Врятуй мою душу - Марта Мущинка
Амелія:
Звичайно спочатку мені здалось дивним таке миле ставлення Стаса! Та й провідати свою хрещену я також мала велике заохочення, але оскільки він мій фіктивний хлопець, гадаю проблем із нашим спільним існуванням виникнути не має! Принаймні я на це сподіваюся!
- Ось і наша піца! - вигукнув хлопець і додав:- Не дивись так, про тебе я теж не забув!
В ту ж секунду опиняюсь біля нашого замовлення: бачу велику гарячу піцу та шматочок чізкейку.. Звідки він знав, що я обожнюю чізкейки?
- Із твого задоволеного лиця я бачу, що вгадав із вибором солодкого! - вихваляє себе той..
- Якби тут лежало навіть звичайне морозиво, я була б не менш задоволена! Але все ж дякую! - трохи опускаю його пиху на землю. Хай аж настільки не потішається!
Смачно повечерявши, Стас пропонує мені сходити в душ та вручає одну із своїх футболок, замість піжами, яку я тут точно ніде не знайду! Якщо чесно я довго наважувалась вийти до нього тільки в одній футболці, адже це..блін це ж так соромно! Один словом зробила вдих-видих і потихеньку вийшла із ванної.. Де одразу ж надибала Стаса. Ну от не міг він і далі сидіти на тій кухні? Я б тоді змогла швидко проскочити у спальню без всяких перешкод. Але ж ні, він завжди з'являється у непередбачувані моменти.. Той одразу зупиняється оглядаючи мене з ніг до голови, точніше сказати довго зосереджує погляд на моїх оголених ніжках... Як же ж мені ніяково!
- Стас, може ти відвернешся? - соромлячись запитую у нього..
Але той натомість підходить ще ближче і тихим шепотом відповідає:
- Важко відвернутись коли тут таке..
- Хей не простягай до мене свої руки - відсторонююсь я відчувши його дотики на моїй талії - Мені ніяково..
- Тобі дуже личить ця футболка..- робить комплімент за довгий час..Ого, прогрес!
- Я знаю..але тобі все таки краще відійди від мене на один крок! - зрештою не відступаю від свого..
- Так, мабуть ти маєш рацію! - і справді Стас відсторонюється..Хах, невже він і справді не може тримати себе у руках? Кумедно, дуже кумедно спостерігати за тим, як напрягається його обличчя, особливо очі, які дозволяють собі більше ніж його руки..
Але зрештою цей ніяковий момент закінчується і ми обоє лягаємо спати, і звичайно, що окремо один від одного!
***
Зранку прокинувшись трохи лякаюсь, усвідомлюючи, що зараз я не у своїй кімнаті..Але зрештою спокійно видихаю, згадуючи вчорашній день.. Тому одягаюсь та йду на кухню, на якій, на мій подив не застаю нікого, так само як і в інших кімнатах.. Куди це мій "любий хлопець" подівся? Кинув дівчину напризволяще у незнайомій квартирі? Проте не панікую, залишити на довго саму він мені не міг, а оскільки сьогодні моя перша пара розпочнеться у полудні, то я маю ще багато часу, щоб прибрати у його помешканні! Ну хоч якось подякую за його гостинність! Та й цій квартирі не завадить генеральне, вологе прибирання.. Тому роблю незграбний хвостик та берусь за роботу!
Станісл
Я встав набагато швидше ніж очікувалося..А оскільки у моєму холодильнику не було нічого, а залишати свою фіктивну дівчину без сніданку не хотілося, швидко подався до найближчого магазину.. Скупитись так само швидко не вдалось через дурнуваті черги..Але зрештою десь за годинку я повернувся до квартири, яка на мій подив блищала від чистоти.. Рухався далі та на кухні побачив свою супутницю, яка видершись на крісло ретельно протирала пил на найвищій полиці.. Дівчина ставала на самі пальці своїх ніг, щоб змогти дістатись до всіх закуточків.. Звичайно я б ще довго споглядав на всю цю картину, але побачивши, що вона стоїть на зламаному стільці поспішив її рятувати, схопивши за ноги..
- Ай..- з переляку та несподіванки скрикнула та - Стас, що ти робиш? І де ти так довго був?
- Для початку злазь, ти що не бачила, що стілець зламаний? Чи всеодно на пролом лізла? - натомість перепитую я, продовжуючи тримати за ноги..
- Мені ще трохи залишилось! - знову дотягуються до того пилу, проте я швидко беру її та цю ситуацію на руки та опускаю додолу..
- Ти нестерпний! - шипить моя розпатлана злючка. (Визнаю, навіть у домашньому одязі, без макіяжу вона просто неймовірно гарна! А ще коли сердиться, то взагалі:)
- Звичайно, я радо врятував твоє життя! - вдаю, ніби ці її слова означали : "Дуже тобі дякую Стас"
- То де ти був рятувальнику? - склавши руки разом запитала Амелія..
- А ти сумувала принцесо?? - жартуючи знову питаю, заклавши пасмо волосся за її вушко.. Чомусь мені до вподоби таке робити..
- Аж ніяк! Як бачиш я весь цей час була трохи зайнята! - очима оглядаючи кімнату відповіла та..
- Я бачу! Давно тут не було так чисто! Тому приніс тобі винагороду, ти ж голодна??
- А ти ще питаєш? Тоді клади продукти в холодильник , я швиденько приведу себе до ладу і щось нам приготую..- промовляє вона та біжить до кімнати не чекаючи моєї відповіді..
Проте знаючи її "швиденько" я сам взявся за приготування сніданку..
- Не знала, що "мій хлопець" вміє готувати! - раптово чую голос Амелії, яка застукала мене на тому, як я накладав приготовану пасту на тарілки..
- Бачиш який в тебе ідеальний хлопець! - вихваляю сам себе.
- Ну до ідеалу тобі ще далеко:) - жартуючи відповіла та і всілась за стіл..
На мій подив я навіть не огризаюся, бо мене зовсім не зачіпають її не зовсім смішні жарти..Тому просто посміхаюсь і сам також сідаю за стіл бажаючи нам смачного..
Поївши, дівчина піднімається із-за столу, навіть цілує мене у щоку і промовляє:
- Дякую за сніданок мій недо хлопцю! Я побігла в університет! Побачимось ввечері!
- Успіхів принцесо:) - хочу її поцілувати по справжньому, але та вправно виривається із словами:
- Нагадую, ми зараз самі! Ні моїх батьків, ні твого дядька немає! Можемо так не вживатись у ролі!
І з тою самою посмішкою вона зникла за дверима, залишивши мене в інтригуючому ступорі.. Все таки непроста ця дівчина, дуже не проста!
