Франческа. Володарка офіцерського жетона - Дорж Бату
— Що тут у вас відбувається? — сержант Сара МакКарті теж хотіла знати, чого всі регочуть, як дурні у церкві.
— Ось! — червоний від сміху Маковскі показав на блискучий вібратор, що лежав на панчохах.
— Вау, яка вишукана штучка! — вигукнула Сара й наблизилась до стола. — А чого ви всі регочете?
— Це Джорджіо!
— Джорджіо? Що ви маєте на увазі? — підняла ідеально вищипані брови вчорашня балерина, а нині сержант Національної гвардії США.
— Цей чемодан сьогодні зранку доставили на його ім’я!
— Гадки не маю, чиї ці речі, — знизав я плечима й дістав чергову сорочку. І тут моя щелепа від’їхала ще нижче — під сорочкою виднілося руків’я меча.
— Якого біса?! — я потяг за руків’я і вивільнив чорний короткий меч, так званий «сінобіґатана». Я дістав із піхов клинок — добротне лезо і з любов’ю зроблені піхви. А ще в піхвах були приховані два метальні ножі.
Гумористи перестали сміятися.
— Що це за…
— Тут другий!
Одразу під першим мечем лежав точно такий самий другий. До піхов другого «сінобіґатана» був прикріплений чорний шовковий витий шнур із кріпленням під іще один клинок.
Під другим мечем лежав футляр…
Пам’ять одразу підкинула потрібний файл:
«Принесли речі: крихітний рюкзачок, пасок і якусь коробочку. Капітан її відкрив і дістав звідти абсолютно чорне лезо з руків’ям, обмотаним шкіряним шнуром.
— Що це? — спитав капітан, тримаючи небезпечну штучку в руках.
Джой уже відкрила рота, але Патріціо її перебив:
— Це заколка для волосся, — не блимнувши оком, відповів замість клієнтки її адвокат. — Хіба не видно?»
— Це Джой! — заревів я, як поранений ведмідь. — Це її валіза!
— Точно! Я ж… — Франческа раптом на півслові затулила собі рота руками.
— Що?
— Та нічого…
— Мабуть, валіза або загубилась, або її не пропустили. Але якого біса тут моє ім’я та адреса бази?!
— Тут квитанція лежить, — Сара витягла десь збоку папірчик на фірмовому бланку TSA[81].
— Я бачив такі раніше! — кілька разів я знаходив подібний папірчик після перевірки мого багажу. Але цього разу бланк був інакший.
— Ймовірно, Адміністрація транспортної безпеки не пропустила багаж. Тут написано номер відправлення і телефон гарячої лінії. Треба подзвонити й дізнатися, чому багаж повернули, — спокійно сказала Сара. Маковскі й солдати служби охорони продовжували булькати сміхом.
— Саро, будь ласка, допоможи мені зібрати сумку, — роздратовано попросив я.
— Зараз, Джорджіо! — Сара акуратно почала складати зброю і білизну назад у валізу. — Джентльмени, а що вас так розвеселило? — спитала суперінтендант.
Маковскі очима показав на вібратор.
— Оу! Я знаю цю модель! У мене є подібна! — хмикнула Сара. — Дуже крута штучка. Вміє ставати теплою і гарячою і має кілька режимів вібрації.
Льолєк враз перестав сміятися і зблід. Лівий кутик його рота нервово смикнувся. Вартові теж перестали іржати.
— Ніколи не розумів, навіщо дівчата таке купують! — пробурмотів Маковскі, весь червоний, з-під лоба дивлячись на свою дівчину.
— Не розумів, кажеш? — підняла брови Сара. — То я тобі поясню, коханий. Цей блискучий друг завжди поруч і завжди готовий. І він не ставить дурних запитань! А ще він поважає мої бажання, мою точку зору, не ревнує мене до партнерів по балету і не реагує на дурні жарти мого батька. Я зрозуміло пояснила? — Сара стукнула ошелешеного Маковскі вібратором по чолі й кинула прилад у валізу.
— UAM Андерсен, Сі-Ті!
— Андерсен, Сі-Ті, добрий вечір! — відгукнувся оператор зв’язку на протилежному боці Землі.
— Доброго ранку! Мені потрібна операторка Такахаші, негайно! — гаркнув я у гарнітуру.
— Сі-Ті, UAM! Сер, нова зміна прибула тільки вчора, і заступають вони лише завтра, а зараз десята година вечора і…
— Мені потрібна операторка Такахаші. Це терміново!
— Сі-Ті, зрозуміли, зараз викличу!
Джой прибігла у свій командний центр через півгодини.
— Джорджіо, Франческо, Трейсі! Яка я рада вас чути! — запищала японка.
— Ми теж раді тебе чути, Джой!!! Особливо я!
— Джорджіо?! Ой! — пискнула дівчина. — Напевно, валізу мою доставили, і ти її відкрив…
— Ми. Ми її відкрили, Джой! Я, Франческа, Маковскі, Сара і восьмеро солдатів служби охорони центрального КПП!
У навушнику почувся дивний звук, ніби Джой чимось удавилася.
— Мене цікавить два питання. Перше — чому на моє ім’я?! І друге — чому ти не підписала, від кого це?!
— Ну, Джорджіо, я в останню хвилину побачила, що JAL не дозволяє в багажі холодну зброю. А в мене там… Ну, ти бачив…
— Бачив!
— То я подзвонила Франчесці, і вона…
— Франчесці?! — заревів я.
Напарниця зателіпала головою, мовляв, «я тут ні до чого».
— Франческо, якого біса?!
— Я тільки сказала…
— Вона тільки сказала: «Відправ валізу Джорджіо на базу»…
— Чого мені?!
— Бо ти старший зміни.
Я отетерів і не знав, що відповісти.
— Джой, а чому ти батькам не відіслала цей довбаний чемодан?! Сан-Дієґо значно ближче до Лос-Анджелеса, ніж ми! Це інший бік Америки!
— Ну, Джорджіо! — заскиглила Джой. — Чому я не відіслала батькам? Бо там же… Е-м-м…
— Вібратор! Там клятий блискучий дорогезний вібратор! Ми всі його бачили! І ми знаємо, що в тебе Пікачу на трусиках! Через те, що твоя валіза прийшла на моє ім’я, ці бовдури з варти тепер дали мені нове прізвисько! Знаєш яке?!
— «Сяючий»?
— Гарна спроба, але ні! «Містер Пікачу!» Містер довбаний Пікачу!
— Pizdiets…
— Не те слово, — я нарешті видихнув. — Ну, нічого, зате ми добряче посміялися.
— Джорджіо, вибач…
— Пусте, хай це залишиться між нами.
— Не вийде! — несподівано почувши голос Дженіфер із Центру Джонсона в Г’юстоні, я аж підстрибнув.
— Дженіфер?! Ти все чула?!
Дженіфер нарешті дала волю сміхові.
— Пробач, Джорджіо, ти зробив нам день, ми тут усі лежимо!
— Та це це плосто свято! — почув я голос Тріші, операторки зміни на мисі Канаверал, яка плутала «р» і «л». — Я ще ніколи в житті так не сміярася!
— Трейсі! Ти все це вивела у відкритий канал?! Якого біса?!
— Вибач, Джорджіо! — ледве дихаючи зі сміху, простогнала наша начальниця зв’язку. — Я не могла допустити, щоб дівчата таке проґавили!
— А чого тут соромитися? — сказала Дженіфер. — Ми ж як одна велика сім’я!
* * *
Тепер я знаю, чим ми насправді займаємося.
«Через десять хвилин після старту Dragon стане на проміжну орбіту, і після того, як розкриються сонячні панелі, він почне хореографічні серії трастерами, щоб дістатися до МКС» — цитата з прес-релізу НАСА.
Це була п’ятнадцята місія компанії SpaceX із доставки вантажів на Міжнародну космічну станцію. «Посилочка» доставила на МКС приблизно 5900 фунтів (біля 2680 кілограмів) корисного навантаження, серед якого був і новий член екіпажу. Його звати Саймон (CIMON), або «інтерактивний мобільний компаньйон» CompanieN Crew. Це перший штучний інтелект у космосі. Робот завбільшки як невеличка подушка і масою приблизно 11 фунтів (десь 5 кілограмів) стане улюбленою іграшкою астронавта Європейського космічного агентства (ESA) Александра Герста. Розробила Саймона компанія Airbus, чим дуже пишається.
Власне, момент, коли Dragon місії CRS—15 розкрив свої сонячні панелі, і є початком «космічної хореографії». Dragon почав свою багатогодинну подорож із перехідної орбіти по спіральній траєкторії на орбіту, паралельну МКС.
Коли вантажівка зависла за кілька миль від станції, зрівнявши швидкості й зайнявши паралельну орбіту, танець став особливо хвилюючий і красивий.
А далі юний Dragon місії CRS—15 був захоплений
