Камінна оргія, Євгенія Анатоліївна Кононенко
Дім Круків не захистив, як захистила каплиця. Всі інші загинули. Вони спали й не прокинулися. Їх відкопали мертвими. Одна втіха: Купріян, Софія, Симон, Карина вмерли, так і не прокинувшись, тож не понесли жах близької смерті із собою за межу.
А ще в той самий день на віллі Павлина помер батько Романа Альберт Тавас. Його знайшли в саду, де він лежав горілиць із розплющеними синіми очима, широко розкинувши руки. Мало не всі медіа відгукнулися на смерть Альбера Таваса, і всі хором назвали його Алхіміком наших днів, або ж Фаустом сьогодення.
Але треба жити зневаживши смерть. Вагітність Марини, яка стала публічною, як і їхній статевий акт, ніби говорили: життя триває! Романові не було куди тікати. Він довго думав, як би зробити шлюбну пропозицію так, щоб йому відмовили.
— Я ще жодній дівчині, себто жінці, не зробив непотрібної дитини... Я не збирався на вільні руки одягати шлюбні кайдани ще років, як мінімум, двадцять... Але якщо вже так сталося...
Роман м’явся на порозі Елеменії. З програвача в кутку недоречно линуло «Stabat Mater dolorosa», яке Марина вимкнула, а воно все одно звучало. Хіба про таку пропозицію мріялось, гірко думала вона, так, я зараз мушу ховати свою велику мрію... «Але не дочекаєтесь ви всі, щоб я не прийняла від свого Романа його пропозиції!» — подумки вигукнула вона, а вголос промимрила:
— У нас буде дитина. І лікарка сказала, що позбуватися вже не можна...
Лікар запевнила Марину, що як раптом непутящий батько звернеться до неї, чи можна..., вона переконає його, що не можна.
Тож коли Марина була на третьому місяці, на віллі Павлина відгуляли весілля. А потім у журналістів виникла проблема: серед сотні світлин вибрати одну, де в нареченого не кисла фізіономія, а бодай нейтральна.
Після їхнього весілля, яке вшанував трихвилинною присутністю міський голова, медіа втратили зацікавлення подружжям Тавас-Перистері. Почалося їхнє химерне родинне життя. Роман Тавас став батьком родини, чого аж ніяк не планував. А Марина Перистері стала господинею вілли Павлина як законна дружина законного спадкоємця її багаторічного господаря. Вона також не планувала бути хазяйкою великого будинку. Коли мріяла про своє життя з Романом, то уявляла маленьке помешкання на кшталт Елеменії, де було би багато любові. Отримала навпаки.
Кілька слів про те, які дім і сад залишив їм у спадок Альберт Тавас. Ще до весілля на віллу приїздили з наукового інституту, в якому працював старий Тавас, і забрали лабораторію, яка займала три великі кімнати вілли. І вже багато років ці кімнати стоять порожні, з вибитими шибками, куди в холоди залітають горобці, голуби, а іноді навіть круки. Вікна колишньої лабораторії виходять на трасу, тож звідтіля вілла Павлина справляє враження покинутого будинку. Не віриться, що там усе-таки живуть.
Свого часу приміщення вілли Павлина будувалося на совість, двері в проймах прилягають добре, тож у так звані житлові приміщення холод з колишньої лабораторії йде мінімальний. А до моторошних звуків за стінами Роман і Марина вже давно звикли.
Вікна вітальні, кухні, двох спалень та бібліотеки виходять в сад, і ці кімнати зберегли той вигляд, який вони мали за життя старого Таваса. Роман уже давно заробляє пристойні гроші, одначе нічого не міняє на віллі Павлина, не ремонтує стару будівлю, не приводить до ладу занедбаний сад.
Альберт Тавас помер у березні. Він ще не посадив свої загадкові рослини на грядках свого саду, щоб зібрати врожай восени. Той сад, який справив неймовірне враження на Марину, швидко занепав, коли вона отак раптом стала його господинею. Кущі хризантем восени випускали маленькі кволі квіти, а потім перестали. І з невеличким виноградником ніхто нічого не робить. Кам’яна альтанка вглибині саду пошарпалась і посіріла; була б дерев’яна, давно б зогнила й завалилась, а так стоїть, навіюючи нудьгу. Марина іноді говорила Роману, чи не варто щось зробити із садом.
— У тебе все одно нічого не вийде, — незмінно відповідав чоловік.
Оговтавшись після трагедії, Роман облишив роботу в Інституті онтологічного й метафізичного моделювання. Став працювати звичайним програмістом. Замість онтологічних моделей почав програмувати роботу касових апаратів та інтернет-магазинів. Зате й гроші завелися, і швидко. А завантаженість на роботі давала ще й законну можливість батькові родини майже не бувати з цією самою родиною.
Зачаті в березні приходять у цей світ під Різдво. Народилася дівчинка. Марина боялася мулатки. Лина заспокоювала її: «Габріель ще жодної чорної дитини в нашому місті не зробив». Марина хотіла назвати дочку Романою, Роман — Софією. Погодилися на Жанну.
— Забери ти її від мене! — кривився Роман, коли Марина зустрічала його з роботи із Жанною на руках. — Ти бачиш, який я втомлений, на ногах не стою!
Для Романа Жанна була вічним нагадуванням, що він отак от по-дурному попався і вже не міг відкараскатися від женячки. І Марина була мимоволі зла на дочку: хоча Жанна й допомогла одружити Романа, але як же вона його дратує тепер! Якби Роман зрадів дитині, якби полюбив її, вже б Марина припадала до неї день і ніч. А так навіщо? Лише куди її подіти...
— Їхали б ви до матері, — люто сичав Роман.
— Не жени мене від себе, — вила Марина. — Я так тебе люблю-ю-ю-ю!!!
— То принаймні її завези, — примирливо казав Роман. — Я даватиму гроші. Даватиму скільки треба.
Марина приїхала до Марії, привезла Жанну. Між матір’ю й дочкою відбулася громоголоса сварка, аж у порту принишкли чайки. Марія вже оцінила якість шлюбу своєї дочки. І винесла однозначний вердикт: із цим треба закінчувати. Чоловіка, який не погоджується на її умови, сучасна жінка викидає зі свого життя й починає власну справу. За літо Жанночка підросте, з осені їй можна буде взяти няню. І з осені можна буде читати історію релігії в ліцеї. Це непоганий шанс. Марина верещала, що не зможе без Романа, що вона без нього як не помре, то збожеволіє. Тож рано-вранці наступного дня поїхала назад, на віллу Павлина. І лишила на видноті платіжну картку. Коли Марія розібралася, яка сума на картці, її обурення з приводу ідіотичного шлюбу дочки якщо не зникло, то перелилося в інше річище.
Марина так і не
