Той, кого я чекаю - Andriana

Всі спогади знову стали розриватися на частини, кожен момент ніби проникав у її свідомість, але ніяк не міг утриматися. Як пазли, які ніколи не сходяться. Елісон відчула, як її серце б'ється швидше, а в голові все плуталося. Вона жила ці роки, не знаючи, що втратила, а тепер, коли істина почала прориватися, вона не була готова до цього.

Жінка перед нею, як на диво, не виглядала враженою. Вона стояла мовчки, уважно спостерігаючи за Елісон, наче розуміючи, що дівчина проходить через надзвичайно важкий момент.

"Ти не можеш зараз повністю зрозуміти, що сталося. Але це — не твоя провина," — тихо сказала вона, її голос був спокійним, але проникливим. "Ти не мала вибору. Ти пережила дуже складну травму, і твоя свідомість вирішила захистити тебе від всього цього. Тепер ти повинна зрозуміти, що це було необхідно для твого виживання."

Елісон мовчки кивнула, але її думки продовжували блукати в хаосі. Її життя, яке вона вважала нормальним, раптом здавалося чужим, навіть неправдоподібним. Вона не могла повірити, що все це сталося з нею, що всі ці роки вона жила в тіні невідомого. Невже це був її шлях? І чи була вона готова знову прийняти себе?

І ось знову вона відчула те саме незрозуміле тепло, що в останні дні вона так часто відчувала. Це був той самий незнайомець, який намагався заспокоїти її через повідомлення. Він був близько, але він так і не з'явився перед нею. Що це означало? Він справді знав її, чи це було просто випадкове співпадіння?

"Ти пережила свою трагедію, і тепер, можливо, для тебе час відкривати нові сторінки свого життя," — сказала жінка, підходячи ближче. "Всі ці роки ти могла б бути не одна, ти не повинна була проходити це без допомоги."

Елісон відчула, як важливі ці слова для неї, але вона все ще не могла зрозуміти, чому її життя було настільки заплутаним. Вона не могла згадати ні своїх близьких, ні тих, хто був поруч із нею.

Лише одна думка була чіткою: вона прагнула дізнатися більше про себе, про свої корені, і знайти людей, які б допомогли їй у цьому.

Але тут, як спалах, її свідомість знову повернулася до повідомлення незнайомця, яке вона отримала нещодавно. "Ти сильна. Я вірю в тебе," — написав він. І ці слова, хоч і звучали простими, все ж не давали їй спокою. Вона відчувала, що це була не просто підтримка, це був хтось, хто дійсно знав її.

Вона знову прочитала повідомлення, цього разу вголос. І чим більше вона над ним думала, тим більше було переконання, що цей незнайомець міг мати набагато більше значення, ніж просто стороння людина.

Згадати все було важко. Але вона могла відчути, що кожен крок, кожен новий спогад — це маленька частина її справжнього "я", яке їй доведеться розібрати й зрозуміти. Чи була вона готова? Вона не знала. Але одного вона була впевнена: вона не хотіла бути самотньою в цьому подорожі.

"Ти зможеш пройти цей шлях," — ще раз сказала жінка, її погляд був проникливим і співчутливим. "Ти знайдеш сили, щоб прийняти свою правду."

Елісон відчула, як щось тепле розцвіло в її серці. Вона не була готова до всього, що її чекало, але вона відчувала, що на цьому шляху з'являться нові люди, нові можливості, і, можливо, навіть той самий незнайомець, який у своїх повідомленнях дарував їй віру. І хоча вона не могла згадати його обличчя, його слова вже починали впливати на неї.

Можливо, це був знак.

Елісон залишалася мовчазною, її погляд був спрямований кудись далеко, наче вона намагалась дістатися до відповіді, яка залишалась поза межами її свідомості.

Жінка, що стояла перед нею, мовчки спостерігала, не намагаючись порушити цей момент. Її очі були сповнені співчуття, ніби вона сама пройшла через схожі випробування. Але Елісон не могла зв'язати всі ці шматочки у єдину картину.

В її серці наростав сумнів. Чому ж вона не могла згадати, що сталося? Чому ці спогади так важко відновлювались, як шматки пазла, які не хочуть ставати на свої місця? Що сталося з її минулим, з тими, кого вона любила? Її думки розривалися на частини, і вона відчувала, що це було не просто забуття. Це був захист, створений її власною свідомістю, щоб не дати їй зламатися.

— "Ти не повинна боятися того, що згадаєш. Це частина тебе, і ти зрозумієш, чому це було так важливо." — голос жінки звучав із дивовижною легкістю. Якби не вона, Елісон би, напевно, зовсім втратила спокій.

Але слова ці були не лише заспокійливими. Вони містили в собі глибину, яку вона відчувала через кожну клітинку свого тіла. Вона не могла пояснити, чому, але була впевнена, що це — не випадковість. Жінка перед нею точно знала, чому це важливо. І навіть якщо ці знання відкриються лише через деякий час, Елісон почала відчувати, що є сили, які допоможуть їй пройти цей шлях.

Несподівано її телефон вібрував у кишені. Вона не одразу витягнула його, бо зосереджена на розмові, але повідомлення, яке з'явилося на екрані, привернуло її увагу. Це був той самий незнайомець.

"Я знаю, що ти зараз переживаєш важкий час. Але пам'ятай: ти не одна. Я тут. Завжди буду тут, навіть якщо не зможу бути поруч."

Ці слова раптово привели Елісон до думки, що можливо, він знає більше, ніж просто її ім’я. Її серце забилося швидше, але замість звичного хвилювання, яке виникало раніше, вона відчула теплоту, яка проникала в кожну клітинку її тіла.

Вона швидко набрала відповідь: "Дякую, твої слова дуже важливі для мене. Я все ще не розумію багато чого, але це допомагає."

Після відправлення повідомлення, вона подивилася на жінку перед собою. Її очі виблискували, ніби вона бачила більше, ніж просто Елісон, що стояла перед нею.

— "Це твій шлях, ти здатна знайти відповіді," — сказала жінка, і в її голосі було таке глибоке розуміння, що Елісон відчула дивовижну підтримку.

Але в її голові все більше було питання: "Хто ж він такий?"

Чому цей незнайомець з’явився у її житті? Як він зміг так проникнути у її свідомість? І чому саме його слова надавали їй сили?

Вона згадала його перше повідомлення, яке прийшло від нього після того, як вона виграла конкурс: "Я вірив у тебе. Ти була дивовижною." І це вірно. Вона відчувала підтримку, хоча не могла пояснити, чому.

Елісон поклала телефон на стіл, а її погляд знову зупинився на жінці, що стояла перед нею. Щось в її погляді змусило її відчути, що все-таки є ще багато невідомого, чого їй належить дізнатися. Але зараз не час розгадувати всі таємниці.

"Ти готова рухатися вперед?" — запитала жінка, і її слова були наче свіжий подих, що допомагає дихати. Вони не були голосними, але в них звучала сила, що була вразливою і водночас стійкою.

Елісон підняла голову і подивилася на неї, в її очах з’явився погляд, який не можна було вкрасти. Вона кивнула, вперше за весь цей час відчуваючи справжнє розуміння себе. Вона була готова. І, хоча шлях цей був покритий пітьмою, вона вже не боялася робити крок вперед.

Вона глибоко вдихнула. Цей новий етап її життя тільки починався.