Брехня - Надія Борзакова

Машина. У ній легкий запах освіжувача, але від нього стало душно. Спустила ноги на асфальт, знову закрила обличчя руками. Мріяла зникнути. Просто взяти і зникнути назавжди.

Коліна жахливо запекло.

- Потерпи, - попросив Коля, сидячи навшпиньки. Змочивши марлеву серветку в перекису, хлопець обережно обробив мої садна. У тьмяному світлі помітила його припухлі розбиту губу.

- Коль, - не сказала. Навіть не прошепотіла. Хрипко закаркала, наче ворона, - Тобі самому обробити треба ...

- Я в порядку, - відкинув серветку і закрутив кришку на флаконі, - Забирайся всередину, додому відвезу.

І подивився. Якось ... З жалем? Адже знав все. Бачив. Цікаво, скільки ж разів…. Хотіла запитати, але не змогла. Біль, що ніби відступив, знову накотив. Як цунамі. Як сніжна лавина. Я задихнулася.

- Віка ...

- Залиш мене! - вискочила з машини, але відразу ж наштовхнулася на Колю. Він заклюив мене в обійми і підштовхнув назад. Я почала вириватися, але хлопцеві хоч би що. Але раптово він відпустив і сказав:

- Або сідай в машину, або я зателефоную твоєму батькові і скажу, що ти в сльозах тягаєшся одна по місту. Обирай.