День падіння з висоти. - Лія Серебро

-Виходу немає тоді, коли кришка труни закривається...

-Не кажи мені про труни... - нагадала я.

-Вибач, я не хотів, забув, що з тобою зараз потрібно обережно обирати вирази... Може, це відволіче тебе... - почав він і опустив очі, схопившись пальцями за ниточку від чайного пакетика. - Якщо хочеш, щоб усе було чесним, то я маю сказати, що ти мені подобаєшся...

   Він підняв очі, щоб вгадати мою реакцію.

-А нещодавно стверджував, що все тільки суто з дружніх спонукань... - намагаючись здаватися незворушною, відповіла я.

-Тоді був не час для зізнань. - з жалем зазначив він.

-А зараз? Зараз теж не час, Богдане! А я все думаю, що ж тобі треба від мене!? - розлютилася я.

-Від мене тобі потрібна допомога, щоб знайти внутрішню силу, щоб звільнитися від цих токсичних стосунків. Я зізнався, але знай, що я чесний перед тобою, і не наполягатиму на твоїй взаємності. Я не вирішу проблему за тебе, але допоможу звільнитися від неї.  А від тебе мені справді нічого не треба... - із сумом закінчив він.

-Тобі ніколи не казали? - перевела я різко тему, помітивши, як Богдан справді був пригнічений своїм раптовим зізнанням.

  Нам двом раптом стало некомфортно перебувати в цій маленькій кухні, з приглушеним світлом і залишками вечері на столі.

Він здивовано підняв брову і запитав:

-Про що?

-Про те, що ти схожий на Леонардо Ді Капріо! Знаєш такого актора?

-Знаю звісно... - видихнув він.

-Прям дві краплі! А зараз я відчуваю, що все, що відбувається, це не зі мною! Я героїня фільму, хоч і сумного, але в ньому з'явився новий і крутий персонаж. Леонардо Ді Капріо! Він допоможе мені!

   Я говорила це з такою показушною веселістю, що Богдан насторожено подивився на мене, переконуючись у моїй адекватності.

   Але я в мить зобразила саму серйозність, стала збирати тарілки зі столу і мити посуд.

-Допомогти? - запитав делікатно він.

  Але спиною я відчувала його погляд на собі. Не важкий, але дуже зацікавлений. Я обернулася, і Богдан тут же відвів погляд до холодильника.

-Треба знову пельмені купити? - не знайшов що запитати він.

-Не треба, набридли вже, і дитину не можна так часто годувати напівфабрикатами! - відповіла я, закінчивши мити посуд і вивішуючи на гачок кухонний рушник. - Я приготую завтра що-небудь!

    Богдан так і не поворухнувся, стояв на одному місці. Дивився пильно на мене з надією.

-Якщо ти будеш наполегливий, я просто зараз же піду. Мені не до чоловіків. Мені більше ніколи не до чоловіків! - з натиском у голосі твердо відповіла я.

-Вибач. - Богдан винувато посміхнувся. - Жіноча краса, просто дивовижна штука! Здатна знести голову чоловікові одним клацанням! Але я не з таких! Ні так ні!

-Ось, і добре, що зрозумів! На добраніч!

  У мене особисто залишився дуже неприємний осад від цієї опівнічної бесіди на кухні. Як же він стверджував мені, що все безкорисливо, а тепер натякає невідомо на що. Безхмарність його майже нав'язливої допомоги мені розправитися з чоловіком тираном, стала потихеньку розвіюватися. Я заплющила очі і знову абсолютно не розуміла, як бути і що робити далі. Але вранці він мені сам вказав маршрут, як я маю вчинити.