День падіння з висоти. - Лія Серебро

  Зал вибухнув шепотом і перешіптуваннями. Олександр не зміг приховати свого шоку, але слова судді вже не мали для нього сенсу. Він зрозумів, що все втрачено.

   Я зітхнула з полегшенням і спрямувала погляд сповнений сліз щастя на сина та Богдана Ніколайчука.

- Нарешті...

  В апеляції, пов'язаній із лімфомою, яку нещодавно виявили в Темерязєва, було відмовлено. Лікування він отримував уже безпосередньо в колонії.

    Як моральну і фінансову компенсацію я отримала його клініку. Само собою зрозуміло, що я тут же вигідно продала її, без зайвих роздумів.  Я стала щасливою по-справжньому. Я зрозуміла, що таке життя і як треба цінувати кожну мить. Коли ти стикаєшся з таким ти не знаєш, що робити. Усвідомлюєш, що немає ні закону, ні права, ні психологічного рецепта. Але Богдан став моїм ангелом у цій справі.

   На вимушеному побаченні з Темерязєвим з питань під час продажу клініки, на яке я йшла з холодом у душі й повною байдужістю, я поставила лише одне запитання:

       - Хто дав тобі право бути таким жорстоким до мене?

Посунувшийся, облисілий Олександр опустив очі і нічого не відповівши, підписав потрібні нам папери.

                                                               ****

                   У твоєму житті є і буде тільки те, на що ти наважишся. Твоє життя результат твоєї рішучості.

   Кінець квітня, я їм найсмачніший у світі гарбузовий суп із беконом у маленькому ресторанчику в центрі Парижа, ховаючись від весняного дощу з гуркотом грому, з кращим другом, який учора зробив мені пропозицію.

   Обидва Миколки, немов близнюки, тримають трубочку від коктейлю в зубах і обговорюють останню серію їхнього улюбленого мультфільму. Я вперше закохана і я прожила два життя. Одне до того, як стати щасливою і інше живу зараз. Заслужене і таке бажане.

Кінець