Львів. Смаколики. Різдво - Ганна Хома
На неї подивилися, як на ще одну ненормальну туристку, і порадили піти в нічний клуб, де завжди є алкоголь, це ще більше її розсмішило: покинута леді з розмазаною по щоках тушшю самотньо сидить за барною стійкою над чаркою горілки в нічному клубі — що може бути вульгарніше?!
Опанувавши себе, вона полізла у кишеню, щоб викликати перше-ліпше таксі й дозволити водієві довести себе додому, точніше до тимчасового притулку, де вона проведе своє перше і, мабуть, останнє Різдво у Львові, бо службові романи між начальницею й підлеглим закінчуються добре тільки у фільмах і треба припиняти цю історію, поки на тебе ще не дивиться косо весь колектив…
Витягнула руку з кишені. Роззирнулася. Глянула для чогось на підлогу. І зрозуміла, що окрім кохання втратила й телефон.
Це було останньою краплею, яка переповнила чашу її майже безмежного терпіння.
2
SMS прийшло несподівано, потривоживши дотикові рецептори шкіри режимом вібро.
За секунду мобілка вмовкла, а повідомлення лишилося чекати, поки його відкриють і прочитають. І зітруть, щоб було місце для наступних.
Або залишать на пам’ять, якщо повідомлення багато значитиме для адресата.
Тарас ні прочитати, ні стерти його зараз не міг. Стояла обідня пора, годинник на ратуші щойно пробамкав дванадцяту, а отже, у центрі Львова настав пік суєти. Пора бізнес-ланчів, обідніх перекусонів, ділових зустрічей, туристичних екскурсій і дружних спацерків вуличками старовинного міста.
А він перебував на шляху всіх цих переміщень, на перехресті потужних атмосферних фронтів, у самісінькому серці циклону, у центрі тлуму, який так само помічав його і так само звик до нього, як помічав і звик до безлічі камінних брусків, із яких хтось колись утворив бруківку. Хто і коли? І навіщо?
Різдвяний циклон заполонив Львів…
Тарас обережно стиснув у руці плаский, у шкіряному футлярі айфон. Слава Богу, що той не задзеленькав на повний голос у кишені. Важко було б пояснити тим, хто почув би цей дзвінок, що це зовсім не те, що вони подумали. І як добре, що вчора ввечері він перевів телефон у беззвучний режим. Про всяк випадок.
Ніхто нічого не помітив. В епоху передових технологій листи можуть приходити непомітно для інших. Зате ті інші, як на зло, снували просто впритул до його чобіт, а поміняти позу так, щоб можна було витягнути руку з кишені і краєм ока глянути, хто щойно надіслав повідомлення, не випадало. Він і так за останню годину часто міняв позу. Перехожим це могло здатися підозрілим.
Тим пак він здогадувався — хто…
Тому тупо спостерігав за рухом повз свої чоботи, а рука, незважаючи на мороз, щохвилини пітніла дедалі більше, аж поки не виникла небезпека, що мобілка вислизне з долоні й крізь величеньку дірку в кишені вивалиться просто на бруківку. Під ноги перехожих.
…А починалося все так райдужно! Він закохався у двадцять вісім, наче школяр. Батьки розлучилися, коли йому було п’ятнадцять, тому, одружуючись, він твердо вирішив, що його шлюб триватиме вічно.
Бог, напевно, довго сміявся, почувши про ці його плани…
Першим ударом була смерть мами. Її задавнена хвороба нирок загострилася саме тоді, коли, відгулявши пишне весілля, вони з дружиною поїхали в медову подорож у Мармарис. На той час у його активі були новий «Фольксваген Поло» і хороша робота у фірмі, яка продавала за кордон покриття для футбольних полів. Правда, більшу частину зарплатні отримував у конверті, але що з цього, коли робота хороша. Тому дзвінок із лікарні, куди маму забрала «швидка», був як грім серед ясного неба.
Невдовзі його небо повністю затягнули важкі чорні хмари.
Він перервав відпочинок, і вони повернулися додому, в однокімнатну квартиру в кінці Городоцької, де вони з мамою досі мешкали. Він збирався одразу по приїзді взяти кредит на нове помешкання, але тепер частина коштів ішла на лікування, й оте «одразу» відтермінувалося на невизначений час. Дружина була не зовсім задоволена, але тоді він на це не звертав уваги.
За місяць мама померла, і він вперше напився до чортиків. Дружина хряснула дверима й пішла до батьків. Він залишився в порожній квартирі, де кожен квадратний метр пам’ятав мамину усмішку, і напився вдруге. По дружину поїхав аж на п’ятий день. Там потрапив у новий вир скандалу, один проти всієї родини, бо окрім тестя та тещі у квартирі мешкала ще одна, братова сім’я, і йому хором розповіли, що бідна Орися не буде жити з алкоголіком та ще й у тому «наркоманському» районі.
«Бідна» Орися погодилася повернутися за умови, що він кине пити і негайно шукатиме нормальну квартиру.
Він віз її додому, і здавалося, що у двигуні машини згорає пальне, яке живить його почуття.
Відігнавши недобрі думки, він вирішив будь-що догодити коханій (ну справді, невже так важко кинути пити і придбати гарну квартиру, де вони будуть щасливі разом?), за допомогою маклерів продав мамину квартиру і купив дворівневу в новобудові недалеко від Південного, з дуже хорошим метражем, індивідуальним опаленням і заскленою лоджією. Різницю в ціні покрив кредитними коштами.
За півроку, після геть не дешевого ремонту, на який він витратив практично всі депозитні кошти, вони урочисто заселилися, запросивши на новосілля купу народу, квартира викликала тотальний захват і заздрість, від гордощів і тостів у нього виросли крила, він пішов шукати дружину, щоб допомогти їй з наїдками і напоями, ніде не знайшов, піднявся на другий поверх і у спальні — їхній спальні, яку дружина облаштувала на свій смак, — наштовхнувся на двох напівроздягнених людей, першим його порухом було сказати «ой, вибачте» і швидко зачинити двері, аж раптом — розум іще цього не усвідомив, але серце вже збилося з ритму й дихання перехопило… раптом він упізнав у світловолосій жінці свою дружину.
Пізніше він ніяк не зможе пригадати обличчя того чоловіка поруч із нею на своєму ліжку, воно начисто зітреться з пам’яті, витравиться, мовби сірчаною кислотою, і свій спуск на перший поверх теж погано пам’ятатиме, лише смутні обриси веселих людей, які чомусь перешкоджали йому вийти на вулицю, і крики дружини, що він не тільки алкоголік, а й дебошир і що це не вперше він зчиняє бійку в хаті, погляньте, люди добрі, з ким їй доводиться жити…
Прокинувшись у жахливому похміллі, він згадав, як кинув учора того покидька на підлогу, а тоді здер з ліжка ковдру, простирадло і наматрацник, але це не допомогло, ніщо не допомогло, навіть спустошення всіх пляшок зі спиртним, які залишилися
