Брехня - Надія Борзакова

- І я люблю тебе, тату.

Рука Артема була такою ж холодною, як і моя. Відрослий чубчик впав йому на лоб, і чоловік відкинув його назад. Поклав мою руку собі на лікоть, і ми стали перед ведучим. Він почав говорити, але я ледь слухала. Ледве помічала, що ми з Артемом не самі під цим синім небом.

Коля підніс мініатюрну атласну подушечку, Артем взяв з неї кільце і надів мені на палець. Я зробила те ж саме, ми взялися за руки і повернулися обличчям один до одного.

 - Я полюбив тебе, коли вперше глянув в твої очі кольору ночі, - промовив Артем тремтячим голосом. - В той момент ти стала сенсом мого життя. Я завжди буду поруч, завжди буду любити, оберігати і захищати тебе.

- Коли ми разом, я ..., - краєм ока я помітила якийсь рух і обернулася. І відштовхнула Артема за мить до того, як повислу тишу розірвав гуркіт пострілу. Оглушливий, страшний, неможливий тут, на оповитому щастям острівці. Напевно, саме тому мені стало настільки боляче. Через такий жахливий кошмар, що увірвався в нашу з Артемом казку. 

У грудях ніби стався вибух. Я не могла дихати, в очах темнішало. Тканина корсажа сукні просочувалась чимось теплим. Крики навколо злилися в нерозбірливу какофонію звуків. Небо над головою. Небо в його очах. І темрява, в якій немає болю.