Врятуй мою душу - Марта Мущинка
Амелія:
Мої прохання та молитви не допомогли і Олександр Кричевський запросив нас сьогодні ввечері до себе, на що мій батько радо прийняв запрошення..А як інакше? Це ж такі поважні люди! Кричевський молодший мій майбутній наречений, а вони батьки нареченої просто не можуть відмовитись від такого "ввічливого" запровадження..Чомусь я впевнена, що на цю гостинну зустріч повпливав Стас, щоб нарешті зі мною зустрітися..Але от що йому у словах я не пиши і не дзвони мені більше не зрозуміло? Я ж ніби нашою мовою і простими реченнями це сказала! Не хочу я його бачити! От просто не хочу! Але на наказ матері йти одягатися ніяк не реагую, точніше дуже хочу сказати, що нікуди я не піду, але хочу обійтись принаймні без скандалів, які й так не приведуть до нічого хорошого! Тому йду до своєї кімнати наводити марафет! Звичайно одягнути звичайні джинси не вийде, бо моя люба матір змусить одягнути сукню,тому беру свою улюблену кремову кофтинку та довгу атласну спідницю чорного кольору, роблю легкий макіяж та закінчую із тим дурнуватим марафетом, який взагалі вважаю самим непотребом!
Через деякий час ми опиняємось на порозі дому Кричевських, де нас радо зустрічає сам господар будинку, а разом з ним його дорогоцінний племінник.. І звичайно всі вони чекають на шоу, яке ми маємо перед ними показати.. Крізь всю силу волі підходжу до хлопця, показово цілую у щоку із словами "Привіт"..Той посміхається і шепоче: "Я скучив!" Та невже? Бідолашний хлопчик, як мені тебе шкода! Олександр та мої батьки схвально кивають головами та запрошують нас до столу..У Стаса знову вмикається режим джентельмена: він вмощує мене на стілець і сам сідає поруч..
- Станіславе, Амелія розповіла, що ви люб'язно запросили її пожити у себе поки ми були у від'їзді..- раптово зачепила дурну тему моя мама - Хотіла винести вибачення за такі незручності, і велику подяку, що не залишили нашу доньку на призволяще.. (Та невже? Я їм розповіла? Та саме вони і кинули мене "розважатись" із Стасом! Якби я знала до чого це приведе, одразу ж би поїхала до своєї хрещеної.)
- Місіс Крофт, я робив це з великою насолодою! Мені дуже приємно проводити час із вашою донькою! Ну і як не як, вона моя дівчина, я просто не міг вчинити інакше! - виправдовується той .Та блін, краще б ти і справді вчинив інакше!
- Нашій Амелії дуже пощастило з вами! - втрутився у розмову і батько. Авжеж, пощастило! Але напевно більше їм, а не мені!
- Це моєму племіннику поталанило зустріти таку дівчину! - промовив і Кричевський та додав:- Амеліє, ви маєте неймовірний вплив на цього бунтаря!
Із ввічливості я просто посміхнулася, бо на мою реакцію дивився не тільки Стас, а й "дорогі" батьки.. Зрештою проходить ще трохи часу і коли ми випиваємо ще по келиху вина, Олександр дивиться на нас із Стасом і говорить:
- Ну молодь, може трохи підете прогуляєтесь в саду? Я впевнений, що вам кортить побути удвох! А ми тут ще про роботу побалакаємо!
Удвох? Зовсім не кортить! Вже краще у компанії! Вже краще послухати про роботу! Але тільки не удвох! Проте натомість хлопець схвально киває головою та виводить мене у сад..І ось тепер я маю можливість напасти зненацька:
- Скажи чесно, це ти вмовив дядька влаштувати зустріч? Правда ж!
Але той не відповів нічого, ніби десь літаючи у роздумах і тільки час від часу споглядаючи на мене!
- От що тобі у словах я не хочу тебе ні чути, ні бачити не зрозуміло? - знову скаржусь я, але відповідь так і не отримую тільки ті самі погляди, які вже починають напрягати!
- Та чорт забирай, Стас, чому ти мовчиш? - різко зупиняюсь я..
- Гадаєш, якщо ти зараз обдумаєш, як краще вибачитись, то я тобі пробачу, можеш забути! - продовжую обурюватись, навіть не зрозумівши, як хлопець опиняється поруч, тримаючи однією рукою за талію, а іншою погладжує частину мого обличчя плавно пересуваючись до шиї.. Відчуваю як по шкірі з'являються сироти..І зараз почуваю себе нестерпно приємно! Його дії поки зупиняються на тому, а очі продовжують пропалювати до самих кісток.. І на мій подив я також раптово замовкаю та у відсіч споглядаю за його темним поглядом.. Бажання кричати, змусити забрати від мене свої руки зникло в тому ж моменті, що й наша велика дистанція, яку він секундно порушив..І на що він чекає? Чому продовжує мовчати? Подумки запитую я шукаючи у його каштанових очах хоч мізерної відповіді, але не знаходжу нічого, крім невідомого розуміння цієї ситуації.. Чомусь здається, що я розумію геть усе, що тут відбувається: кожен рух, кожен його дотик і подих, але не можу це пояснити навіть для свого розуму.. Чекати! Все, що я зараз можу - це просто чекати, коли наше раптове зближення дійде до логічного завершення...Все, що я помічала, як зіниці його очей незворушно дивились на мої..Що він збирався там побачити? Щось пригадати? Чи знайти у них відповідь на одне із своїх питань? А що могла побачити я у його? Самому тільки Богу відомо, що кожен із нас зараз тримає у собі, що кожен із нас відчуває в цю секунду, і що збирається сказати насправді.. Здається, ні я, ні він не розуміли чому застрягли у цій мертвій тиші? Чому ніхто її не порушує? Чому продовжує чекати, чи точніше сказати, на що чекати? Я напевно очікую на диво, що зможе перекреслити усі його мінуси пов'язані з минулим та нарешті дати змогу йому пробачити! Але..чи можливо таке диво, цього я поки не знаю! Чесно навіть не усвідомлюю чому я досі тут? Чому не відштовхнула його? Не крикнула забрати від мене свої руки? Чому ще досі не втекла, бажаючи більше ніколи не побачити його? Чому я стою в його дотиках, рахуючи кожен видих і вдих, слухаючи як б'ється його серце в такт з моїм? Чому продовжую дивитись в його очі та шукати відповіді? Продовжую шукати на всі ці відчуття виправдання та пояснення? Чомусь продовжую бути тут?! Після моїх роздумів ніби проходить вічність, у якій застрягли ми обоє..І не відомо хто вибереться перший: я чи він? і чи зможемо ми вибратись разом?
- Амеліє..- раптово охприплим від мовчання голосом промовив хлопець і додав:- Я гадав, що збожеволію, коли знову зможу тебе побачити! Зараз не знаю наскільки ти повіриш моїм словам і чи взагалі їм повіриш, але все ж...я каюсь, я справді винен, визнаю начудив я конкретно..Але чесно я не хотів тебе образити, а тим більше говорити таке..Самому гидко! Та я випив настільки багато, що не усвідомлював, що і кому кажу..Я картав себе до останнього, ледь не вбив Андрія, через якого ледь не втратив тебе! Можливо це безглуздо, ти стала для мене справді дуже важливою, настільки що я й сам не розумію меж цієї важливості, але якщо ти пробачиш мені, я старатимусь розкрити ті межі нам обом.. Я шкодую за кожне своє слово принцесо...
- Я не..- на очі котяться сльози, які я ледь тримаю у собі, та чи готова я йому так швидко пробачити? Цього вже я не знаю!
- Якщо тобі потрібен час, то я готовий почекати! - на мою недо відповідь промовляє Стас, напевно розуміючи, що все не так просто як здається...
З дурнуватими і взагалі не зрозумілими емоціями я просто кинулась в його обійми, шепотом сказавши "Дякую!"
Зрештою простоявши так ще декілька хвилин, ми повернулись до будинку, де здається там чекали тільки й на нас.. Після цієї розмови стало трохи легше, принаймні відчуття ніби ми помирилися було! Але це поки що ніби, мені потрібно все нормально обдумати! Побути наодинці із своїми думками та не робити, як каже моя хрещена, поспішних висновків..
