День падіння з висоти. - Лія Серебро

-Блін! Там усе залишилося! Паспорт! Трудова! Речі! Хоч і небагато, але воно все моє! - знову перевела я тему. Мене зараз дуже добивав той факт, якою недолугою я все ж була. Чи це негативний вплив Алекандра. Порожня голова, де місце було тільки для щоденних страхів і тривог.

-Ми поговоримо про це ввечері. Я спізнююся вже. Миколу не ображай!

-Я й не думала! - віджартувалася я.

   Як же я була далека від реального і справжнього життя. Цього дня, захоплюючи Миколку дитячими іграми й огортаючи його турботою, думки про покійного сина я гнала геть. Але в голові по колу прокручувалося дві думки поспіль. Треба починати нове життя. Богдан допоможе з документами. Влаштуюся на роботу. А найкраще виїхати в інше місто. Можливо, у своє рідне місто.

   Зараз, усе ж таки, може воно й на краще, що зі мною немає жодних контактів. Олександр не знайде мене тут, а що довше я його не бачу, то швидше заростають мої рани.

-Купимо пельмені? - знову запропонувала я Колі, напоумивши зі вчорашнього дня, що малюк дуже любить їх.

-Бодя, завжди купує по дві пачки! - з розумним виглядом відповів він.

  І справді, в морозилці лежала ще одна пачка пельменів, чому я, безсумнівно, зраділа. За час шлюбу з Олександром, за його заслугою, я стала соціофобкою. І не зі своєї волі тепер боюся людей, потоку машин, гучних криків і міського шуму.

   Над цим треба працювати. Переламувати себе заново. Я заплющила очі й уявила перед собою нову книгу без заповнення текстом. Тепер щоранку подумки я заповнюватиму її потрібним мені змістом. Нова книга - нове життя. Якщо я буду обтяжувати себе спогадами про минуле, я нічого не доб'юся зараз і в майбутньому. Гарне самонавіювання на сьогодні!