Камінна оргія, Євгенія Анатоліївна Кононенко

— Ось жінка Таваса, ледве довіз через затори. Далі прошу вирішувати всі справи з нею. Як раптом щось треба, відразу телефонуйте, чуєте, Маринко? Ми, колеги Романа, завжди прийдемо на допомогу, ми ж знаємо, яке ви красиве подружжя!

Лікар сказав, що Роману вже зашили всі його рани, і він поки ще не приходить до пам’яті в післяопераційній палаті. І вони йдуть туди.

«Зараз впаду на нього. І хай з нами щастя і горе вмирає», — невротично думала Марина, прямуючи коридором поряд з лікарем. Ось двері, за якими палати реанімації. Вони замкнені, і дистанційний зв’язок чомусь не спрацьовує.

— Вибачте, я піду з’ясую, в чому проблема, — каже лікар і на деякий час лишає Марину саму. І тут їй кладе руки на плечі Адельфос. Він прийшов сюди, той, хто раніше говорив з нею лише на віллі Павлина. А зараз він тут і шепоче їй на вухо:

— Що вибираєш? Щоб Роман одужав і пішов від тебе? Чи щоб НЕ одужав і навіки лишився при тобі?

На плечах так відчутно лежать його руки. Але його зримого поряд нема.

— Хай він одужає! А далі хай все вирішують вищі сили! — прошепотіла Марина.

— Ти — подруга Ромаї? — наважилась спитати Мелана в Марії Цейри в один із перших своїх днів в Оазі.

— Ми тут брати і сестри, Мелано. В нас не кохаються.

— Але ж ваш Єшу сказав, що Бог — це любов.

— Любов, не кохання.

— Але ж чому? Хіба кохання — це зло?

— Кохання буває з Любов’ю, буває й без. Але нас — поєднує інше.

Мелана не могла зрозуміти цього. Їй здавалося, що її дурять. В Оазі стільки молодих чоловіків і жінок. Одного разу вона навіть намагалася не спати ніч, щоб підгледіти, чи не пробирається Марія Цейра вночі до шатра Ромаї. Але під зорями Оази спалося настільки добре, що вночі вона поринала в міцний сон, здебільшого, без видінь. Тоді, коли Ромаї нахилявся до неї, щоб дати їй рятівну їжу, вона відчула дух молодого сильного чоловіка. Не може він бути тілесним старцем, як Євані!

А втім, не лише Євані. Всі брати і сестри запросто роздягаються в Оазі, як перші люди до гріхопадіння. Миються під водоспадом, перуть свою одіж, сушать її під сонцем на траві. Старі жінки не соромляться старості, молоді не хизуються молодістю. А чоловіки не дивляться на жінок як на жінок, Мелана бачила це вже багато разів. Лише Ромаї не скидає одяг.

— Він не роздягається, бо в нього немає тіла, — сказала Мелані Марія Закена. Мелана не сприйняла її слів: що може знати ця стара, яка весь час перебуває в старечому напівсні? Вона, певне, забула, як воно у справжньому житті. Ромаї не роздягається, бо він мужчина, на відміну від своїх «братів»! Якісь темні сили не дають йому з’єднатися з Меланою. Скоріш за все, то чари Марії Цейри.

— Колись я прийшла сюди, щоб бути з Ромаї, як жінка з чоловіком, — зізналася Марія Цейра в розмові з Меланою. — Я побачила, як він врятував малого Сурі від гніву торговок, які звинуватили малого в крадіжці, хоча все вкрали самі. Вони почали пхати хлопцеві в горлянку тухлу рибу, яку він нібито вкрав, а вони його викрили. А Ромаї вмить витяг кошик свіжої риби з грабарки, яка належала одній із них. Він викрив тих баб, але не нацькував інших на них. Ніхто ніколи з чоловіків, яких я знала, не робив такого. Всі лише хотіли побільше всього собі. Всі, кого я знала раніше, крали, хоча сказано: не кради. Але всі крали й звалювали це на таких, як малий Сурі.

Марія Цейра знайшла очима Сурі, який в затінку впевнено жестикулював, обговорюючи з іншим братом якісь питання стосунків того й цього світів.

— І що було далі? — спитала Мелана. — Чому Ромаї не покликав охоронців, які б відшмагали тих поганих торговок?

— Бо натомість він узяв Сурі за руку і якнайшвидше повів його з міста. Щоб допомогти Сурі на пустирищі виблювати всю ту бридоту, яку вже почали йому пхати в горлянку торговки.

— А ти?

— А я побігла за ними, наздогнала їх біля східної околиці. І я стала допомагати йому привести до тями малого. На якусь мить мені здалося, ніби ми батьки хлопця, який попав у біду. Я подумала: якщо мати дітей, то лише від такого, як Ромаї. І я пішла за ними сюди.

— І ви стали разом з Ромаї? — гірко проковтнула слину Мелана.

— Ні, Мелано... А знаєш, скільки чоловіків хотіли мене, коли я жила в домі батька? Робили дорогі подарунки, складали для мене пісні. Не хочу брехати, мені це подобалось. Я стріляла очима, випускала кучері з-під покривала, дзвеніла сережками, відчувала свою владу над тими чоловіками...

Зараз в Марії Цейри нема ніяких прикрас. І ні в кого з тутешніх жінок нема. Ні браслетів, ні намиста, ні сережок. Лише в Мелани у вухах блищать великі півмісяці. Їх колись подарував її вітчим молодій мачусі одразу після смерті матері. Мелана вкрала ці сережки, коли тікала з їхнього скупого непривітного дому, де її змушували весь час працювати. Схоже, крадені сережки бережуть її в поневіряннях.

— В тебе такі великі сережки, Мелано, чи не боїшся ти, що тобі їх вирвуть разом із вушками? — спитав її Євані, коли вони познайомились в дорозі.

— Я впізнав тебе за сережками, — сказав він їй, коли вони зустрілися вже в Ірі, і вона спитала його про Ромаї.

Ні, вона не продасть їх у срібній крамниці в Ірі, щоб принести гроші на загальне добро братів і сестер. Адже настане той день, коли Ромаї торкнеться її смаглявої гарячої щоки, і сережки холодитимуть його руку та її щоку. Коли Ромаї, усміхаючись до неї, зніме з її голови покривало, а мотузку на поясі вона розв’яже сама. І вони водночас скинуть свою одіж. І вона торкнеться руками його грудей, і припаде до них щокою. «Який він під одягом...», — тихо стогнала Мелана. Чи є в нього волосся на грудях, чи має він родимки, шрами, якісь іще прикмети? Його запах вона вже знає. Це запах молодого здорового чоловіка, а не дух офірних кадінь. І настане день, і Мелана пізнає тіло