Покоївка для бізнесмена - Ясміна Лав
Заспокоївши свої нерви , я підіймаюся з ліжка і йду на запах свіжо звареної кави...
***
Сьогодні я вирішила з'їздити у міську бібліотеку і знайти літературу по веденню ресторанного бізнесу, а також дещо для вступу до університету.
І близько обіду вийшла з дому в чудовому настрої.
Даня давно поїхав, і я навіть забула про інцидент зранку . Та й більше ніяких двозначних поглядів , чи слів в мій бік не було ... Тому вирішила , що мені й справді здалося .
До бібліотеки їхати на автобусі було хвилин тридцять , і я вирішила що краще візьму таксі . Й повільно пішла до стоянки.
Та весь час у мене було дурне відчуття ... Наче хтось слідкує за мною . Я навіть озиралася декілька разів , але нікого підозрілого не побачила .
Заспокоїлася тільки тоді , коли сіла в машину і ми поїхали .Здається , сьогодні у мене дуже розігралася фантазія , усміхнулася я своїм думкам і відкинулась на спинку крісла .
Через кілька годин я вийшла з бібліотеки повністю задоволена результатом .Я знайшла книги які шукала, щодо налагодження роботи в ресторані , а також мені вдалося віднайти книгу Ноэля Фицпатрика , " Слушаю животных".
Я давно шукала цю книгу , вже й хотіла купити через інтернет-магазин , але її не виявилося в наявності . А тут випадково натрапила на неї.Настрій був прекрасний , як і погода сьогодні.
На вулиці сяяло сонце . Гострий морозець щіпав щічки , але я була рада , тому що не було мокрого , розталого снігу під ногами .
Мені хотілося усміхатися . І йдучи до автобусної зупинки я не приховувала свою радість.
Та зробивши кілька кроків знову з'явилося це дивне відчуття.. Зупинившись я роздивилась по боках.Нічого ...
Зробивши висновок , що це просто сьогодні зі мною щось не те , я спокійно сіла в автобус .
***
Почулося клацання дверного замка і я подивилася на годинник .
Майже десята ....
Ого , ну я й зачиталася .
- Ау, є хто вдома ?- голос у подруги був веселий .
- Я в кімнаті ...
І за мить біля мене вже сиділа Іра.
-Ти що , все це написала за сьогодні?
Спитала дівчина піднімаючи блокнот , в який я робила нотатки .
- Угу...- відповіла , не відриваючись від книги .
- Ну ти даєш ...
- Виявляється , ресторанний бізнес дуже навіть цікава справа .- усміхнулася я .
На що подруга фиркнула і пішла на кухню .
Через пів години я нарешті відклала книги й вийшла вечеряти , оскільки Ірі відмовити не реально .
- Вибач, що вечерю не приготувала . Я так захопилася цим всім, що на час не звернула увагу .- мені було соромно перед подругою .
- Та все гаразд ... Тим більше , сьогодні моя черга готувати . І Даня буде на сьомому небі від щастя , що ти так серйозно налаштована .
До речі , все добре зранку пройшло ?- Іра підняла на мене очі .
- Не зрозуміла, що пройшло добре ?
- Ви нормально поспілкувалися?
- Ну , так ... Випили каву і він поїхав . Все . Кількома фразами перекинулися .
Подруга дивилася на мене наче детектор брехні . Стало зовсім не приємно .
- Іра, я тобі вже говорила що в нас з ним нічого не буде . Ніколи . І якщо ти мені не довіряєш ...
Та я не встигла договорити , як вона встала , і перебила мене .
- Тобі довіряю ...я тобі довіряю .
- От і чудово , бо я завжди говорю тобі правду .- я усміхнулася і у відповідь побачила посмішку подруги .
***
Я майже не спала до самого ранку . Глава за главою я пройшлася по темах всіх книг , які взяла в бібліотеці .
І чим більше я заглиблювалася в цю справу , тим більше хотіла знати .
Мені справді подобалося вивчати цей напрямок. І якби в мене був початковий капітал , я б спробувала навіть відкрити щось своє ...
Але таких грошей мені не заробити ...
Випивши каву я вийшла з квартири . Поки що Даня не повідомляв коли саме він хоче відкривати ресторан і я хотіла більш детально все вивчити . Тому сьогодні я записалася на пробну лекцію ведення бізнесу. Звісно , весь курс треба буде оплатити , і сума набіжить чимала . Зате перше заняття безплатне, вочевидь для того ,щоб ви розуміли треба вам це чи ні .
До зупинки я йшла дуже обережно , тому що на вулиці було слизько. На дорозі жахлива ожеледь .Сідаючи в автобус я знову оглянулася навкруги . Відчуття, що за мною стежать не покидало .
Ледве доїхавши до центру міста я вже запізнювалася на лекцію . І швидко перебираючи ногами , спішила до пункту призначення .
Все , якщо така погода продовжиться то мені доведеться сидіти вдома , щоб не скрутити собі шию .Даю собі настанову і відкриваю потрібні мені двері .
Дорослий чоловік , років сорока п'яти, в білій сорочці і чорних штанах , розповідає які є правила і норми в створенні бізнесу . Він говорить чітко й зрозуміло . Наводить приклади та розбирає уявні ситуації ...
До кінця лекції я розумію , що тут є за що заплатити гроші , які просять організатори цих зустрічей.І з чітким рішенням продовжити навчатися , виходжу на вулицю .
- Ой , яка ж жахлива дорога ...- бубню собі під ніс , обережно ступаючи по бруківці.
Раптом не втримуюсь на ногах і мало не падаю на землю . Навіть не знаю як в останню секунду і зупиняюся , впершись руками об стовп , який знаходився поруч .
Видихаю з полегшенням і на другому кінці вулиці бачу чорний джип з тонованими вікнами .
В пам'яті спливають уривки сьогоднішнього ранку . Біля нашого під'їзду я вже бачила цю машину ...Або ж не цю ...Здається , в мене починається параноя...
Удаю що не дивлюся в бік авто й іду повільно вперед . Машина не рухається з місця і я вже видихаю , як в джипа загоряються фари. Зупиняюся і напевно від страху втикаюся поглядом прямо в лобове скло . Та водія не бачу . Машина їде повільно , але за секунду шини свистять і джип проноситься повз ...
Може в мене манія переслідування чи що це було ...
