Дім, в якому… - Маріам Сергіївна Петросян

— Стережись! — заволав хтось.

Перед ними закрутилися колеса. Біля самого Стрибунцевого носа загальмував візок Смердючки.

— Стережись! — ще раз верескнув Смердючка та замахнувся парасолькою.

Пампух послабив хватку, і звільнений Стрибунець відкотився набік.

— Так тобі! — крикнув Смердючка, тицяючи в Пампуха парасолькою.

Стрибунець розбігся і штовхнув його в живіт. Добитий Пампух кудись відповз, а до Стрибунця, розмахуючи хокейною ключкою, підскочив Зануда. Стрибунець встиг копнути і його, але роззута нога в самій лише шкарпетці великої шкоди не заподіяла. Ключка вцілила Стрибунцеві по вуху, й вухо запалахтіло, набрякаючи кров’ю. Другий удар припав по протезу.

— Зламав! Ти його зламав! — схлипнув Стрибунець. Забувши про ключку, він накинувся на Зануду. Той чомусь відкинув зброю та метнувся втікати. Стрибунець рвонув за ним. Хтось підставив Зануді ніжку, він упав, перекинувся на спину та злякано заверещав. Стрибунець налетів на нього, як комета, змітаючи ворогів зі свого шляху, залишаючи позаду хвіст із відчавлених рук і ніг.

Хтось ухопив його й підняв над підлогою. Стрибунець почав копати й гамселити колінами, намагаючись викрутитися.

— Ану, спокійно, — сказав дорослий голос.

Метляючись над полем бою, Стрибунець побачив Фокусника, який відбивався милицею від Кролика та Гачка, перевернутий візок Смердючки, самого Смердючку, який лупив парасолькою на всі боки, Спортсмена, який катулявся по підлозі з кимось в обнімку, — і старшокласників. Їх було багато. Регочучи й чортихаючись, вони розтягували хлопців.

Стрибунцева потилиця вперлася в щось тверде. Аж похоловши від раптового здогаду, він обернувся. Щоку дряпнув маленький череп на ланцюжку. Вище Стрибунець дивитися не став. Я штурхнув самого Черепа! Голова запаморочилася від млості, Стрибунця занудило.

Череп розвернув його обличчям до себе й поставив на підлогу.

— Ну що, заспокоївся?

Стрибунець похитнувся. Рука з татуюванням на зап’ясті притримала його за плече.

— Я не знав, — прошепотів Стрибунець. — Я не знав…

— Чого ти не знав?

Сірі очі Черепа були всіяні дрібними цяточками.

У нього очі плямисті. З цяточками. Як дивно…

Старші розганяли хлопців по кімнатах. Двері Мотлохівні визвірилися обличчями, які кривлялися, корчили гримаси, плювалися та вигукували погрози.

— Тпрусь! Геть! — гаркали на них старші.

Останніми розняли Спортсмена та Сліпого. Фокусник і Горбач, притримуючи лахміття сорочок, зникли в Чумній кімнаті. Сіамці повзали по підлозі, збираючи речі, які повипадали з сумок.

Слон ходив за ними слід у слід, обливаючись слізьми.

— Неподобство! — горлав вихователь Тріска. — Усіх до директора! Негайно!

Лось заштовхував Смердючку в візок. Смердючка пручався. Стрибунець встиг прийти до тями та зібратися з думками. Він обернувся до Черепа, щоб вибачитися, але його вже не було поруч. Він ішов звідси з іншими старшокласниками. Стрибунець впіймав на собі погляд одного з них і почув:

— А цей безрукий пуцьвірінок бився, як тигр!

Старші засміялися. Череп обернувся й подивився на нього. Дуже серйозно. Він єдиний не сміявся.

— Марш до себе в кімнату, негайно! — заволав над вухом Тріска, і Стрибунець, накульгуючи невзутою ногою, побіг до спальні. Його обпікав сором. Старші не знали, що він бився, як тигр, тільки через протези. А якби знали, то сміялися б іще голосніше. Може, тільки Череп не сміявся би.

— Через півгодини в кабінеті директора! — крикнув йому в спину Тріска.

Коло умивальників у ванній кімнаті юрмилися поранені. Підлога була залита водою. Варто було Стрибунцеві ввійти туди, як роззута нога в одній шкарпетці відразу промокла.

— Обладунки з гіпсу — корисна в господарстві річ. Полчища ворогів самі себе виводять з ладу. Нічого не треба робити. Тільки відкривайся та чекай, щоб тобі врізали, — Вовк випірнув з-під струменя й подивився на Стрибунця. — Ага. З’явився!

— Ось він! — крикнув Смердючка. — Руйнівник Мотлоху! Запекла Нога! П’ятка-вбивця! Ура!

— Милиця теж корисна річ, — похвалився Фокусник. — Бачили б ви, як я підбив Гачка!

Горбач шумно хлюпався, обмиваючи розтяту губу. Потовчений Сіамець розхитував зуб.

— Вони звинуватили нас у крадіжці, — сказав він, витягнувши палець з рота. — А ми й чути не чули ні про які їхні значки.

— Я не садист, — проспівав Смердючка. — Ні, я не садист. Але в гніві я стаю лютий. Це риса характеру. Моя риса, — він під’їхав до Стрибунця й поплескав його по коліну. — Ти теж лютий у гніві, старий, — сказав він. — Але до мене тобі, звичайно, далеко. Уздрівши мене, всі бліднуть!

Смердючка був цілий і неушкоджений, так що у ванній йому було нічого робити. Але він катався туди-сюди по мокрих кахлях, бризкався водою з низького крана й співав величальну пісню власним подвигам.

Всуціль вкриті синцями та саднами, хлопці гордо промокали обличчя рушниками й розглядали себе в дзеркалі. Стрибунець теж подивився. Вухо буряковіло, під носом підсохли криваві шмарклі. Йому це сподобалося.

— Ось що, лицарі, — сказав Вовк до дзеркала. — Увечері за «круглим столом» писатимемо літопис великої битви. Оспіваємо у віршах свої подвиги та оплачемо втрати. Заспіваємо бойових пісень і, зімкнувши чаші, пом’янемо померлих.

— Смердючка вже почав, — зауважив Горбач.

— Я нікого не згадував і не поминав. І годі вже собою милуватися! — Смердючка наїхав на них ззаду та відтіснив від дзеркала.

У спальні один із Сіамців заспокоював ридаючого Слона, Лось затикав Сліпому ніс шматочками вати, а Красуня розгублено тинявся з кутка в куток, ламаючи руки й обгризаючи задирки.

— Приводьте себе до ладу, — сказав Лось. — Підемо до директора з поясненнями.

— Тільки ми? — обурився Фокусник. — А як же вони?

— Вони також. Де твій черевик? — Лось дивився на ногу Стрибунця.

— У мене, — Смердючка вивудив з візка черевик і окремо — мокру шнурівку. — Я взяв його на пам’ять. Як сувенір.

— Невже проблеми не можна вирішити мирним шляхом?

Лицарі промовчали.

— Добре, — Лось подивився на годинника, — через десять хвилин будьте в директора. Там поговоримо.

Він вийшов.

— Ой, дивись-но, — підштовхнув Горбач Стрибунця.

Розсипом яскравих плям на ковдрі навколо Слона лежали значки.

— Ну, подивися, який гарний! — умовляв Сіамець Слона, підносячи значок до його заплаканого лиця. — Ти тільки подивися...

Сіамці намалювали на стіні лелеку та крокодила. Лелека стояв на одній нозі, займаючи зовсім мало місця; крокодил летів, розпластаний над вовком і совою. Слон малював довго, а коли закінчив, у кутку з’явилася квітка, схожа на пляму.

З Мотлохівні викинули горщик із поламаною рослиною. Те єдине, що належало Сіамцям, але чого вони не встигли винести.

Повертаючись з їдальні, Сіамці знайшли рослину біля дверей, підібрали й спробували оживити, але вона все-таки всохла, й довелося поховати її на подвір’ї в коробці з-під черевиків.

Тихо й непомітно всі готувалися до нової бійки. Смердючка лікував парасольку. Сіамці відрощували нігті. Горбач шив собі боксерські рукавички. Фокусник вистругував тростину. Ночами збиралася військова рада. В їдальні вони обмінювалися погрозливими поглядами й гримасами. А потім їм це набридло.

Вовк записався в музичний гурток і почав зникати після обіду з гітарою, а повертаючись, мучив Здохляків одноманітними акордами.

Фокусник розкопав у бібліотеці книжку «Ілюзії та реальність», склеїв з картону циліндр і намагався змусити хом’яка під ним зникати. Хом’як не зникав, а тільки лякався й паскудив частіше, ніж зазвичай. Красуня робив соки. Смердючка писав довгі листи до благодійних установ та приватним особам: від імені «бідного паралізованого хлопчика», від імені «бідного сирітки, якого чекає операція», від імені «бідного сліпого крихітки, який понад