Врятуй мене, якщо зможеш - Ольга Християнчук

-         Можеш запитати у Давида, - ставить крапку у своїй перемозі. – Він не буде брехати. Ця його правдивість часто приносила мені клопоту, та на цей раз послужить на користь.

Я стою нерухомо і дивлюсь на підлогу в той час, як чоловік насолоджується поразкою противника. Він стоїть біля мене ще декілька секунд, а потім іде до дверей. Я усім тілом хочу, щоб його тут не було. Сльози вириваються назовні, та силою стримую їх. Хай піде.

-         Ти знаєш, Надіє, - досить привітливо звертається, зупинившись при вході. - Коли ти з’явилась, я навіть злякався, що я втратив Давида. Той його переїзд на цю квартиру через тебе. Він перестав коритись, робити те, що треба. Страшна сила – жінка. На щастя, ти всього лише невелика його примха, до якої він втрачає інтерес. Надіюсь ти це розумієш.

Він зникає з квартири, і надіюсь з мого життя. Я більше не стримую потік сліз, котрі силою рвуться на поверхню. Дозволяю собі плакати так, як ніколи в житті.

Я знову попалилась. Я втрачаю Давида. Авжеж його батько можливо і прибрехав, та істина залишається. У нас не має майбутнього.