Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Середа

Олексій

Вчора Мар'яна їздила з Лерою вибирати сукню для весілля. На чому вони там зупинилися, мені знати не належить. Але Лера подзвонила і докладно описала, які прикраси потрібні. Заскочу до ювелірного сьогодні та підберу. Взагалі краще це, напевно, з Лерою зробити. Треба подзвонити та домовитися. Сподіваюся, Фролов мене не прирівнює. Зітхаю. Потрібно і Фролову зателефонувати, попередити. Що стосується Лери, він сприймає якось гостро. Боюся, що спочатку приб'є мене, а потім розбиратиметься. Скільки складнощів!

- Фролов, привіт! У мене тут рандеву з Лерою призначено, — ну не можу втриматися, щоб не подразнити друга.

- І…?

– Ну, я просто попереджаю.

- Про що? - ось дідько, провокує ж.

- Ну, ми з нею спочатку в ювелірну, потім може кави поп'ємо.

- І…?

- Тьху ти, і нічого! Відбій! - чую як Фролов ірже. Ось гад! Якби не Мар'яна, спецом би за Леркою почав загравати! Може Сивого підговорити? Він таке любить. І не вперше їм. Але щось мені підказує, що цього разу краще з Фроловим не жартувати.

Мар'яна

Перший шок вже минув, і в мене з'явилася хоч і слабка, але все-таки надія, що весілля пройде на найвищому рівні. Льоша справді талановитий організатор і вміє планувати, та перерозподіляти обов'язки.

Увечері на мене чекав не дуже приємний сюрприз — мої братики прочитали про наше весілля у світській хроніці. І приїхали, щоб особисто висловити своє невдоволення. І це було б не так страшно, якби на останній сторінці того ж видання якийсь особливо завзятий папараці не написав про причину такого поспішного весілля — мою вагітність.

Брати намагалися увірватися в будинок, і я змушена була, в прямому розумінні, рятувати їх. Вишколена Фроловим охорона ще не забула, як їм довелося відпустити мене з братиками після порятунку зі снігового полону. Вони тільки й чекали нагоду наваляти моїм бовдурам.

Надивившись якихось американських бойовиків, брати дочекалися, коли відчиняться ворота, пропускаючи одну з машин, і увірвалися на територію. Охорона їх відразу поклала в сніг, і для надійності трохи припечатала. Так принаймні звучав опис процесу, коли приїхав Льошка з Фроловим. Я сподівалася, що моїм братикам 15 хвилин полежати в снігу буде тільки корисно, хоч трохи охолонуть. Але виявилося з точністю до навпаки. До приїзду Льошки та Фролова вони вже були остаточно розлюченими, і навіть мені, яка звикла до їхніх... ее... прямолінійних висловлювань, деякі зауваження та пропозиції здалися недоречними. Льошка був тієї ж думки та попросив мене зайти до будинку. Ситуація була розжарена, і я вирішила не сперечатися, щоб не провокувати братів на ще більші дурниці.

- Нам треба поговорити із сестрою, — почула я голос Слави.

- Для цього треба було вдиратися на територію? Дзвінком користуватись вас батьки не навчили? - ось це Фролов сказав даремно. Але ж він не знав, що наші батьки загинули.

Мої Славки мовчки кинулися вбивати Фролова. Настав час мені втрутитися.

Миттєво я опинилася у вітальні в самому епіцентрі подій, і звично гаркнула:

- Стояти! - брати, та й вже навчений Льошка, тут же припинили всілякі рухи. Щоправда, не перестали зло виблискувати очима, але хоч не намагалися відновити спроби вбити одне одного. Один тільки Фролов усе намагався продовжити бійку, але Льошка його притримав і щось сказав пошепки. Фролов труснув головою і, звернувшись до Славиків, сказав, витираючи кров:

- Прошу вибачення, я не знав про загибель ваших батьків.

- Хлопчики, нумо пити чай, — нарешті втрутилася я.

– Мар'яно! Ми не за цим приїхали!

– Спочатку. Будемо. Пити. Чай. - Сперечатися більше ніхто не намагався.

Льошка допоміг мені накрити на стіл, не втримавшись, щоправда, від дрібної капості, вибравши найтендітніші на вигляд чашки. Я тільки трохи спохмурніла, і він відразу їх замінив на більш суттєвий посуд, шепнувши мені на вушко:

- Я замовлю металеві кружки для твоїх братиків.

- Дякую, дорогий, півлітрові бажано, – мило посміхаюся у відповідь.

Максимально намагаюся розтягнути чаювання, але всьому рано чи пізно приходить кінець, від третьої чашки чаю відмовилися всі.

Першим розпочинає розмову Стасик. Він традиційно у всіх суперечках із братами приймає мій бік.

– Мар'янка! Ми хотіли тебе привітати з майбутнім весіллям!

- І коли ти збиралася нам повідомити? – Славік ніколи не був дипломатом.

- За два дні будуть готові запрошення! Я планувала особисто вам їх привезти! - як можна безтурботніше повідомляю я братам, відчуваючи, як Льошка стискає мою руку під столом.

- Мар'яно, тут всякі чутки ходять... - Стасик намагається прояснити питання, що мучило братів.

- Ти вагітна?? - як завжди, Славік його перебиває.

- Так. І…? Я повнолітня, причому давно. Що вас напружує?

- Це було за взаємною згодою? - тепер уже я стискаю Льошкіну руку, закликаючи його зберігати спокій.

- Мар'яно, ми за тебе раді, дякую за чай, нам вже час, – несподівано Сява входить у розмову. - Вибач, ми не зможемо бути на весіллі, в нас гра.

– Гру перенесли. Завтра про це повідомлять офіційно, — коли Льоша говорив про таку можливість, я думала, що він жартує! І, переглянувши сьогодні розклад ігор, майже змирилася з тим, що моєї родини не буде на весіллі.

- Перенесли? Заради вашого весілля? – дивуються усі, навіть Фролов.

- Офіційно там якісь інші причини вказано, але так, я попросив перенести.

Здається, Льошка їх підкорив. Раніше я була впевнена, що для цього потрібно не менше десяти літрів їжі. І в цей самий момент, коли здавалося, що стосунки між моїми чоловіками починають налагоджуватися, до хати з прогулянки повернулися двійнята.

- Тату! Ми хотіли ще снігову бабу зліпити, а нянька нам не дає, каже їсти час! Паап! Давай спершу бабу зліпимо!

- Бабу – завтра! Вечеряти час! Бігом нагору – переодягатися! – Льошка прибрав дітей із небезпечної зони вчасно, бо Славіки переглянулись і в один голос заявили: