Стара холера - Володимир Лис

– А я ни буду мовчєти… Бо таке діло, чуєш…

– То й не мовчи, – сказала Єва. – Жванди собі. Може, од того потеплішає.

– Якби-то, – сказав Адам. – А я, тойво, про що хотів… Як ото їх вів до Грицька, Ромкового внука, то чуєш, що мені Стипан той сказав…

– Ну, не тягни…

Адам пожував губами якусь невидиму нитку, виплюнув і промовив:

– Як обійдеться, казав той хлопець, то все їдно їм втікати доведеться. Ну, то він що надумав… Казав, до армії піде служити, на той Домбас…

– Господи, на війну зібрався? – Єві аж усе похололо всередині. І руки затремтіли. – Який же з нього вояка…

– А точно, що таки на войну, – потвердив Адам. – Він, казав, і раньше туди хтів було потрапити, тико у воєнкоматі нібито забракували. У резерві оставили. Казав, що підозрює: директорка їхньої школи руку приклала, бо не хтіла його відпускати. Каже, чуйво, – Адам скупо всміхнувся, – що двадцять літ, як вона тамика дирехтуркою, а жєдного чоловіка в школі над малими дітлахами, яких отово Стипанко наш учить, ще не було… А типерка надіється Стипан, що родич його поможе, він тамика, на Донбасі, офіцером важним. То й попросить, щоб у войско поміг піти за контрахтом. Ну, Ліза наша, як почула, то мало ни в плач… дівка дівкою… Ото як ти, Євко, – який з нього вояка… А потому погоделася, що їдне місце, де можна од того Максима сховатися – то армія, война. Собі, казала, туди тою, як ото… ну, в теї, що армії помагають, запишеться… Чи санітаркою, чи тою…

– Волонтьоркою, – підказала Єва і спинилася. – Господи, що ж то за життє таке настало, що од насильства і смерті видимої тре’ на війні ховатися… А як підстрелять обох?

– Мо’ й не підстрелять, – сказав Адам. – Зразу й підстрелять, розквокталася… Ну бабоцька натура…

– Мовчи вже, – сказала Єва. – Та до мене тулися… Все ж тепліше буде…

– А чого ж, – погодився Адам. – Навіть такому шкарбуку, як я, хочеться хотя б до якоїсь старої холєри притулитися…

Єва аж спинилася. Блиснула своїм незаплилим оком.

– То я то стара холєра по-твоєму?

– Їй-бо, шістнадцятка, – сказав Адам.

Та Євин гнів уже кудись пошумів. Щось дивне, аж мрійливе, з’явилося в неї на побитому обличчі.

– А знаєш, Адамцю, – озвалася вона ще через десяток-другий тяжких повільних кроків. – Тато мої покійні казали, що стара холєра – то любов, яка ніяк померти не здатна. Того й ходить по світу, людей зораблює*. До кого у вічі заглядає, той довго жити буде, бо його душу насінням особінним засіває.

– Все то ти знаєш, – сказав Адам. – Ни дарма на пошті робила.

– Та то тато мій казали так.

Єва замовкла. Поволі тупцяли далі, спираючись одне на одного. Так справді ніби легше було йти. Холоднішало, здавалося, от-от і сніг піде, бо ж таки грудень, зимова пора. Заждалися снігу і люди, і земля.

Вони не знали, що після Різдвяних свят, у січні, захурделить, село геть засиплють сніги, потоне в них хата, і вони обоє, старі-старезні, але ще живі, з теплим духом у грудях, стоятимуть в тій хаті перед образками і молитимуться, щоб оберіг Бог Лізу і Степана, котрі на той час уже будуть на донецькій землі, на тій страшній, далекій війні. А помолившись, Адам подумає про те, як добре їм обом у теплій хаті і як холодно, незатишно, певно, на тій війні Степанові й Лізі. Єва ж подумає, що вони, старі, мусять, мусять ще пожити трохи, щоб хоч би чимось, хоч цею молитвою і жалем своїм оберегти тих, молодих, котрі тепер далеко і котрих вона в уяві тулить до свого серця.

1

Хата (діал.). – Тут і далі прим. авт.

2

Квасоля (діал.).

3

Лайлива (діал.).

4

Пляшку (діал.).

5

Швидко (діал.).

6

Тютюн-самосад (діал.).

7

Лелека (діал.).

8

Нирка (діал.).

9

Комуністична спілка молоді Західної України.

10

Заявляються (діал.).

11

Вагітна (діал.).

12

Піджак (діал.).

13

Гарбуз (діал.).

14

Кімната (діал.).

15

Намисто (діал.).

16

Тарган (діал.).

17

Колише (діал.)

18

День народження (діал.).

19

Сир, розмішаний у сметані й кислому молоці (діал.).

20

Слова О. Богачука.

21

Насвариться (діал.).

22

Голові (діал.).

23

Бузок (діал.).

24

Західно-поліським діалектом петрусь – сонечко, бедрик.

25

Лопата (діал.).

26

Тітка (діал.).

27

Назва книжки П. Сороки.

28

Нездала людина (діал.).

29

Не буркочи, не виправдовуйся (діал.).

30

Фельдшерсько-акушерський пункт.

*

Квіти (діал. полонізм).

*

Той, хто багато даремно говорить (діал.).

*

Картоплю (діал.).

*

Дзьобала (діал.).

*

Ватяна безрукавка (діал.).

*

Човен (діал.).

*

Розважливий (діал.).

*

Спокушає (діал.).