Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу
А ще в той час він ні на мить не забував коханої, що, напевне, страждала в Акасі, але, зайнятий різними нагальними справами, державними та особистими, не зміг спілкуватися з нею так часто, як сподівався. І тільки на початку третього місяця, коли, на його думку, вона мала народити, він, не маючи спокою, нарешті послав гінця в Акасі, а той, повернувшись досить швидко, доповів: «На шістнадцятий день пані щасливо народила дівчинку». Дочок Ґендзі не мав, і ця звістка радісно схвилювала його. «І чого це я не привіз дочки Нюдо у столицю, щоб дівчинка народилася саме тут?» — жалкував він. Отже, збулося давнє передбачення астрологів: «Ви матимете трьох дітей. Услід за імператором народиться імператриця. Один з ваших синів стане Великим міністром, нижчим порівняно з іншими дітьми, але найвищим як для простого підданого». Узагалі багато мудрих віщунів пророчили, що колись Ґендзі підніметься на недосяжну для інших висоту й управлятиме державними справами, та за роки тяжких випробувань ці передбачення стерлися з його пам’яті. І лише тепер, коли влада над країною перейшла в руки принца-спадкоємця[319], він зрадів, що починають збуватися його найпотаємніші мрії. «Хоча серед багатьох синів Імператора я був найулюбленішим, але він зробив мене простим підданим і тим самим визначив мою долю. А прихід на престол нового Імператора лише свідчить, що віщуни не помилилися», — думав він у душі. Тепер, заглядаючи в майбутнє, Ґендзі зрозумів, що все відбувалося з волі богів Сумійосі[320]: дівчині з Акасі визначена особлива доля, тож не дарма її дивакуватий батько докладав неймовірних зусиль, щоб справдилися його сміливі бажання. І якщо це так, то вкрай несправедливо, що дитина, якій судилося стати імператрицею, народилася в такій глушині. «Треба якнайшвидше перевезти її до столиці», — вирішив він і велів поспішати із спорудженням Східної садиби. Роздумуючи над тим, як буде важко знайти в Акасі надійну годувальницю, Ґендзі вчасно дізнався про гірку долю дочки Сендзі, яка сама служила ще при покійному Імператорі й мала дочку від придворного, що помер у званні кунайкьо-но сайсьо. Казали, що недавно Сендзі померла і відтоді її дочка ледве зводила кінці з кінцями, а до того ж, як на біду, нещодавно від когось народила дитину. За посередництва жінки, яка йому про все це розповіла, Ґендзі домовився, що молода мати стане годувальницею його дочки в Акасі. Дочка Сендзі, зовсім ще юна і простодушна, жила сама в покинутому, всіма забутому старому будинку, днями й ночами знемагаючи від сумних думок, а тому, не довго роздумуючи, погодилася на його пропозицію, вважаючи її для себе великим щастям. І хоч Ґендзі жалів її, але вирішив послати в Акасі. Якось одного разу він таємно відвідав її і своїм особистим приїздом остаточно розвіяв її сумніви, бо хоча вона раніше вже дала згоду, але потім вагалася, лякаючись невідомого майбутнього. «Я роблю, як ви кажете», — врешті запевнила вона. А оскільки день видався сприятливий, то Ґендзі велів їй збиратися в дорогу. «Хоча моє прохання видається вам, можливо, надто дивним і неприйнятним, але, повірте, у мене є для нього особливі підстави... Постарайтесь якийсь час потерпіти в незвичних умовах так само, як довелося мені свого часу», — сказав він і докладно пояснив жінці її нові обов’язки. Він і раніше інколи бачив дочку Сендзі на службі в палаці, а тому відразу помітив, як сильно вона схудла останнім часом. У її будинку панувало невимовне запустіння, а купи дерев у просторому саду надавали йому настільки похмурого вигляду, що виникало запитання: «Як молода жінка може тут жити?» Сама вона була такою чарівною, що Ґендзі не міг відірвати від неї очей. «А що, як я передумаю посилати вас в Акасі?» — пожартував він. А вона дивилася на нього й думала: «О, якби справді я стала на службу до нього, то більше не знала б горя».
«Хоча ніколи
Нерозривна дружба
Нас не єднала,
Та думка про розлуку
Нестерпною стає».
А що, якби подався я за вами?» — запитав Ґендзі, а жінка, всміхаючись, вдало відповіла:
«Чи не тому тяжкою
Здається думка про розлуку
Цю раптову,
Що душа ваша лине
До тієї, кого любите?»
«Чудово сказано!» — подумав він.
Дочка Сендзі виїхала зі столиці в кареті. Супроводжувати її Ґендзі обрав найвірніших своїх прибічників, які мали все це тримати в таємниці. Послав з ними меч-оберіг та безліч інших дарів, які тільки міг приготувати для такої нагоди. Не обійшов він особливою турботою і саму годувальницю. Ґендзі то раз у раз усміхався, уявляючи собі, як Нюдо піклується про дівчинку, то тривожився її долею — видно, вже щиро люблячи дитину. У листі до пані Акасі він настійно просив її поставитися з особливою увагою до виховання дочки.
«О, я так хотів би
Своїм рукавом укрити її,
Щоб жила довго,
Аж поки діва небесна своїм крилом
Велетенську скелю на порох не зітре!»[321]
Годувальниця і супутники швидко дісталися до Акасі: до провінції Сетцу пливли у човні, далі їхали на конях. Радість Нюдо не знала меж. Сповнений вдячності до Ґендзі за рідкісну милість, він низько вклонився у бік столиці. До онуки ж старий ставився майже побожно. А вона була така чарівна, що всякому, хто кидав погляд на неї, мимоволі ставало лячно за її майбутнє. «І справді, не дарма пан Ґендзі вирішив дати їй добре виховання», — думала годувальниця, побачивши свою вихованку, і сумніви, що мучили її перед несподіваним від’їздом у глуху провінцію, остаточно розвіялися, немов поганий сон. Зачарована красою і доброю вдачею дівчинки, вона оточила її щирими турботами.
Мати, яка останніми місяцями поринула в глибокий смуток і занепала тілом і душею так, що втратила охоту до життя, відчувши до себе увагу Ґендзі, трохи збадьоріла й, відірвавши голову від узголів’я, веліла прийняти гостей якнайкраще, та оскільки вони нагадали, що їм треба негайно повертатися назад, то вона написала коротко про те, що лежало в неї на душі:
«Надто вузькі
Мої рукава,
Щоб укрити її,
Тож єдина надія
На Вашу милість».
Ґендзі увесь час думав про дочку, і бажання побачити її наростало з кожним днем.
Досі
