Синi етюди - Микола Хвильовий
Це вже переходило межi жарту i набирало безпардонної похабщини. За час цiєї сценки Криленко почув себе нiяково, особливо збiльшилась ця нiяковiсть, коли вiн узнав, що перед ним стоїть однопартiйка. Але й втручатись вiн теж не мав бажання: по-перше - вiн не знав новiтнього мiсцевого побуту, по-друге, вiн завжди уникав скандалу, i, щоб вийти з нiякового становища, Криленко спробував був заснути. Але заснути вiн теж не мiг: анi одноманiтнi перебої колiс, анi рання година не допомогли йому. Звикши до нормального життя, дисциплiнованого певним режимом, вiн фiзично не мiг пiддатися сновi бiльше того, як припадало йому за встановленим у блокнотi розписом.
Криленко похилився на вiкно, вдаючи, що вiн уважно розглядає подорожнi краєвиди i нiчого не чує.
Потяг iшов з надзвичайною швидкiстю, так що треба було припустити - за годину-двi вони будуть на мiсцi призначення. Вже зовсiм розвиднилось. I сьогоднi стояв туманний ранок, i тiльки зрiдка, коли розходились хмари, одкривалась убога перспектива в сiру осiнню далечiнь. Також зрiдка одлiтали оселi, але Криленкiв погляд зупинявся лише на тих будiвлях, що виникали руїною. Вiн уважно придивлявся до них, наче шукав тут того майбутнього, яке чекає його. Вiн так замислився, що й не звернув уваги, як Шарко вийшов.
Iнженер уже прокинувся i розмовляв з жiнкою. Остання, коли її, нарештi, залишив Шарко, зовсiм перетворилась. З обличчя зникла розгубленiсть, i повеселiшали вишневi очi. В особi Сердюка вона найшла свого справжнього спiвбесiдника. Але й iнженер став балакучiший.
- А все-таки, панно Темо, ви спiзнились на роботу,- сказав вiн.
- Товаришу Сердюче, який ви чудний,- зареготала Брук:- сьогоднi ж недiля!
- Недiля?.. Так чому ж ви так поспiшаєте?
- Як чому? От тобi й раз: не вiк же менi жити в подруги, я й без того спiзнилась на дачний.
- На дачний? - чомусь здивовано спитав Сердюк.
- Ну да, на дачний! - i жiнка знову зареготала:- Ой, який ви чудний, товаришу!
Iнженер пiдвiвся, подивився на Криленка i, пiдкинувши плече, кинув несподiвано:
- Тiльки ви, будь ласка, не кажiть паннi Iраїдi, що зустрiли мене тут.
- Чому ж це?
- Та, бачите… словом, я не хочу! - i, помовчавши трохи, додав:- Я все-таки певний, що нiхто не догадається, яку роль зiграє комета iз сузiр'я Рака.
- Ви вже про комету? - сказала Брук, очевидно, зовсiм не дивуючись рiзкому переходовi на iншу тему.- Ну, добре, яку ж роль?
Вона зложила свої руки i так уважно, з такою легкою теплою iронiєю подивилась на iнженера, наче вона мала слухати трьохлiтню дитину.
- Мене цiкавить, головним чином,- сказав iнженер, постоявши хвилину серед купе,так звана "червона комета", що пройшла по елiпсi ще в 1811 роцi. Появитись вона мусить тiльки через 3000 рокiв. Припускаючи, що цей термiн для iстоти, яка живе на Землi i зветься людиною, являється термiном поза всяким вимiром, я не можу погодитись з вами, що цей же термiн для свiдомости iстот iншої планети являється iррацiональною величиною… Але ви, будь ласка, не шукайте тут якогось символу: ця комета в астрономiї так i зветься "червоною".
- Товаришу Сердюче, ви ж допiру говорили про комету в сузiр'ї Рака,заперечила Брук.
Iнженер по-дитячому зареготав.
- Так, я говорив про комету iз сузiр'я Рака, i ви, будь ласка, не звертайте на мене уваги.
Криленко не витримав i, повернувшись, зустрiвся з очима Сердюка. Той уважно подивився на нього i з легкою усмiшкою перевiв погляд на жiнку. Все це Криленка збивало з тями. В чому справа: ненормальнiсть чи дешевенька iнтрига? Це питання його так зацiкавило, що вiн забув навiть основне: потяг наближався до останньої станцiї, i йому надходив час збиратися. Вiн знов ув'язався в розмову.
- Скажiть, будь ласка, товаришко,- звернувся вiн до жiнки,- на якiй ви фабрицi працюєте?
- На шостiй тютюновiй.
- Ну… а живете де? - пiдбирав слова Криленко.
Жiнка раптом почервонiла: вона згадала, очевидно, поводження Шаркове з нею.
- А вам яке дiло?
Криленко теж почервонiв: вiн i справдi кинув нетактовне запитання.
- Будь ласка, пробачте менi,- сказав вiн.- Я погано знаю город, i мене цiкавили деякi данi про розположення вулиць.
Брук заспокоїлась.
- Вулиць?.. хiба вам це потрiбно?.. Щодо мене, то живу я в провулку Вiльної Академiї, будинок професора Полоза. Не знаю тiльки, як ви скористуєтесь з цiєї iнформацiї.
- Професора Полоза? - повторив запитанням Криленко: це прiзвище по асоцiацiї знову перенесло його в Берлiн.
- Так, професора Полоза.
- Тодi скажiть, коли ласка ваша: сам професор чи не був недавно в емiграцiї?
- Ви саме про нього й говорите: професор декiлька мiсяцiв як повернувся з-за кордону. Хiба ви знаєте його?
- Так, знаю. Менi приходилося з ним зустрiчатись у Берлiнi.
- Дуже приємно,- кинула Брук,- виявляється, ми маємо спiльних знайомих.
Сказавши це, жiнка повернулась до Сердюка й повела з ним колишню розмову. Що ж до Криленка, то вiн, дивуючись випадковi, пригадував останню зустрiч з професором.
Це було ще в посольствi. До нього в кабiнет увiйшов (вiн акуратно приходив кожного тижня) низенький вчений з довгою, як у схимника, бородою. Вiн i на цей раз тихо, вкрадливо говорив, що вiн хоче повернутися знову на Україну i працювати в Радянськiй Республiцi, що вiн буде корисний новому суспiльству i т. д. Криленко i на цей раз дивувався, як солодко говорить цей низенький професор, як тонко обходить небезпечнi мiсця розмови. Навiть на пряме запитання, як вiн дивиться на диктатуру молодого класу i чи не думає вiн публiчно одмовитись вiд своєї колишньої полiтичної позицiї, яка привела його до емiграцiї, професор так вiдповiв, що, з одного боку, можна було розумiти одне, а з другого - зовсiм протилежне. Але у всякому разi професор справляв дуже приємне враження i безперечно хотiв повернутися на батькiвщину. Цього ж разу вiн навiть показав Криленковi портрет своєї старшої дочки, яка, хоч це й дивно, давно вже належить до комунiстичної партiї i, очевидно, могла б явитись певною порукою того, що вiн, не дивлячись на його роки, ще багато б принiс користи суспiльству. Уряд амнiстував професора, професор зi своєю тонкою дипломатiєю переїхав на Україну, але образ його дочки на деякий час залишився в Нiмеччинi. Потiм в пам'ятi Криленка стерся й вiн.
Тепер, перекинувшись кiлькома фразами з Темою Брук, вiн знову пригадав професорову карточку, i щось приємне лягло йому на душу.
- А скажiть, товаришко: нема у професора Полоза дочки? - спитав Криленко, провiряючи, чи дiйсно про знайомого йому вченого йшла допiру розмова.
- Яку вам треба? У
