Заборонений плід - Валерія Дражинська

Женя

Діма не обдурив. Моє життя практично не змінилося. Хіба що постійні поїздки в офіс батька напружували. Уся ця тяганина мені не подобалася. Не моє це! Усі мої спроби пояснити небажання присікалися одним словом "треба". Залізобетонність не пробиваєма. Здається, навіть почала розуміти вчинок батька. Жорсткість двох братів дратувала. Особливо дратував живий невловимий екземпляр. За минулий рік бачила його раз... коротше, дуже рідко. Навіть коли він ночував, саме ночував, удень у будинку його ніколи не було, зрідка зустрічалися за сніданком. Наше спілкування зводилося до: "У тебе все нормально?", "Як справи в університеті?", "Як почуваєшся?". Запитання не змінювалися, змінювалася лише їхня періодичність. Під час рідкісних зустрічей Діма завжди дивився наче крізь мене, щоб не виникало сумнівів, що я лише його небажаний обов'язок. І як жінку він мене взагалі не сприймав.

Якось не витримала та почала шукати його в соц.мережах. Глухо! Зате в пошуковику інформації про мого дядька було багато. Моє первісне переконання, що погодився няньчитися зі мною через гроші зазнало гучного фіаско. Фото ще до нашого знайомства хизувалися успішністю та достатком. Елітні шмотки. Майбах, у який сідає. Шикарний будинок, на терасі якого п'є каву. І шикарні дівчатка поруч на заходах. Завжди різні. На всіх фотках він не дивиться в об'єктив, не позує. Видно, що фотографували його здалеку та без згоди. Коли я перестала витріщатися на його гарний фейс і не тільки, почала читати текст. Ого! У всій цій нісенітниці я не дуже, але навіть мені зрозуміло, що, успішний це мало сказано. Єдине, що зрозуміла - жодної програної справи та наймолодший адвокат такого рівня. Питання - навіщо йому здалася я? Все це нервове напруження? Адже спочатку хотів відмовитися. Тепер я його дуже добре розумію. Що було в тому листі такого, що він передумав? А таку людину змусити змінити думку потрібно постаратися. Тема листа стала моєю маніакальною одержимістю, як і людина, яка його прочитала.

Наближався мій дев'ятнадцятий день народження. Я від Діми особливо нічого не очікувала, знаючи його зайнятість. Якось так вийшло, що при такій кількості друзів, знайомих, та й ще не малої кількості людей, які тільки й чекають, щоб мене привітати, я хочу цього лише від однієї людини. Я навіть не помітила, яким потрібним він став для мене. За таких рідких зустрічей та скупого спілкування з його боку, я не помітила, як закохалася. Можу себе виправдати - з характером, красивий, успішний. Одне, але! Він мій родич. Незабаром і ця грань перестала для мене мати значення. Двоюрідний це ж не рідний? Знаю, які були порядки в минулому. Були часи,  коли навіть за двоюрідних братів було нормально виходити заміж. А тут двоюрідний дядько. Друга вода на киселі. Всю цю атрибутику знаю завдяки батькові. "Щоб Америка мене не нагнула" - його слова. Тому й українська мова без акценту, обслуговуючий персонал тільки з України. Усе моє оточення, крім університету, звідти. Батько всіма способами намагався зробити так, щоб я знала та пишалася своїм корінням.

Прислужники Діми мене тільки в туалет не супроводжують. Подобається думати, що він так піклується про мене за своїм бажанням. Хоча розумію, що заради викладених у листі слів покійного батька. Що там було все таки?