Там, де козам роги правлять - Евгеніуш Паукшта

Важке мовчання, що запало в кімнаті, переривав тільки пронизливий голос лісничихи, яка на кухні чогось там гримала на свого гладкого улюбленого кота.

Метек швидко випив сливовий компот. І, вже встаючи з-за столу, кинув ніби мимохідь:

— Я розмовляв з батьком. Ти можеш бути у нас стільки, скільки захочеш. Бачиш, давня дружба міцна... Та й нам веселіше в цій лісовій пущі. Ну, ходімо на озеро, ще годин зо дві буде видно, може, яка щука візьме...

— Без риби не приходьте. Поламайте вудки...— сказала господиня рибальське закляття.

На озері здійнявся легенький вітерець, вкривши брижами гладеньку поверхню води. В прозорому повітрі береги озера, обрамлені темними смугами ялин, здавалося, відступили далі. Над самісінькою водою тягнулася полиняла смуга очеретів, трохи вище видніли ще темно-коричневі гілки, червонясте листя буків різко виділялося на чорному тлі хвої.

Хлопці човном плили до протилежного берега, де була густо поросла очеретами затока. Біля входу в неї водилися щуки і окуні. Зимою в тому місці кидали на лід гілляки і цілі кущі, які потім тонули на дно, утворюючи природні схованки для дрібної риби. Звичайно, біля них кружляли прожерливі хижаки.

Залєський з подивом стежив, як ловко і вправно Метек закидає спінінг. Тихо шелестіла, розмотуючись, жилка, і срібна рибка, великою дірою пролетівши в повітрі, падала майже точно в намічене місце. У Едека виходило значно гірше. З першого ж разу у нього заплуталась жилка, він довго морочився, поки знову намотав її на котушку. Хлопцеві подобався цей спорт. Закинувши блешню, він кожного разу чекав, що ось зараз рвучко смикне щука, краєчком ока поглядав уже на підсаку, що лежала на дні важкого, просмоленого рибальського човна. Вітер зносив їх від берегів затоки до широкого простору озера. Повернули знову, опускаючи на дно, замість якоря, прив’язані до вірьовок камені. Тепер зручніше було шмагати воду, закидаючи блешні під очерет біля берега.

Метек намотував жилку поволі, тільки часом швидше крутив котушку або зовсім зупинявся. А то піднімав коротке вудлище вгору чи, навпаки, занурював його в воду...

— Так блешня краще грає, пливе нерівно, як рибка...

Едек придивлявся, намагався й собі так робити. У нього це виходило нескладно.

— Коли ти навчився?

— Що ж ти хочеш, біля води це неважко. Кілька днів, і ти закидатимеш, як досвідчений рибалка... Хворіючи, я цілі дні проводив на озері, коли було сонце. А в хмарну погоду ховався здебільшого в лісі. Майже рік хворів, лікарі боялися, що з мене вже нічого не буде, і зовсім не приховували цього перед батьком... А скільки свого серця він мені тоді віддав!

Едек хотів щось сказати, махнув спінінгом, блешня хлюпнула бризками біля самісінького очерету, він її опустив ближче до дна, почекав ще хвилину і почав намотувати квапливо, нервово.

— А нащо ти... O-о, здається, є! Є, є, шарпає, як чорт! — зненацька крикнув він, забувши й про котушку.

— Не послаблюй, бо зірветься! Підкручуй, підкручуй.

Обличчя Едека розчервонілося. Він поволі намотував жилку, відчуваючи сильний опір, часом ривки — тверді, раптові, ніби хтось притримував блешню у воді.

Зненацька попустило, Едек уже злякався, що риба зірвалася, коли це раптом щось перевернулося біля самої поверхні, блиснуло білим черевом, знову потягло вниз так, що жилка натяглась і вудлище мало не випало хлопцеві з рук.

— Як сильно тягнутиме, то відпускай потроху... Тепер підкручуй, підтягуй ближче до човна!— Метек давав поради, пильно стежачи, як здригається жилка.

Тягнути ставало важче. Щука впиралася дужче. То була велика рибина, певно, казав Метек, більше ніж чотири кілограми. Жилка сіпалася, вудлище тремтіло в руках.

— Підтягуй, підтягуй, тільки не дуже відпускай, бо хтозна, як вона вчепилася за гачок...— Метек стояв з підсакою напоготові і, нахилившись над бортом, пильно стежив.

Зненацька сильно шарпнуло, і котушка гучно задирчала. Тільки десь за хвилину Едек зміг стримати жилку, яка швидко розмотувалась. Гарячково почав знову намотувати її. І знову відчув опір. Тоді він трохи відпустив. Риба була щораз ближче, тягнула на дно. А дно там було глибоке.

— Тепер уже не попускай, підтягуй ближче до човна, сюди до мене, до мене...— Метек занурив підсаку у воду. За кілька метрів од човна щука вистрибнула на поверхню. Вона була здорова, пінила воду, б’ючи хвостом, вигинаючись усім товстим тілом. Едек тремтів, невпинно намотуючи жилку.

Відчайдушним стрибком риба вискочила з води, шарпнула вбік, знову задирчала котушка, блиснула, швидко розмотуючись, жилка. Вражений Едек аж скрикнув; слухаючи Метека, він завзято крутив котушку. Не відчував опору, ще думав, що риба коло борту, під човном, але ні, бо з води несподівано виринула блешня. Хлопці глянули на неї, ще не дуже тямлячи, що сталося.

— Зірвалася, хай їй чорт,— вилаявся Метек, важко сідаючи на лаву і кидаючи під ноги непотрібну вже підсаку. А потім раптом розсердився: — Але ж і ти роззява! Де це видано — попускати жилку, коли риба біля поверхні. Так завжди зірветься... Теж мені рибалка...

— Слухай,— похмуро буркнув Залєський,— я не люблю, коли хтось починає мене повчати! Раджу тобі, краще...

І урвав, хоч гнів його й не минув. Згадав, що він у боргу перед Метеком.

А той тільки глянув на товариша і тихо сказав:

— Вибач... Усяк буває. Ляпнув зопалу, бо шкода було такої рибини. Ну, давай далі...— І, розмахнувшись, кинув так, що блешня аж захурчала в повітрі.

Едек теж почав мовчки закидати. Але вже без попереднього мисливського азарту. Кинув кілька разів, а тоді взагалі перестав, сів на кормі, дивився, як закидає товариш.

— Якщо тобі вже набридло, то, може, вийми якір і помалу веслуватимеш понад берегом. Тут уже нічого не візьме...

Едек послухав, міряв воду рівними помахами весел, які тихо поскрипували в немазаних кочетах.

Метек витягнув невеликого окуня. А далі скільки не кидав — марно. Сонце ставало червоніше і більше, опускаючись до горизонту. Сутеніло. Над озером потягнуло різким холодом.

— Все.— Метек старанно змотував жилку. Залєський повернув човна додому. Раптом усміхнувся:

— Але ж і переживання, хай йому чорт! Ніколи б не подумав.

— Тепер уже слабо бере. Ось як замерзне, тоді з ополонок тягатимем окунів. Теж цікаво, скажу тобі.

— Е, зимою я або в Ольштині бешкетуватиму, або сидітиму в тюрмі, — враз відмахнувся Едек. Жаль за втраченою рибою і усвідомлення невдачі викликали у нього похмуру байдужість.

— У тюрмі? — здивовано повторив Метек.

—