зрозуміти, коли хтось робить таке, нехтуючи своїми вигодами заради невсипущої турботи про добро інших чи суспільства взагалі, сподіваючись одержати за свою пожертву більшу нагороду від бога. Інакше було б безглуздям мордувати себе самого без користі для кого-небудь задля примарної доброчинності або для того, щоб мати силу легше переносити нещастя, які, можливо, ніколи й не прийдуть. Такі їхні погляди на доброчесність і насолоду. Вони вірять, що коли релігія, послана з неба, не вселить людям чого-небудь святішого, то з допомогою людського розуму не можна знайти нічого правдивішого. Розглядати, чи їхні погляди правильні, чи ні, нам не дозволяє час та й немає потреби. Ми поставили перед собою завдання лише розповісти про звичаї утопійців, а не захищати їх. У всякому разі, яким би не був їхній державний устрій, я твердо переконаний: ніде немає кращого суспільства й щасливішої держави.

Тілом утопійці моторні й бадьорі; сили мають більше, ніж можна чекати від їхнього зросту,— хоч він ніяк не малий. Незважаючи на те, що земля в них не скрізь урожайна й клімат недосить здоровий, вони захищають себе від шкідливих атмосферних впливів поміркованістю в їжі, а родючість грунту намагаються поліпшити кращим обробітком. Внаслідок цього у жодного народу немає більшого врожаю та приплоду худоби; тут люди довговічні, наражені на менше число хвороб. Можна там спостерігати, що не лише хлібороби старанно виконують свої звичні роботи, щоб своєю вмілою працею допомогти землі малородючій. Далі, там можна побачити, що люди вручну викорчо-

4 а-і&з 81 вують ліс в одному місці, а насаджують в іншому. У цих випадках ідеться не лише про родючість грунту, а й про облегшення перевозки; щоб дрова були ближче до моря або до самих міст, бо перевозити хліб з віддалених місцевостей сухопутним шляхом набагато легше, ніж дрова. Утопійці — народ привітний, життєрадісний, здібний, охочий до дозвілля, а коли треба, досить звиклий до виснажливої праці. Зрештою, в інших відношеннях утопійці не заповзятливі. Зате в розумових заняттях невтомні.

Коли утопійці дізналися від нас про грецьке письменство й науку 38, то з дивовижною наполегливістю старались ознайомитись з ними в нашому викладі. Що ж до латинського письменства 39, то, як ми помітили, воно не дуже припало їм до вподоби. Так, ми почали з ними читати по-грецькому радше для того, щоб виконати їхнє бажання, ніж у надії, що з цього що-небудь вийде. Але досить нам було трохи продовжати заняття, як старанність утопійців переконала нас у тому, що наша праця не пішла намарно. Вони легко відтворювали букви, правильно вимовляли звуки, дуже швидко запам'ятовували слова, надзвичайно точно їх перекладали, так що ми були вкрай вражені їхніми успіхами. Щоправда, переважну більшість з них становили ті, хто не лише самохіть узявся за вивчення грецької мови, а й за наказом сенату. Були це люди зрілого віку, вибрані з-поміж найздібніших учених. Минуло несповна три роки, і вони чудово засвоїли мову: вільно читали твори кращих письменників, хіба що цьому на перешкоді ставало спотворення тексту. Вони легко оволоділи грецькою мовою, припускаю, тому, що вона до деякої міри споріднена з їхньою. Я підозрюю, що цей народ походить від греків, бо в їхній мові, зрештою, близькій до перської, зберігаються деякі сліди в назвах міст і службових осіб. Коли я вибирався у четверту подорож, то взяв з собою на корабель замість товару чималу паку книжок, оскільки твердо вирішив краще не вертатися ніколи, ніж надто скоро. Отож від мене вони одержали в подарунок багато творів Платона, ще більше — Арістотеля, а також книгу Те-офраста про рослини 40, на жаль, пошкоджену в багатьох місцях.