Заборонений плід - Валерія Дражинська

Звичайна тактика всіх слабовільних гаденят - перед тим, як зізнатися у скоєному, спочатку спробувати будь-якими способами себе виправдати, натиснути на жалість, провину або, на що завгодно, аби врятувати свою дорогоцінну дупу. Задушити хочеться, але покарання цих двох чекає крутіше. 

- Він завжди так беззаперечно тебе слухається?

- Так. Його участь у цьому проєкті залежить тільки від мене. Він робить усе, що я йому скажу, - каже з нотками гордості.

- Тепер зйомки фільму продовжаться без вас двох, - поставивши крапку в розмові, збираюся повернутися в каюту Жені, але мене зупиняє тупе запитання.

- Що ти маєш на увазі?

- Пацан, ти хіба не розумієш, що буває за умисне заподіяння шкоди здоров'ю? - глузливо підводжу одну брову.

- Батько не дозволить мені нашкодити! - інтерпретація банальної фрази всіх мажорів будь-якої національності змушує мене вишкіритися в самовпевненій усмішці.

- Ага!

Для мене засадити цих ушльопків легка справа. Навіть впливових боржників напружувати не доведеться.

У Жені я проводжу залишок ночі. Просто сиджу в кріслі навпроти ліжка, милуючись досконалим, безтурботним обличчям. Забрати її собі я намірився ще до події. І сьогоднішній приголомшливий страх втратити свою дівчинку остаточно переконав мене в правильності прийнятого рішення. Мене не хвилював моральний бік нашої ситуації. Так само, як і пересуди суспільства. Була важлива лише Женя.

Ще коли вперше подивився на неї як на жінку, машинально в голові вибудував геніальний за своєю простотою план нашого об'єднання з найменшими втратами і максимальною користю. Мізки видали непотрібну на той час інформацію на автоматі. Тоді я не збирався пов'язувати своє життя із закоханою в мене рудою бестією. У мене вже було сформовано бачення свого майбутнього до останнього пазла. Жені там місця не було. Нічого змінювати не збирався. Мене все влаштовувало. І тоді я навіть уявити не міг, що після довгих метань і мук все ж здамся на волю переможця. Точніше, переможниці. І всі ціннісні орієнтири розсипалися перед бажанням бути з однією конкретною особою.

Мої роздуми перериває їхня головна героїня. Женя прокинулася та здивовано дивилася на мене. Я для неї тут явно чужорідний предмет.

- Як ти почуваєшся? - запитую тихо.

- Нормально! - як же мене бісить це її вічне "нормально", але спалах роздратування перекриває ворушіння в штанях, від сексуально хрипкого голосу.

Реакція на Женю в мене прямо протилежна ніж на Інгу, де переважає повний штиль. Навіть неадекватні примхи та витівки нареченої сприймаються мною абсолютно спокійно. А від будь-якої дії Жені всередині все вирує. Вона лише однією своєю присутністю руйнує всі мої блоки. З нею поруч із величезними труднощами вдається зберігати зовнішню незворушність.

- Щось болить? - намагаюся знову.

- Ні, - відповідає поспішно, - А що ти тут робиш?

- Ти пам'ятаєш, що сталося? - ігнорую її запитання - до відповідей вона поки що не готова.

- Так! - голос, тон, вираз обличчя - повний спокій.

- Гаразд, - встаю, - Збирайся. Я викличу вертоліт. Ми повертаємося на віллу. За півгодини зайду за тобою.

Наша з Інгою каюта на перший погляд порожня. Але в душі чути шум води. Сідаю на ліжко і, відкривши ноутбук, беруся вирішувати нагальні проблеми. Захопився настільки, що не помітив появу Інги.

- Де ти був усю ніч? - голос звучить з ображеною претензією.

Втомлено підняв на неї погляд. Вона стоїть в одному рушнику. Красива, ефектна. Розумна, терпляча, розуміюча. Мрія будь-якого чоловіка. Але... не моя! Вона стала лише однією зі складових мого розпланованого майбутнього. Не більше. Розмова має бути важка. Але до повернення на віллу потрібно все прояснити. Чи шкодую я про щось? Ні! Як ніколи впевнений у своєму рішенні. Знаю, що Інга мене любить, ось тільки навіть елементарної жалості до неї немає. Занадто часто я вибирав її та зручне успішне майбутнє в обхід своєї дівчинки. Роблячи їй боляче. Як боягуз ховав голову в пісок. Заперечував очевидне. Стоп!

- Я в душ! Коли вийду, нам потрібно буде поговорити. А поки збирайся. Ми відлітаємо.