Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Мар'яна

Приїжджаємо додому. Брати допомагають перенести речі. Стасик залишається зі мною. Сава та Слава їдуть на базу.

- Ти що, ночуватимеш в мене? – запитую брата.

- Ага, на твоєму диванчику тільки я поміщаюся.

- А навіщо взагалі комусь із вас на ньому поміщатися? - мені гіперопіка братиків вже набридла.

- Та це на кілька днів всього. З понеділка починаються тренування та жорсткий режим. А поки що я в тебе побуду, сестричка.

Знаю, що сперечатися з ним безглуздо. Вони всі в мене чудово вміють включати бика. Голову опускають, і впираються рогами. І не холодно їм, і не жарко. Якщо щось вирішили, то із кінцями. Зітхаю та йду до кімнати. треба розпакувати лисих і пакет з їх іграшками.

Максик, побачивши котейок, аж верещати від захоплення почав, вони теж зраділи та всі троє влаштували метушню.

Дістала Льошкін подарунок. Я не маю права носити його на пальці, та й питань надто багато буде. Але випускати його із рук не хочу. Дістала срібний ланцюжок, просунула через кільце і повісила на шию. Тепер обидва подарунки Льошки завжди будуть зі мною!!

Понеділок

Мар'яна

Хлопці Льошкіни більше не чергують ні біля мого дому, ні біля клініки. Я, мабуть, ще на щось сподівалася... Але він обірвав все... Точніше, я своєю поведінкою все зіпсувала.

Олексій

Не хочу, щоб Мар'яна знала, що я стежу за нею. Пересадив хлопців на непримітні легковики. Щодня міняють. Купив п'ять штук одразу.

Фролов зі мною не розмовляє.

Четвер

Мар'яна

Коли ми з Льошею тільки почали спілкуватися, ще до тієї ночі, у клубі, я пообіцяла, що ніколи не зроблю йому боляче. Він засміявся і відповів, що всі рано чи пізно роблять боляче. Але згодом додав, що мені він вірить. А я... я порушила обіцянку...

Так хочеться побачити його, хоча б почути голос. Ледве стримуюсь, щоб не подзвонити. З незнайомого номера, звісно. Але дзвонити ось так ось... це безглуздо і некрасиво... Значить, доведеться терпіти... Можливо, коли народиться дитина, ми будемо з Льошкою хоч іноді розмовляти? Він же сказав, що визнає дитину.

А може поїхати звідси? У інше місто. Ветеринари потрібні скрізь. І не мучити ні себе, ні його...  

П'ятниця

Олексій

Іноді сам чергую під клінікою чи її будинком, переважно увечері. Фролов каже, що в мене дах поїхав. Але я не можу залишити Мар'яну без нагляду! Вона обов'язково кудись вляпається.

Мишко зустрічається з Лерою, через нього я хоч якусь інфу отримую. Знаю, що у Мар'яни розпочався токсикоз. Та й сам кілька разів бачив, як її вивертає. Хочеться допомогти, але не маю права. Я її відпустив. Іноді прокидається мій внутрішній голос і єхидничає: не відпустив, а покинув! Тоді я нагадую йому, що кинув не я, а мене. Найчастіше після цього він замовкає. А якщо не хоче, то я маю методи! Віскі поки що допомагає.

Лейла повністю відновилася. Знайшли тіло Сеймура і весь легальний бізнес Ісматових перейшов до неї. Допомагаємо їй із Фроловим як можемо. Всю бухгалтерію взяла на себе фірма Лери. Розгрібає. Фролов лається, каже в Лери часу майже не залишається. У Ісматових у паперах гною, як в Авгієвих стайнях.

Мабуть, я і цю ніч проведу в машині, у Мар'яни під будинком. З двійнятами я пограв і спати поклав, а потім рвонув сюди. Альтернатива – знов віскі. Але не щодня ж! Тому сиджу в машині біля її дверей, як викинутий пес. Зараз Мар'яна піде гуляти з Максіком. Я буду поруч. Райончик тут ще той, а з Максіка охоронець, як... із мене чоловік для Мар'яни... тобто ніякий.

А ось і Мар'яна! Сподіваюся, вона не піде сьогодні до парку. Була б моя воля, я її туди без десятка моїх хлопців не пустив би!!

Зважаючи на все, саме в парк вона й прямує. Дідько! Доведеться йти за нею. У мене вигляд правда такий, що в пору від мене ховатися, але шансів, що вона мене впізнає, практично немає. Я схуд і почав відпускати бороду. Плюс толстовка з капюшоном. Мда, чисто гопник. Але я близько до неї не підходитиму.

Слідую за Мар'яною на пристойній відстані. Зображаю із себе спортсмена. Теж корисно... віджимаюсь, роблю розтяжку, стрибки. Вже звик, не вперше я так вечір проводжу.

Ну ось, як відчував! Назустріч Мар'яні рухається група хлопців напідпитку. Чоловік п'ять начебто. Так, п'ятеро. Налаштовані явно агресивно. Зламали лаву і перевернули сміттєвий бак. Здається, Мар'яна нарешті зрозуміла, що прогулянка парком у цей час — не найкраща з її ідей. Відчуваю, що доведеться трохи геройствувати. Мені зараз хороша бійка ой як знадобиться! Але краще б вони обійшли Мар'яну.

Але не судилося. Оточили Мар'янку і не дають їй пройти. Максік репетує, але толку від нього... Може від його вереску оглухнуть. Один із них спробував штовхнути його ногою та Мар'яна (хто б сумнівався!) кинулася його захищати, вдаривши нападника в груди. Все. Час. Мій вихід. Підлітаю до виродків і встигаю перехопити руку, занесену для удару. Пролунав хрускіт кістки, що ламається, і вереск ідіота, що намагався вдарити жінку. Відсуваю Мар'яну за спину, гаркаю на неї: "Не лізь!" І відбиваю удар ноги, спрямований їй у живіт.

А далі як у голлівудському бойовику: На автоматі розкидаю нападників, ламаючи їм все, що можливо, щоб уникнути повторної атаки. Не минуло й хвилини та нападати вже більше ніхто не міг. Хапаю Мар'яну за руку, Максіка під пахву та тягну їх до Мар'яниної квартири. Мар'яна намагається чинити опір. Я знімаю капюшон, не сильно сподіваючись, що вона мене впізнає. Мар'яна охає, питаючи здивовано:

- Л-льоша? Ти що тут робиш?

- Помідори закочую. А на що схоже?

- Льошка, що за вигляд? У тебе все добре??

- У мене все чудово! - кажу я вголос, а про себе додаю: "Тільки сплю в машині, глушу віскі літрами та божеволію від занепокоєння за кохану жінку". Мар'яна охає, і я розумію, що сказав це нехай тихо, але теж вголос. До її будинку мовчимо. Мар'яна заходить до квартири, а я залишаюся на порозі.