Проби - Мішель Монтень
Мов пожар, що огорне
Висохлий ліс з двох боків, і тріщить в нім галуззя лаврове,
Чи як в стремлінні швидкому з гірських верховин у долину
З клекотом спінені ріки біжать і на власній дорозі
Нищать усе і руйнують.
Верґілій, Енеїда, XII, 521
Пер. Михайла Білика
І хоть Цезарева амбіція була поміркованіша, та вона була така згубна і зловорожа через те, що обрала собі за лиху мету загладу всього краю й викликала занапащення цілого світу, отож, усе разом зібравши і поклавши на шальки, я не можу не стати на бік Олександра.
Третій і найвиборніший, як на мене, муж — Епамінонд. Щодо слави, то він не мав її бодай приблизно стільки, як тамті (бо слава не є найістотнішою стороною речі); проте гарту й мужності, не тих, що розпалюють його честолюбство, а тих, які мудрість і розум можуть прищепити в поштиву і зацну душу, цих він мав стільки, скільки тільки можна собі уявити. Доказів доблесті він довів, як на мене, не менше, ніж Олександер і Цезар. Хоча його воєнні подвиги не такі численні і не такі голосні, як Олександрові і Цезареві, але як зважити всі їхні околичності, то вони були не менш трудні й складні і вимагали не меншої зваги і ратної умілості. Греки без усякої суперечки віддали йому належне, оголосивши його першим проміж себе, а бути першим у Греції без натяжки означає бути найчільнішим у світі. Щодо його тямущості і знань, то до нас дійшов суд старожитній про те, що жоден чоловік не відав більше і не мовив менше за нього, бо він признавався до пітогорійців. Але коли він промовляв, ніхто не міг з ним зрівнятися: оратор з нього був видатний і дуже переконливий. Що ж до звичаїв і сумління, то він далеко перевищував усіх, хто коли-небудь порався громадськими справами. З цього погляду, а він найважливіший і завжди на першому місці, бо тільки з нього видно, що ми за одні (і тим-то він переважує на шальці всі інші, разом узяті), Епамінонд не поступається жодному філософові, навіть самому Сократові. Шляхетність у нього чеснота вроджена, первісна, стала, незмінна, непохитна, тоді як у Олександра вона здається благенька, непевна, одмінна, розпливчата і випадкова.
Старожитні вважали, що як розібрати по кісточках усіх великих верховод, то в кожному знайдеться якась особлива прикмета, яка робить його славним. А в ньому одному всі якості й досконалості становлять якусь повноту. Вона проявляється в будь-яких людських діяннях, у громадських чи приватних справах, на війні і мирного часу, в житейському його поступуванні чи в славній, геройській смерті. Я не знаю жодної постаті ані долі людської, до якої він ставився б з більшою шаною і любов'ю. Правда, його залюбленість в убозтві здається мені трохи надмірною з огляду на те, як її малюють його найщиріші друзі. І тільки ця його єдина риса, дарма що вона шляхетна і гідна всякого подиву, здається мені надто терпкою, аби я, бодай подумки, рвався наслідувати його. Єдиного тільки Еміліана Сципіона, якби він ставив перед собою таку саму високу мету, як Епамінонд, і мав такі самі глибокі і розмаїті знання, можна було б у даному разі покласти на другу шальку. Яка шкода, що до нас не дійшла та пара життєписів, майже на самому початку твору, життєписів напевняка найшляхетніших з усіх написаних Плутархом, — тих двох мужів, з яких один, за одностайним визнанням, посідає перше місце у греків, а другий у римлян. Який вдячний сюжет і яке спритне перо!
Для людини як не святої, а, сказати б, ґречної, чемних, але простих звичаїв, і не надто високого лету, найбагатше і найзавидніше було, як на мене, життя Алківіада.
Що ж до Епамінонда, то як приклад його надзвичайної великодушності я наведу тут деякі з його засад. Найбільшу втіху, пережиту ним у житті, дала йому, за його власним свідченням, радість, яку він справив отцю і матці звитягою під Левктрою. Зворушений цим, він ставив їхню радість понад власну, відчуту від цього подвигу. Він не вважав за можливе допуститися вбивства бодай однієї людини, навіть якби йшлося про відзискання свободи краю. Ось чому він так холодно поставився до наміру свого колеги Пелопіда, який задумав визволити Теби. А ще він уважав, що слід уникати у битві герцю з другом, який виступає на боці супротивника, і пощадити його. Людяність його, навіть стосовно ворога, була така велика, що накликала на нього підозру беотян. Змусивши рішучими діями спартанців відкрити йому прохід біля Коринту, через який можна було вступити до Мореї, він удовольнився тим, що розсіяв їх, але переслідувати не став. За це його зняли з посади полководця, що було для нього вельми почесною відставкою, зважаючи на причину її, а для земляків його — вельми ганебною справою, бо їм довелося відновити його у колишньому чині і визнати, що від нього залежить їхній порятунок і слава. Звитяга йшла за ним тінню скрізь, де він їх не вів. Добробут його краю закінчився з ним так само, як від нього почався.
Книга третя
Розділ І
Про корисне і чесне
Кожному трапляється говорити недоречності; проте зле, коли їх висловлюють з розвагою.
З великими силкуваннями велику дурницю сказав.
Теренцій, Сам собі кат, III, 5, 8
Мені це не загрожує: вистрілюючи свої, я трачу на них не більше зусиль, ніж вони варті; і в цьому їхнє щастя. Якби вони завдавали мені бодай найменшого клопоту, я б їх занехаяв. Я купую їх і продаю на вагу. З папером я гомоню, як з першим зустрічним. Аби тільки не розминатися з правдою, у цьому суть.
Кому ж не огидна облуда, якщо
